 |
|
Таємна мова галілеян
Ісус розмовляв арамейською мовою, яка була тоді розмовною у Палестині серед галілеян, самарян і євреїв, а також давньоєврейською (мовою священних текстів). Крім того, він знав і місцеву мову, принесену в Галілею з Галичини, яка виконувала роль т. зв. “хатньої мови”[547]. Саме цією материнською мовоюбули мовлені його передсмертні слова під час агонії на дереві розп’яття: “Єлоі, Єлоі, лема савахтані”. Почувши їх, юдеї подумали, що Ісус кличе пророка Ілію (Марко, 15.34-35).
Згідно з помилковим стереотипом, ці слова, сказані НЕЗРОЗУМІЛОЮ МОВОЮ , перекладають як “Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?!”, що є абсурдом, який суперечить всьому смислу життя, віри і діянь Сина Божого. Це ще одна юдеохристиянська “закладка”. Адже виходить, начебто перед самою смертю Христос почав читати “Псалом Давида” №22 “Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув”.
| Арійська мадонна. Чи була Діва Марія українкою? Вона належала до народу галілеян, корені якого знаходяться в Україні — расотворчому казані білої раси. Тож з погляду генетики і культури Діва Марія та Ісус Христос були українцями. З погляду духовно-вольових параметрів вони були справжніми арійцями, ідеальними носіями комплексу якостей Арійського стандарту |
Насправді ж останні слова Спасителя “О Лельо, О Лельо, лем в мя ся остані” — “О Тату, о Тату, лише [ти] в мені остався” — були сказані галілейською мовою, якою Марія від народження розмовляла зі Своїм Сином. Для тодішніх юдеїв, які прийшли подивитися на розп’яття Спасителя, ці слова були зовсім незрозумілі. Зате вони не потребують перекладу навіть для теперішніх українців карпатського регіону, звідки галілеяни 24 століття тому переселилися в Палестину[548]. Правильність саме такого, “західноукраїнського” перекладу підтверджується пророцтвом Христа апостолам напередодні Його ув’язнення: “Ось надходить година, і вже тепер вона, коли ви розсієтеся кожен у свій бік і мене лишите самого. Та я не сам, бо зо мною Отець. Сказав я вам це, щоб ви мали мир в мені. У світі страждатимете. Та будьте мужніми! Я переміг світ” (Іван, 16. 32-33).
Внутрішня (хатня, материнська), фактично таємна мова галілеян плекалася ними не лише тому, що була рідною, а й тому, що була надзвичайно корисною у випадках, коли інформація призначалася лише для своїх. У першу чергу це стосувалося бойових ситуацій, якими було сповнене життя тодішньої Галілеї. Це ще одна вказівка нам щодо необхідності плекання власної, української мови, в тому числі її утаємничених діалектів — за прикладом галілеян, народу Христа (див.: 3.2.2. “Стань незрозумілим для ворога”).