 |
|
ПРО КРИСТОНОПІЛЬСЬКУ ІКОНУ БОЖОЇ МАТЕРІ
"Пресвятая Діво Мати, небесна Леліє,
Помагай нам, Тебе просим,
Пречудна Маріє.
Ти вславлена чудесами у Кристинополи,
Не забудь нас дітей своїх,
Не забудь ніколи..."
Ось так на крилах цієї чудової пісні, йдемо сьогодні нашими думками далеко-далеко, ген аж до Европи над ріку Буг, у південній Волині, до малого містечка, Кристинопіль. От ми вже й там, і зображуємо собі образ кристинопільської околиці, як ми перед літами бачили його своїми очима. Довкруги одноманітна рівнина, поперетинана смужками ріденьких лісів та вузенькими, повільно пливучими річками поміж тихими селами й невеличкими містами. Маєстатично плила розливна ріка Буг серединою цієї країни, де стара белзька земля від віків сумирно сусідувала з тихою волинською стороною.
Околиця Кристинополя це справді вимріяний закуток для скупленої молитовної роздуми та монаших подвигів у манастирських мурах. Нічого дивного, що вже від найдавніших часів, у тій околиці було розмірно багато монаших обителей, тобто манастирів. Найстарший із них був горо-диський манастир, що особливо втішався постійною та щедрою прихильністю князів, боярів та інших благодітелів. По нім з колишньої слави осталася тільки сама назва: "Городище Василіянське". На переломі XIII і XIV століття виринає на цьому терені другий старинний манастир, десь коло джерел ріки Раті, що про нього є згадка в життєписі Митрополита Петра Ратенського (†1326). А згодом повстають чернечі оселі по всьому надбужанському поясі. Та ніодин із них не пережив XVIII ст. Але заки ще завмерло це широко розгалужене чернече життя над рікою Бугом – повстав василіянський манастир у Кристинополі.
Кристинопіль – містечко основане в 1693 р. Тодішнім власником земельних дібр Кристинополя був Салезій Потоцький. Невелика українська громада мала для своєї духовної обслуги малу деревяну церкву. На місці її Потоцький постановив збудувати василіянський манастир і манастирську церкву. І так на основі умови з Василіянським протоархимандритом Ігнатієм Білинським із дня 30.VII.1763, повстала фундація нового василіанського манастиря на Галицькій Землі, перед її переходом з-під польського володіння до австрійської держави. На саме Христове Різдво оо. Василіяни обняли манастир і першим ігуменом став о. Теодосій Грегорович. Та в пять літ опісля, 1768 р., велика пожежа пошкодила церковну кришу і так прийшло до нової будови і церкви, і манастиря, в роках від 1771 до 1775 року, що й стоїть до сьогодні.
Були то часи Гайдамаччини. Та сталася тоді така трагічна подія в Кристинополі, що потрясла опінією всього краю. Оце син-одинак гордого магната, Щасний Потоцький, одружився тихцем з простою шляхтянкою, Гертрудою Коморовською з недалекого села Сушна. Салезій і Анна Потоцькі, тобто родичі Щасного шаліли ненавистю до своєї невістки, і не скривали своєї злости та бажання пімсти. І ось однієї зимової ночі сильна ватага нападає на дім Коморовських та з розбоєм пориває нещасну молоду Ґертруду і зникають з нею в сніговій заметілі. Аж на весну мертве тіло Ґертруди виплило з-під ледяних криг ріки Буга, як німа скарга і безсиле оскарження зимної жорстокости "сильних цього світу..". Такі, отже, були часи з панською сваволею, і безкарности та браком найпримітивнішої совісности. З однієї сторони приносили Богові жертви, ставили манастирі, церкви, а з другої – злочинно мордували тих, що були невигідні, не на руку, чи нелюбі задля нижчого становища.
Та вернімось до манастирської церкви ОО. Василіян. В тій церкві є частина того Хресного дерева, що на нім умирав Ісус Христос. В 1765 році подарував манастирській церкві Станислав Костка Садовський чудотворну ікону Пресвятої Богородиці. Вже в домі Садовських ця ікона Матері Божої прославилася чудами. Разом з іконою передав Садовський манастиреві в Кристинополі також срібну суконку і одинадцять срібних вот. Ці вота, т. зн. ті дарунки вдячности, є доказом, що ця ікона вже здавна була чудотворною. В році 1815 австрійська влада обдерла кристинопільську ікону з дорогоцінностей, забрала срібну суконку й вота. В 1901 р. тодішній парох о. М. Повх, справив нову срібну суконку.
Нераз Мати Божа рятувала церкву перед пожаром, хоч ціле місто кругом горіло, нераз приходила з поміччю тим, що в людей вже не було для них помочі. Про щедрість кристинопільської Матері Божої для тих, хто з вірою просив її, перед тією чудотворною іконою, свідчать своїм блиском численні вота завішені коло ікони.
Відпуст у Кристинополі відбувався з більшою торжественністю, дня 25. червня, в день св. Онуфрія, а також у день Покрови Пресвятої Богородиці. Тоді лунала по всім усюдам пісня до кристинопільської чудотворної ікони і оспівувала власне те все, що в часі тих відпустів справді було.
"Перед престіл Твій, Пречиста, сміло прибігаєм,
Свої просьби в повній вірі Тобі засилаєм.
Чудотворна Мати Божа, Ти є наша слава,
Для любови Свого Сина, будь нам все ласкава
На Тебе усю надію, ми всі покладаєм,
В тяжких бідах і недолі, к Тобі прибігаєм.
Пригорни нас, наша Мати, як любячі діти,
Хорони від всякой злоби, дай в небі Тя взріти"
І Пречиста вислухувала всі ті щирі і сердечні просьби та хоронила своїх любячих дітей. Бо там у Кристинополі був іновіціят і головний дім СС. Служебниць, що під проводом саме цього Василіянського манастиря розвинувся у велике монаше Згромадження. Що те Згромадження є любе й миле Пресвятій Богородиці, то про це свідчить просто чудесне його заснування. Думка заснувати таке Згромадження не вийшла з почину Достойників Церкви, ані з почину священиків, як це звичайно буває. Думка заснувати таке Згромадження зродилася в серцях убогих селянських дівчат, без ніякого впливу ззовні. Вони з початку навіть одна одній не звірювалися із своєї святої постанови, скривали її в своєму серці. Це не тільки доказ цього, що Богомати собі бажала такого згромадження, але це також найхарактерніший вияв любови до Пресвятої Богородиці.
Сестра Атаназія, одна з перших сестер Служебниць записала в своєму щоденнику ось таке: "Ще заки повстало наше дороге Згромадження, ми, три малі дівчинки, майже школярки почали вести інше життя, як вели інші дівчата. Це робило також кілька, трохи старших дівчат. Але один гурток не знав нічого про постанови другого. А ми постановили собі не йти на ніякі забави, часто сповідатися і причащатися, по змозі більше молитися, деколи трохи постити й читати побожні книжки. Згодом ми зійшлися з тими старшими дівчатами і тоді вони виявили нам, що й вони мають намір, щоб краще служити й подобатися Господу Богові.
Незабаром ми почули охоту до монашого життя й рішили за всяку ціну вступити до манастиря".
Пречиста Божа Мати поблагословила побожні наміри невинних душ і дала їм у їх рідному галицькому селі Жужелі, справжнього батька в особі о. пароха Сілецького, та першого доброго провідника, о. Єремію Ломницькото, ЧСВВ. Вони підтримали стремління молодих дівчат та знайшли матеріяльні засоби для заснування першого манастиря, таки в тому ж селі. Відкриття цього першого дому відбулося в день Успення Пресвятої Богородиці 1892 р.
З того часу Згромадження росло з дня на день. Бувало, що в одному році відкривалося по кілька домів, спершу тільки в Галичині, а згодом і в інших країнах і поза Европою, в Полудневій і Північній Америці.
Згадую, милі Братя і Сестри, про те Згромадження сьогодні з того приводу, що саме моя нинішня проповідь присвячена чудотворній іконі Божої Матері в Кристинополі, де був головний дім і новіціят СС. Служебниць. А згадую про це особливо в тому місяці травні, місяці Марії, коли земні сівачі кидають ще в землю зерно, коли особливо щедро сіє наша Небесна Сівачка, Пресвята Діва Марія, свої ласки в душах вибраних своїх дітей. Буду безмежно щасливий, не я сам, а вся наша Українська Католицька Церква, якщо кинене з Небес Зерно Покликання впаде на ті душі, які на нього ждуть. Бо сьогодні поле праці Згромадження СС. Служебниць дуже широке і дуже відвічальне – та, на жаль, робітниць у нім замало під цю пору.
Так з далечі – через моря – ріки, гори, ліси і бори, полиньмо думками нашого серця до стіп чудотворної Ікони Кристинопільської Божої Матері і просім Її, щоб розжарила Божу іскру покликання в душах нашої Молоді, щоб заповнились наші семінарії і наші новіціяти, бо гряде велика година і вирішальний час закріплення Христового Царства в нашому народі – а слова Христові стоять перед нашими очима і пригадують нам, що "жниво велике та робітників мало". Йдім з одушевленинням назустріч Христовому заповітові і памятаймо, що тоді гомоніла по всьому світу слава України, коли наші манастирі :були повні монашества, а наше Духовенство відзначалося особливою ревністю для слави Божої.
Просім Пресвяту Богородицю в її чудотворній іконі словами пісні:
"Ти вславлена чудесами в Кристинополі
Не забудь нас, дітей своїх,
Не забудь ніколи".