 |
|
Юридична природа джерел первинного права ЄС.
Первинне право - джерела, які мають основоположний характер у правовій системі і які мають вищу юридичну силу.
Як відомо, основним джерелом права в державах є конституція, відповідно до якої приймаються інші закони, нормативні акти. У ЄС функції конституції виконують установчі договори. У рамках ЄС дані джерела за своєю формою є міжнародними договорами, які підписані і ратифіковані усіма державами-членами і для своєї зміни, за загальним правилом, потребують злагоді кожного з них.
Першим договором, з якого почалося формування первинного права, але в даний час вже не діє Договір про ЄОВС 1951. Так само це установчі документи (договори) організації: Договір про заснування Європейського співтовариства 1957 р., Договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії 1957 р. і Договір про Європейський Союз 1992 р. Всі 3 договори пов'язують одні й ті ж країни.
До «установчих договорів в широкому сенсі» зазвичай відносять всі перераховані вище акти, а також міжнародні договори змінюють і доповнюють їх («ревізійні» договори): Брюссельський договір, що засновує єдина Рада і єдину Комісію європейських співтовариств (Договір про злиття) 1965 р., Бюджетний договір 1970 р., Бюджетний договір 1975 р., Єдиний європейський акт 1986 р., Амстердамський договір про зміну Договору про Європейський Союз, договори, що засновують європейські співтовариства та низки пов'язаних з ними актів 1997 р.
Складовою частиною первинного права Союзу виступають договори про приєднання нових держав-членів: договір 1972 р. про приєднання Великобританії, Данії та Ірландії; договір 1980 р. про приєднання Греції, договір 1985 р. про приєднання Іспанії та Португалії та договір 2003 р., на підставі якого членами Союзу стали 10 країн Східної Європи і Середземномор'я.
До кожного з договорів про приєднання додається спеціальний документ («акт про умови приєднання»), який встановлюєтерміни і процедуру поступової інтеграції нових країн в економічну і правову систему Союзу.
До актів про умови приєднання, в свою чергу, включені численні протоколи і додатки, які є їх складовою частиною (подібно до того, як самі ці акти є частиною договорів про приєднання).
Більшість норм згаданої групи джерел первинного права мають перехідний характер і з часом втрачає силу. Однак серед них є й такі, які розраховані на постійне застосування.
Джерела первинного права ЄС: а. установчі договори ЄС (загальна характеристика та порядок їх перегляду) б. договірні акти, за допомогою яких вносяться зміни та доповнення до установчих договорів: договори про приєднання та ревізійні договори ЄС.
Установчі документи - це договори, на підставі яких створений і функціонує ЄС:
· Договір про ЄС 1992 р. (Маастрихтський договір);
· Договір про функціонування Європейського Союзу 1957 (До Лісабонського договору він називався «Договір про заснування Європейського співтовариства», який був підписаний в 1957 р. в Римі. Звідси його друга назва - Римський договір);
· Договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії 1957 (Договір про Евратом).
Всі установчі договори Союзу є безстроковими. Єдиним договором, що мав термін, був договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі 1951 (Договір про ЄОВС, Паризький договір). Він був укладений на 50 років, цей термін закінчився 23 липня 2002. З цього часу, Союз базується на трьох установчих договорах.
Крім установчих документів у систему джерел «первинного права» входять деякі інші договори і акти. Вони, як правило, регулюють окремі спеціальні питання або містять перехідні положення:
· договори, що містять поправки до установчих документів ЄС: Єдиний європейський акт, Амстердамський, Ніццький, Лісабонський і деякі інші. Дані угоди самостійного значення не мають, а діють через установчі договори Союзу, в які вони вносять зміни і доповнення;
· протоколи до установчих документів. У протоколи зазвичай вносяться спеціальні та перехідні положення, які визнано недоцільним включати в основну частину (наприклад, в окремих протоколах містяться статути Суду, Європейського інвестиційного банку, Європейської системи центральних банків та Європейського центрального банку) Протоколи виступають в якості додатку до установчих договорів, а протоколи до Договору про функціонування ЄС оголошені його «невід'ємною частиною». Існують також спільні протоколи, що додаються відразу до кількох чи навіть до всіх установчих документів. Наприклад, підписаний в 1997 р. разом з Амстердамським договором протокол «Про роль національних парламентів у Європейському Союзі» прикладений одночасно до Договору про ЄС та до двох інших установчих договорів;
· договори про приєднання, укладені з державами - кандидатами на вступ до ЄС. Положення цих документів, як правило, встановлює окремі тимчасові вилучення для нових держав-членів із загальних правил, закріплених в установчих документах з метою забезпечити їх поступову адаптацію в економічну, політичну і правову систему ЄС;
· деякі рішення, прийняті Радою і підлягають ратифікації в державах-членах. Ці рішення приймаються в порядку спрощеної процедури внесення поправок до установчих договорів. У цьому випадку видається спеціальний нормативний акт, який для набуття чинності підлягає затвердженню всіма державами-членами. Такого роду акти утворюють своєрідні доповнення до установчих документів. Їх існує дуже небагато. Найбільш відомі серед них - Акт про прямі вибори в Асамблею 1976.
Установчі документи встановлюють права і обов'язки не тільки суб'єктів публічної влади, а й приватних осіб. На них поширюється принцип прямої дії, однак, з одним обмеженням. «Згідно прецедентним правом Суду ЄС прямою дією володіють не будь-які норми установчих документів, а лише ті які мають «чіткий і безумовний характер». Норми-цілі, норми-завдання деякі норми-принципи дану умову не задовольняють і, відповідно, прямою дією не наділені.