 |
|
Правові засади функціонування та юрисдикція Європейського Суду.
Юрисдикція, порядок формування та функціонування судової системи ЄС визначається установчими договорами ЄС, а юрисдикція Загального суду та Трибуналу додатково визначається ще й
спеціальними рішеннями Ради ЄС про їх створення. Суд ЄС є єдиним з п’яти інститутів, котрий має власний Статут, який є спільним ще й для Загального суду з Трибуналом.
Відносно юрисдикції Суду ЄС Лісабонський договір передбачив не радикальне коректування юрисдикції шляхом внесення змін до Договору про ЄСпв та Договору про ЄС, перейменувавши перший на Договір про функціонування ЄС. Концептуальним є те, що ці зміни зроблені з урахуванням та на підставі практики Суду ЄС.
По-перше, спрощена процедура накладення санкцій на державичлени при порушенні ними своїх зобов’язань відповідно до ст. 260 Договору про функціонування ЄС.
По-друге, відповідно до ст. 263 Договору про функціонування ЄС розширене коло суб’єктів, акти яких можна оскаржувати. Так, відтепер також можна оскаржувати акти органів, офісів, агенцій ЄС, які спря мовані на створення правових наслідків для третіх сторін. Раніше можна було оскаржувати лише акти інститутів ЄС.
По-третє, у ст. 265 Договору про функціонування ЄС розширене коло суб’єктів, бездіяльність яких може бути оскаржена державами-членами або інститутами ЄС. До кола цих суб’єктів додані Європейська
Рада, органи, офіси, агенції ЄС.
По-четверте, відповідно до ст. 267 Договору про функціонування ЄС розширене коло актів, які можуть підлягати тлумаченню та перевірці на легітимність за преюдиціальною процедурою. Так, до цього
кола включені акти органів, офісів, агенцій ЄС.
По-п’яте, виникла нова юрисдикція Суду ЄС перевіряти за ініціативою держав-членів легітимність актів Європейської Ради або Ради, які стосуються визначення наявності тяжкого та постійного порушення державою-членом принципів, на яких ґрунтується Союз (ст. 269 Договору про функціонування ЄС).
По-шосте, оскільки з Лісабонським договором буда ліквідована триопорна структура Союзу, то це внесло поправки і до судової юрисдикції, яка раніше повністю поширювалася на Першу опору, частково
на Третю і зовсім не поширювалася на Другу. У статті 275 Договору про функціонування ЄС зазначається, що Суд ЄС не має юрисдикції щодо спільної зовнішньої політики та політики безпеки (колишня Друга опора), а також щодо актів, які приймаються вцій сфері. Однак Суд може контролювати легітимність актів Ради, які накладають обмеження на фізичних або юридичних осіб, на предмет того, чи не впливає імплементація спільної зовнішньої політики та політики безпеки на компетенцію.
По-сьоме, обсяг юрисдикції Суду ЄС умежах простору свободи, безпеки та справедливості (тобто колишньої Третьої опори) залишився незмінним— Суд ЄС не має юрисдикції контролювати легітимність та пропорційність операцій, що провадяться поліцією чи іншими правоохоронними службами держав-членів.