 |
|
НОТОКОТИЛІДОЗИ (NOTOCOTYLIDOSES)
Хвороби спричинюються трематодами Notocotylus attenuatus і Catatropis verrucosa родини Notocotylidae. Збудники локалізуються в сліпій і прямій кишках водоплавних птахів, іноді курей та індиків.
Збудники. Сисуни дрібних розмірів, від 1 до 7 мм завдовжки і 0,7 – 2 мм завширшки. Краї тіла заокруглені. Черевний присосок відсутній. Статеві отвори відкриваються біля розгалуження кишечника. Жовточники слабко розвинені. Петлі матки розміщені в середній частині тіла.
Яйця збудників дрібних розмірів, (0,018...0,03) × (0,008...0,013) мм, зрілі, з філаментами завдовжки 0,37 – 0,46 мм.
Цикл розвитку. Збудники розвиваються за участю дефінітивних хазяїв (свійська птиця і дикі водоплавні птахи), проміжних (прісноводні молюски багатьох родів — Lymnaea, Bithynia, Planorbis).
Статевозрілі паразити виділяють яйця, які потрапляють у водойми. Розвиток личинкових стадій (спороцисти, редії, церкарії) в організмі проміжних хазяїв триває 2 – 3 міс. У воді церкарії досить швидко перетворюються на адолескаріїв.
Водоплавні птахи заражаються на водоймах при заковтуванні інвазійних личинок — адолескаріїв. У їхніх кишках N. attenuatus досягає статевої зрілості через 1 – 2 тижні, C. verrucosa — через 3 – 4 тижні. Тривалість життя паразитів — близько 2 міс.
Епізоотологічні дані. Хвороба має значне поширення. Водоплавні птахи інвазуються впродовж усього періоду перебування їх на неблагополучних водоймах або заболочених вигулах. Хворіє переважно молодняк.
Адолескарії здатні перезимовувати в зовнішньому середовищі. Взимку птахи самостійно звільняються від збудників.
Патогенез та імунітет. Паразитичні черви спричинюють механічне ушкодження слизової оболонки товстих кишок і сприяють проникненню в його стінки мікроорганізмів.
Імунітет не вивчено.
Клінічні ознаки. Апетит при інтенсивному ураженні гельмінтами (сотні екземплярів) знижується, а згодом і зовсім втрачається. Хворі птахи відстають у рості й розвитку, стають кволими. Молодняк нерідко гине. Спостерігається зниження несучості свійської птиці.
Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів у сліпій і прямій кишках помітне катаральне або катарально-геморагічне запалення слизової оболонки. В місцях фіксації збудників руйнується епітелій, з’являються виразки.
Діагностика. Важливу роль у встановленні зажиттєвого діагнозу відіграють результати дослідження фекалій седиментаційно-центрифужним методом (виявлення яєць гельмінтів). Посмертно діагноз підтверджується при розтині трупів та знаходженні у зскрібках з уражених ділянок товстих кишок паразитів.
Лікування таке саме, як і при ехіностоматидозах. Через 3 доби після дегельмінтизації птицю переводять на благополучні вигули. Послід знезаражують біотермічно, а в приміщеннях проводять дезінвазію.
Профілактика та заходи боротьби. Неблагополучні водойми або пасовища не використовують для птиці впродовж одного року.
