Главная | Обратная связь

Психологія виховання студентської молоді

20Э

на совість. За порушення моральних норм не карають, а осуджують, не схвалюють. Ці норми дають змогу кожному з нас бути захищеними від замаху на свою особистість, свої інтереси, свою честь. Моральні норми наказують і захищають, а їхнє виконання створює добре ім'я, репутацію, честь, гідність людини. Є кодекси честі офіцера, лікаря, психолога. За­раз пропонується запровадити у ВНЗ кодекс честі студента, викладача, керівника. «Справжня честь - це настанова самому собі за будь-яких обставин діяти тільки з огляду на корисність для людей» (Бенджамін Франклін).

Проте моральні норми мають загальний характер (поважати люди­ну, виявляти емпатію до неї тощо), а їхнє дотримання приховує потен­ційні протиріччя між їхнім змістом і формальною стороною виконан­ня. Наприклад, моральна норма - поважати людину - загальна вимога, але як це зробити викладачеві у конкретному життєвому випадку, коли студент безвідповідально ставиться до своїх обов'язків? Або гуманне ставлення — людяність, повага до людської гідності, але як це поєдна­ти зі справедливістю, вимогливістю, турботою про майбутнє студен­та? Через це етичним інструментом практичного втілення моральних норм у життя є конкретні правила, сукупність яких є етикетом. Ети­кет - встановлений порядок (правила) поведінки людей будь-де (за­клад освіти, театр, вулиця тощо). Оволодіння людиною етикетом - це оволодіння нею культурою взаємин. Зараз етикет нескладний (на від­міну, наприклад, від рицарського етикету), але ж він існує, його треба кожному знати і дотримуватися!

У вищій школі формою прояву соціальної поведінки є дотримання студентами (як і викладачами) норм і правил внутрішнього розпорядку ВНЗ, виконання службових обов'язків і обов'язків студента, ставлення людини до інших тощо. Кожна з них відображає певну рольову субор­динацію (викладач - студент, керівник - підлеглий), хоча й не виключає загальної культури взаємин.

У міжособистісних взаєминах «викладач-викладач», «студент-сту­дент» норми визначаються самими учасниками взаємодії, що відображає їхню моральну і психологічну культуру. Проте етикет (знання правил) без душі перетворює людину в маніпулятора (Е. Шостром), який позбав­лений індивідуальності, цілісності та душі. Маніпулятор ставиться до людей як до речей, але й сам одночасно стає річчю. Маніпуляції небез­печні й руйнівні для міжособистісних взаємин. У Євангеліє від Матвія сказано: «Що за користь людині, якщо вона завоює увесь світ, але втра­тить власну душу?»

У ставленні «людина-людина» виявляються моральні почуття, які можуть набувати самостійної мотиваційної енергетики. Наприклад, ко­ли поведінка загрожує призвести до наслідків, суперечливих моральним

почуттям, вона гальмується, бо порушує душевний емоційний комфорт («докори сумління»). Навпаки, коли практична поведінка буває навіть шкідлива для здоров'я, але її наслідки відповідають моральному почут­тю, вона реалізується (наприклад, шестирічна Настя Овчарова, ризикую­чи власним життям, врятувала свою маленьку сестричку від вогню).

Від чого тоді залежить людська недбалість? Внутрішня духовна без­печність стримує безперервний процес духовної самозміни особис­тості, викликає безтурботність, пасивність, недбале ставлення до своєї діяльності й поведінки, поблажливе ставлення до самого себе. Стан безпечності виявляється не тільки в тому, що суб'єкт не дотримується суспільно значущих вимог, норм і правил, а ігнорує навіть елементар­ні правила соціальної поведінки, демонструє байдужість і до самого себе.

Отже, те, які соціальні норми і правила людина обирає, яку модель поведінки реалізовує, значною мірою залежить від її почуттів, від само-ставлення. У зв'язку з цим важливо формувати у студентів самоповагу, почуття особистої гідності і честі. Слід також пам'ятати, що моральні почуття роблять життєдіяльність людини залежною від її потреб, ба­жань, інтересів, цінностей і референтної групи (для студентів це може бути студентська група). Важливим є також те, що справжній виховний ефект базується на позитивних емоціях. Негативні емоції можуть вини­кати, але не як кінцева мета педагогічного впливу, а як можливий ситу­ативний засіб, переборення якого потрібно для досягнення позитивного емоційного ефекту (наприклад, студент боїться втратити повагу авто­ритетного викладача). Якраз педагогічний такт дає змогу викладачеві будувати спілкування зі студентами на позитивних емоціях, встановлю­вати і підтримувати позитивний психологічний контакт з ними. Педа­гогічний такт - це моральна категорія, своєрідний дотик вихователя до почуттів вихованця.

Принцип гуманізму вимагає, щоб навіть у складних і суперечливих ситуаціях зберігалася повага до людини. Проте поважне ставлення до студента не виключає, а передбачає вимогливість викладача до нього. Є така педагогічна залежність: вимогливість до особистості збільшується й ускладнюється в міру зростання поваги до неї (А.С. Макаренко).

Відтінки ставлення викладача до студента залежать від рівня вихова­ності останнього і від конкретних умов педагогічної взаємодії та варію­ються від прихованої симпатії до підкреслення холодності, від радісності до сухості, від м'якості до суворості. Педагогічний такт викладачі ви­являють у врівноваженій поведінці (витримка, самовладання), у довірі до студента, в оптимістичному підході до нього. Водночас довіра- не потурання, вона дійова тоді, якщо щира та поєднується з контролем і ви­могливістю (але не підозрілість, яка пригнічує).