Главная | Обратная связь

Психологія вищої школи

8) Прийняти пропозицію і домовитися про майбутнє.

9) Намагатися підтримувати баланс ділових стосунків у конструктив­них межах.

10) Найбільш ефективною формою спілкування в конфліктній ситу­
ації є діалог викладача і студента.

11)При виникненні конфліктної ситуації не можна ставитися до парт­нера дуже критично або вороже; не приписувати йому негативних рис або поганих намірів; не демонструвати своєї переваги і зверхності; не об­винувачувати; не спрямовувати на нього лавини претензій; не дозволяти собі бачити ситуацію лише зі свого боку; не ставити ультиматум: «Якщо Ви не зробите це, то...»

Викладачеві при виникненні педагогічного конфлікту зі студентами потрібно пам'ятати таке:

1) За вирішення педагогічного конфлікту відповідає викладач.

2) Якщо викладач йде на розширення педагогічної конфліктної си­туації, то здебільшого ініціатором виникнення конфлікту був сам викла­дач.

3) У конфлікті завжди є об'єкт інтересу двох суб'єктів. Зіткнення розгортається навколо цього об'єкта: S, - О - S_r Об'єкт може бути адмі­ністративний, психологічний, етичний, ідеологічний (різне ставлення до цінностей) або амбіційний (через статус).

4) Із педагогічними конфліктами викладачеві потрібно впоратися са­мостійно (не скаржитися!). Коли інформація про конфлікт передається іншому, можливі спотворення, суб'єктивні оцінки, помилки. Все це по­глиблює напруженість конфліктної ситуації.

5) Поведінка викладача під час конфлікту - це модель поведінки май­бутнього вчителя у вирішенні конфліктів з учнями.

6) Під час обговорення конфлікту на групових зборах, крім визнання своєї помилки й того погляду, який справедливий, на перше місце поста­вити інтереси студента (-ге).

7) Володіє конфліктом той, хто володіє аргументацією.

Умовою конструктивного вирішення конфлікту є адекватне сприй­няття конфліктної ситуації (без перекручень пристрастями); щирість і ефективність спілкування, готовність до всебічного обговорення проб­леми, щирість у висловленні свого розуміння того, що відбувається; ство­рення атмосфери взаємної довіри і співробітництва; знання індивідуаль­них особливостей того, хто конфліктує, які створюють труднощі у ви­рішенні конфлікту (неадекватна самооцінка; прагнення домінувати над іншим; консерватизм мислення, поглядів, переконань; надмірна принци­повість і прямолінійність у висловлюваннях, негнучкість мислення; на­бір таких емоційних якостей, як тривожність, агресивність, упертість, дратівливість та ін.).

9. Психологічний аналіз конфлікті» у педагогічній взаємодії, шляхи їх запобіганні... S "7 5

На основі сукупності індивідуальних особливостей у соціальній пси­хології розрізняють такі типи конфліктних особистостей:

1) Демонстративна особистість. Частіше такими бувають холерики та сангвініки. У них бурхлива і різноманітна діяльність. Вони часто кон­фліктують, оскільки самооцінка завжди завищена, у них чітко вираже­на демонстрація себе.

2) Ригідна особистість. Ці люди не вміють швидко перебудовуватися, змінюватися. Вони шанолюбні, підозрілі, образливі.

3) Педантична особистість. Це найточніший конфліктний тип особис­тості: надмірно пунктуальні, придирливі до себе і до інших. Такі люди нудні, нецікаві, але мають виконавчу дисципліну.

4) Безконфліктна особистість, яка уникає будь-якої конфліктної вза­ємодії. Такі люди безпринципні і намагаються перекладати відпові­дальність на інших.

Спроба вирішити конфлікт силовим методом веде до його наростання, розширення за рахунок нових осіб, утягнутих у конфлікт. Успішне вирішен­ня полягає в тому, щоб поглянути на конфлікт як на задачу, яку треба розв'я­зати. Для цього потрібно, по-перше, визначити причину конфлікту; по-дру­ге, застосувати відповідну техніку вирішення конфліктної проблеми: метод творчої візуалізації (для аналізу причин виникнення цієї проблеми); метод мозкового штурму (для пошуку альтернатив); метод уявного представлення (запитати самого себе і одержати пораду «внутрішнього голосу»); метод во­льового мислення (для контролю, щоб реалізувати нове рішення).

Після виявлення прихованих причин конфлікту можлива корекція проб­леми шляхом аналізу реакції, яка минула, пошуку нових способів налаго­дження спілкування. Перешкодою цього можуть стати нерішучість, власні страхи та ін. Якщо щось змінити вже неможливо, то краще промовчати.

Педагогічна критика студента, негативна оцінка його вчинку можли­ва за умови дотримання викладачем таких правил:

1) Треба вибирати час і місце, які зручні для критики. Можна висло­вити зауваження студентові наодинці, а можна і навпаки - у присутності групи.

2) Завжди бути об'єктивним.

3) Бути конкретним.

4) Демонструвати свою віру в можливість студентів самостійно ви­правити ситуацію, подолати недоліки.

5) Обов'язково схвалювати виправлення студента («Дякую!»)

6) Викладачеві треба вміти також сприймати критику з боку студентів:

 

- подивитися на ситуацію збоку;

- зосередитися на самій критиці і не думати, хто критикує;

- знайти у критиці цінність;

- подякувати студентам за критику.