 |
|
Гомосексуальні пари
В основі таких шлюбно-сімейних відносин лежить одностатева любов, що виявляється в сексуальному потязі до осіб своєї ж статі: чоловік-чоловік або жінка-жінка. Одностатева любов покоїться на тих же психофізіологічних передумовах, що і гетеросексуальна. Гомосексуальність не є єдиним феноменом, її витоки і форми різноманітні. Незважаючи на можливу генетичну схильність до гомосексуальності, в цілому вона будується на основі індивідуального досвіду. Сьогодні точаться суперечки, про те, чим провокується гомосексуальність: уродженим захворюванням, властивістю особистості, стилем життя тощо. Яке б ставлення не викликала гомосексуальність до себе в суспільстві, якими б причинами не детермінувалася справжня сексуальна орієнтація, вона не є справою вільного вибору і не може бути змінена довільно.
За даними деяких досліджень, життєвий шлях і особистісні особливості гомосексуалістів мають свою специфіку (дефіцит чоловічого впливу в дитинстві, погані стосунки з батьками, особливий вплив матерів, які мали пуританський характер, у яких сини були улюбленцями, і вони (матері) хотіли бути в центрі уваги синів, ранні гомосексуальні контакти з братами й однолітками т.д.), за даними інших - ніяких значимих розходжень у соціалізації осіб з гомосексуальною орієнтацією не виявлено. Слід зазначити, що в основному, до участі у дослідженнях залучалися чоловіки.
Гомосексуальні пари стикаються з тими ж проблемами, що і гетеросексуальні: зради, ревнощі, образи, сварки, нерозуміння, відсутність довіри, невідповідність рольових установок і рольової узгодженості, монотонність тощо. Ставлення до гомосексуальних пар різне: від смертної кари (Іран, Саудівська Аравія, Афганістан, Ємен, Нігерія, Мавританія, Туніс). Офіційне визнання гомосексуальної пари як сім'ї з юридичною легалізацією відносин прийнято в таких країнах, як Нідерланди, Бельгія, Іспанія, Канада, ПАР, Норвегія, Португалія. Одностатеві партнерства та спільне співмешкання як пробний шлюб прийняті громадськістю у Великобританії, Ісландії, Данії, Аргентині, Гренландії, Швеції, Андорі, Фінляндії.
У більшості демократичних країнах скасовано інструкції та положення, що визначають гомосексульність як медичну патологію чи сексуальну девіацію.
29 квітня 2010 р. відбулася Парламентарна асамблея Ради Європи яка проголосувала за прийняття низки документів, які зобов’язують держави-члени Ради Європи легалізувати гомосексуальне партнерство і розширити т.зв. права сексуальних меншин. Вже 31 березня 2010 року українська делегація підтримала рекомендацію Комітету міністрів Ради Європи, що стосується „санкцій в боротьбі з дискримінацією у зв’язку з сексуальною орієнтацією або гендерною самоідентифікацією”.
Всі ці документи, які ведуть до легалізації гомосексуальних законів, є протиприродними. Їх наслідком є самодеструкція особи, сім’ї і народу. Проти легалізації цих законів виступила Росія, Польща, Італія, Молдавія і Вірменія. Україна не взяла участь в голосуванні за „резолюцію”, а в голосуванні за „рекомендацію” утрималася від голосування. З 318 делегатів ПАРЄ тільки 51 делегатів проголосував за перший документ; за другий – лише 48. А все ж таки ці документи були просунені. Йшлося про психологічну маніпуляцію, обман і надзвичайний тиск на делегатів. Навіть в часі, коли не проводилося засідання, гомосексуальні активісти атакували поодиноких делегатів і нав’язували їм свої позиції.
Небезпеку представляє не сам по собі факт існування гомосексуальних пар дорослих партнерів, оскільки вони не загрожують життю інших людей, а ті факти, що саме в такому середовищі особливо поширені венеричні захворювання, до яких в останні роки стало причетним таке небезпечне захворювання як СНІД. Та найбільшою небезпекою є те, що це явище руйнує багаторічні християнські моральні устої Це не може не викликати непокоєння громадськості, тим більше, що установити джерело зараження в гомосексуальному середовищі важче, ніж у будь-якому іншому.