 |
|
Літня людина та сім'я
На сучасному етапі розвитку суспільства людство має найбільшу кількість похилих та старих людей. Їх кількість перевищує чисельність всього населення планети в XVII ст. За даними ООН, в 1950 р. у світі було 214 млн. людей старше 60 років; в 2000 р. їх вже було 590 млн., а в 2025 р. - 1100 млн., тобто чисельність літніх людей зросте за ці роки в 5 разів, тоді як населення планети за цей час збільшиться лише в 3 рази. У зв'язку з цим учені говорять про «старіння» суспільства. Поряд з цим у нашій країні існує складна економічна ситуація, збільшилася втрата робочих місць, знизився життєвий рівень, категорія людей похилого віку опинилася на «узбіччї» життя.
Незважаючи на різні підходи до періодизації психологічного старіння в літньому віці, більш-менш загальновизнаним є виділення серйозної нормативної кризи в 55-65 років. Зміна соціального статусу і внутрішньої позиції людини по відношенню до свого життя - головний зміст цієї кризи. Як у будь-якій віковій психологічній кризі, у кризі похилого віку є негативні та позитивні моменти. До негативних відноситься зміна способу життя, втрата безлічі соціальних зв'язків, погіршення здоров'я, зниження соціальних та особистісних домагань, зміна психологічного функціонування та інше. До позитивних, те, що людини з’являється більше часу для улюблених занять, природи, дачі, церкви, онуків тощо; вона має можливість більше відпочивати, займатися якоюсь громадською діяльністю, спробувати себе у чомусь іншому.
Припинення трудової діяльності супроводжується зміною способу життя, розривом звичних зв'язків, новим ставленням з боку оточуючих, звуженням і відпаданням одних можливостей, розширенням і появою інших. Набагато повільніше відбувається зміна особистості. Внаслідок такого «відставання» адаптація пенсіонерів до нових умов, засвоєння ними нових соціальних ролей ускладнюється, а період «перебудови» вимагає більше часу. Вихід на пенсію, означає, в першу чергу, втрату колишнього положення, погіршення стану здоров'я і зниження активної діяльності, може призвести до порушення сформованого динамічного стереотипу особистості. У зв'язку з цим вживається поняття «пенсійна хвороба», яка пояснюється тим, що протягом всього життя людина звикла працювати, знаходити в праці задоволення, після виходу на пенсію тяготиться своїм новим становищем.
Зазначимо, що жінки частіше задоволені виходом на пенсію, ніж чоловіки, так як чоловіки стикаються з більш радикальними змінами у своєму житті, і, отже, їх адаптація проходить важче. Жінки більш підготовлені до переходу на становище пенсіонерки. Це пов'язано зі зміною ступеня участі в домашньому господарстві: для жінок це лише збільшення часу та обсягу раніше виконуваних функцій, в той час як для більшості чоловіків доводиться вперше освоювати нові для них ролі в сім'ї.
Таким чином, пенсіонер - активний, діяльнісний суб'єкт, реальна особистість, носій і представник певних інтересів, соціальних орієнтації, прагнень і потреб, тобто соціально мотивований суб'єкт.
Ціннісні орієнтації особистості - це уявлення людини про головні цілі життя та основні способи їх досягнення. Виділяють такі ціннісні орієнтації літніх людей:
1) робота на виробництві;
2) корисність людям, суспільству;
3) громадська робота;
4) усвідомлення свого зобов’язання;
5) спілкування з людьми;
6) сім'я, діти;
7) онуки;
8) повага, авторитет, турбота оточуючих;
9) матеріальне забезпечення;
10) хороше здоров'я;
11) активність, цікаве дозвілля;
12) спокій, відпочинок;
13) незалежність від оточуючих.
Отже, ціннісні орієнтації людей похилого віку відображають найрізноманітніші потреби, які об’єднані у 3-и групи:
1. Пов'язані з соціальними потребами (значущою діяльністю, змістовним дозвіллям, спокійним відпочинком, хорошими матеріальними і побутовими умовами);
2. Соціально-психологічні потреби (у міжособистісному спілкуванні, престижі, незалежності, чуйному, дбайливому ставленні оточуючих);
3. Потреба у збереженні здоров'я.
Специфічною для похилого віку є орієнтація на повне звільнення від справ і орієнтація на внуків. Джерелом задоволення для літніх людей є не тільки їх власне благополуччя, моральне і матеріальне, а й благополуччя й успіх сімей близьких людей. Найбільш значимими цінностями є: по-перше, сім'я і діти, по-друге, спокій і відпочинок, по-третє, хороше здоров'я; по-четверте, робота на виробництві; по-п'яте, корисність людям; по-шосте, матеріальне забезпечення; по-сьоме, активне, цікаве дозвілля.
Останньою психосоціальною стадією (від 65 років і до смерті) є період, коли людина озираються назад і переглядає свої життєві рішення, згадує про свої досягнення та невдачі. У цей час фокус уваги зміщується від турбот про майбутнє до минулого досвіду. Тільки та людина, яка проявляє турботу до людей і речей, яка пристосувався до успіхів і розчарувань, не відсторонюється від життя своїх близьких, має шанси на досягнення особистісної цілісності, зрілості та мудрої людини. Це відчуття протікає зі здатністю людини оглянути все своє минуле життя, смиренно, але твердо сказати собі: «Я задоволений».
На протилежному полюсі знаходяться люди, які ставляться до свого життя як до нереалізованих можливостей і помилок. Відсутність ціломудрості проявляється у відчутті непотрібності, постійної невдачі і заклопотаності тим, що «ще щось може трапитися» та страху смерті. Еріксон виділяє 2-а основні типи настроїв у роздратованих і обурених людей похилого віку: жалкувати про те, що життя не можна прожити заново і заперечення власних недоліків, провин і вад шляхом проекції їх на зовнішній світ.
У сучасному, технократичному, постійно заклопотаному прогресом і зростанням прибутків суспільстві, старіння розглядається як процес перетворення в щось непотрібне, негідне, малоістотне. Це спостерігається у зростаючому взаємовідчуженню поколінь. Причиною цього відчуження став розпад сім'ї та родини. Життя в «Я» стала важливішим, ніж життя в «Ми». Раніше молодь, допомагаючи літнім людям, спілкуючись, була більше причетною не тільки до їх хвороб та проблем, але й до багатства їх досвіду і сили почуттів, тепер покоління живуть психологічно віддалено й ізольовано. До тілесного і духовного відчуження додалося також соціальне.
На останніх етапах життєвого циклу індивіда сім'я відіграє велику роль. Для літньої людини вона є найближчим соціальним оточенням, джерелом повсякденної допомоги, соціальною та психічною підтримкою старіючих людей.
Для більшості людей прямі батьківські обов'язки - якщо вони у них були - припиняються у пізній дорослості. У середньому, літні подружні пари повідомляють про задоволеність шлюбом після того, як їх дорослі діти починають жити окремо. Спочатку можуть виникати деякі труднощі, тому що людям потрібно заново навчитися жити вдвох. Але більшість пар, які виростили дітей і зберегли шлюб, стверджують, що відчувають меншу напругу і більш сильне почуття задоволеності й гармонії. Крім того, пари, які повідують про задоволеність, часто говорять, що шлюб став займати більш важливе місце в їх емоційному житті. Він став для них джерелом утіхи, підтримки та душевної близькості.
Чуттєве зближення між подружжям у літньому віці може бути дуже сильним. Психологи діляться своїми спостереженнями:
«Вона стояла перед дзеркалом, маленька, зігнута, негарна. Нове пальто спускалося їй до кісточок, з рукавів стирчали тільки кінчики пальців. Вона виглядала невпевненою і дуже вразливою.
«Тобі йде», - повторив кілька разів дідок, обійшовши її довкола. Він обережно поправив складку, зняв невидиму пушинку з плеча. «Трохи його підшити, - радив він, - і все буде дуже добре ... »
Дзеркало привернуло високу симпатичну блондинку. Вона приміряла на себе костюми різних кольорів, крутилася в різні боки і визирала із-за спин тих двох.
«Ox, - простогнала крізь зуби продавщиця, нетерпляче піднімаючи очі до стелі, поки ці двоє ще стояли біля дзеркала.
«Я так не можу, я така маленька», - вимовила винувато старенька і повернула почервоніле обличчя до продавщиці, потім подивилася на чоловіка. Вона хотіла бути в його очах трохи кращою. Дідок віддав загорнути старе пальто. «Холодно», - зауважив він, розплачуючись.
Я зовсім забув, пише психолог, чого й прийшов до магазину. Я пішов за ними, зваблений якось незрозумілою силою. Дідок, тримаючи дружину за кінчики пальців, що ледь визирали із-за довгого рукава, вів її вулицею. Я йшов за ними досить довго, непомітно, але вперто, не кажучи ні слова».
Сім'я може надавати пенсіонерам пряму і непряму економічну підтримку, надавати
різного роду соціально-побутові послуги, забезпечувати необхідний рівень споживання і комфорту, умови для дозвілля та відпочинку. Цим, однак, не обмежуються функції сім'ї по відношенню до літніх людей. У сім'ї пенсіонери зберігають можливість цілеспрямованих, змістовних і корисних занять, інтенсивного і, що особливо важливо, інтимного міжособистісного спілкування. Беручи участь у прийнятті сімейних рішень, вони підтримують свій престиж, а обговорюючи з більш молодими членами сім'ї їх позасімейну діяльність, знаходять застосування своєму досвіду, в тому числі і професійному. Належність людини, яка пішла на пенсію, до сім'ї може служити кращим засобом від «пенсійної хвороби». Отже, значення сім'ї як найближчого соціального оточення, безпосереднього мікросередовища не тільки повністю зберігається, але й посилюється.
Успішність адаптації до життя на пенсії багато в чому визначається і готовністю самої людини до виконання нових сімейних ролей, а також тим, наскільки сім'я задовольняє основні соціальні та психологічні потреби людини. Особливе значення для людей похилого віку має любов, повага та дбайливе ставлення дітей і онуків, визнання дітьми батьківського авторитету, висока оцінка зробленого для них батьком або матір'ю. Установка на допомогу дітям залежить від конкретних обставин: позитивна установка на допомогу дітям, не обумовлена ніякими умовами. Тому реальна внутрішньосімейна ситуація, з якою стикаються пенсіонери, не завжди сприймається як сприятлива. Звідси невідповідність між фактичними сімейними функціями літніх людей та їх схильністю до такого роду діяльності. Це може стати причиною їх незадоволеності своїм новим становищем у сім'ї і причиною напружених відносин з дітьми.
Ціннісні орієнтації свідчать не тільки про готовність літніх людей щось робити для сім'ї, поступатися своїми інтересами для блага дітей, але і про бажання отримувати від них моральну підтримку або, принаймні, просту людську вдячність. Самотні літні люди стикаються з рядом соціальних, економічних та психологічних проблем, які вони далеко не завжди можуть вирішити. Задоволення від постійного спілкування з дітьми нерідко змушує йти на компроміси, обмежуючи задоволення інших потреб і беручи на себе додаткові обов'язки по дому. Адже часто, знімаючи з дітей навантаження по будинку, люди похилого віку жертвують своїм здоров'ям, відпочинком, спілкуванням і іншими важливими для них цінностями. Разом з тим деякі літні люди стикаються з нерозумінням з боку молодших родичів, які вважають, що сім'я повинна бути єдиним об'єктом інтересів літньої людини, і сприймають її внесок як щось само собою зрозуміле.
Хоча багато літніх людей прагне до автономії від дітей (соціальної, економічної, територіальної), для більшості з них сім'я, як і раніше є центром їх інтересів, місцем задоволення багатьох людських потреб, найважливішою сферою діяльності. Ставлення сім'ї до літньої людини служить показником її згуртованості і стабільності. Сприятливе родинне середовище може забезпечити активне, різностороннє і повноцінне життя літньої людини, сприяти її довголіттю.
У цілому сім'я залишається унікальним, нічим не замінимим джерелом підтримки і допомоги людям похилого і старечого віку. Вона розділяє з суспільством відповідальність за їх соціальне функціонування, матеріальне благополуччя, фізичне і моральне здоров'я.