 |
|
Культура та природа: проблема співвідношення.
Природа і культура нерозривні. Вони пов'язані генетично, бо людина - вищий колір розвитку природи, а культура - найбільше з творінь людини.
На зорі людства злитість людини і природи ще не була так сильно порушена. Основою первісної культури був культ природи - людина жила природою і відчував себе її невід'ємною часткою. Природа була близькою, бо вона поїла й годувала людини, а й далекої - грізною, невідомою, таємничою. В ході предметно-практичної діяльності виникло «людське почуття» природи: не тільки її естетичне прийняття, але і наділення її людськими якостями - олюднення. Вона стала одночасно майстерні і храмом. Для первісної людини природа обмежувалася порівняно вузької територією, на якій жило його плем'я.
Потім виникло протиставлення людини природи. Швидше за все, це сталося тоді, коли були протиставлені тілесне і духовне, з розумінням природного як чогось нижчого, неповноцінного.
До цього додалося ставлення до природи натуралістів Нового часу: природа - майстерня, її треба підпорядкувати людині, «перетворити» згідно з його інтересами. Утилітарне ставлення до природи призвело до того, що по відношенню до неї все стало дозволеним. Тут не діяли заборонні норми права, релігії і моралі. Зникло захоплення природою. Природа стала сприйматися як антитеза духу і культури.
У філософії марксизму природа розглядалася як об'єкт виробничої діяльності людини. До цих пір в якості зразка «творчого марксизму» призводять фразу І.В. Мічуріна, яка, до речі, ніколи не розглядалася ним як якийсь філософський принцип: «Нам нічого чекати милості від природи, взяти їх у неї - наша задача». Так підхід протилежний корінним принципам народної культури, для якої завжди земля була «рідний матінкою», священним ім'ям батька називалися річки. Без такого любовного ставлення до природи неможлива висока культура сільськогосподарської праці.
Сьогодні люди звикли жити на взяті у природи у кредити, повернути які вже неможливо. Нині все людство стоїть перед новим витком спіралі - єдністю природи і культури, коли все багатство культури має бути поставлено на службу захисту природи. Єдність людини і природи було вірно зрозуміле ще І. Кантом, для якого людина - «остання мета природи», а природа, в свою чергу «матерія всіх його цілей». У цьому і полягає єдність природи і культури.
Місія людини полягає в безперервному зближенні з природою, все більш глибоко пізнавати її закони і вносити в природну стихію розумне свідоме начало.
Однією з найважливіших, глобальних проблем, від яких буквально залежить життя або смерть всього людства, стала сьогодні екологічна проблема - розумне природокористування та природоохорони. Екологічна криза може бути подолана тільки в тому випадку, якщо нам вдасться сформувати у кожного має справу з людськими процесами людське почуття природи, об'єднує раціональне й емоційне, естетичне та етичне ставлення до неї.