 |
|
Особливості стану модернізму розвитку культури 19-20 ст.
Модернізм — це комплекс літературних та мистецьких течій к. 19- п. 20 ст. спрямований проти провідних течій реалізму.
У музичній діяльності композитора - послідовники М. Лисенка - К. Стеценко, М. Леонтович, С. Людкевич, створені високо мистецькі зразки української хорової музики та обробок народних пісень. У ділянці театрального мистецтва поряд з мандрівними трупами М. Кропивницького, П. Саксаганського и І. Тобілевича, Д. Гайдамаки, у Києві існував і Перший стаціонарній український театр М. Садовського (1906-1920). Своїми драматичними творами на теми з Давньої Історії Леся Українка включає твори и реалії світової культури в контексті української. У літературі народжуються співголосні з європейськими напрямки імпресіонізму (М. Коцюбинський), експресіонізму (В. Стефаник), неоромантизму и модерну (Б. Лепкий, В. Пачовський, П. Карманський).
Характерні риси: 1) новизна; 2) перевалювання форми над змістом; 3) психологізм, пильна увага за свідомістю; 4) символізм (використання символів як способу пізнання, відтворення світу); 5) індивідуалізм (звернення до «я»); 6) естетизм; 7) визнання причинно-наслідкового зв’язку, визначення інтуїтивного поруч з логічним шляхом визнання; 3 етапи становлення модернізму:
1- декаденс (занепад)— відчуття зневіри, відчаю, втоми, прагнення втекти від реальності (представники-- «Молода муза» — літературне угрупування у Львові виникло як ланка загальноєвропейського руху за оновлення літератури в 1906 році та проіснувало до 1909. До складу цього угрупування ввійшли Богдан Лепкий, Петро Карманський, Михайло Яцків)
Власне модернізм
3- авангардизм (після 1 світ. війни, характеризувався формами протесту, стихіями революційності)
Течії модернізму:
Символізм: проти занадто консервативної суспільної моралі; культурно-естетичні та заборонені теми; пильна увага до пост свідомого; прагнення до самозахисту; спроба вирватись за рамки повсякденного і зазирнути у світ «собі» ( представники — література: Кобилянська, Вороний, Пачовський; образ. мистецтво: Холодний,Мурашко, Томоненко, Малевич ).
Акмеїзм: (вища якість) 1920 рр. в Росії на противагу символізму
Імпресіонізм: зображення не самого предмету, а враження від нього; відмова від ідеалізації; орієнтація на почуття; не хронологія, а уривки часу; герой цікавий не активними діями, а здатністю реагувати на зовнішні фактори; мало слів; (представники — література: Коцюбинський «На камені»; малярство: Жук ).
Неоромантизм: головною дієвою особою є не маса, а окрема людина; герой переймається тугою за високою досконалістю у всьому; зовнішні події відходять на другий план; часте використання міфологічних та фантастичних образів; відсутність типізації (Кобилянська «Людина», О. Олесь ) неоромантизм в укр. літ. 1 етап — поч. 20 ст. (Леся Українка, О. Олесь) 2 етап — 20 рр. 20 ст. (Хвильовий)
Неореалізм: принцип документальної достовірності; супроводження філософсько-аналітичним заглибленням у дійсність; поглиблений психологізм; заглиблення у внутрішній світ героя; відсутність чітких вирішень питань (Косинка, Винниченко; Підмогильний)
Авангардизм: апокаліптичні настрої; експерименти з формою Перші Зразки образотворчого авангарду - абстрактний Малюнок В. Кандинського, твори К. Малевича, конструктивістська сценографія О. Екстер, скульптури кубофутуристи О. Архипенка. Авангард постулював утвердження складності, багатоплановості мистецтва тією ж мірою, Що й відповідних характеристик уявлення людини до життя. Авангард був у пошуках мови пластичного вираження складних переживань , яку (нову мову) характеризували Такі якості як дисонансна побудова картини, динамічні контрасти, кричуща перенапруга барв и фактур, розірваність форм. "В'язниця" кубофутуристи О. Богомазова передає характер трагічної безвиході людського існування в бурхливих смерчі простору.
Течії авангардизму: футуризм (Михайль Семенко; гуртки футуристів: у Харкові «Ком-Космос» (1921), в Одесі «Юголіф»), експресіонізм (Василь Стефаник; Микола Куліш; Хвильовий «Я- романтика» ), сюрреалізм (літ.- Богдан-Ігор Антонич; Юрій Тарнавський; мист.- Михайла Андрієнка, Олександра Архипенка ), абстракціонізм (українські художники-абстракціоністи кінця 50-х початку 60-х років (Г.Гавриленко, В.Барський, В.Ламах та ін.)