 |
|
Степи Нижнього Подніпров'я
Файл:Monument to Mykhailo Hrushevskyi in Lviv.jpg
Пам'ятник Михайлові Грушевському у Львові
Степова смуга Нижнього Подніпров’я і прилеглі до неї землі завжди були об'єктом суперництва між осілим та кочовим населенням. Слов'янська колонізація цієї території протягом тривалого часу була невдалою. З цього приводу Михайло Сергійович Грушевський писав: «Степовий пояс на полудні служив широким шляхом з Азії в Європу, де без кінця товклись ріжні кочові орди в своїм вільнім і невільнім поході зі сходу на захід. Осіла слов'янська кольонізація тільки часами, уривком опановувала степи і аж до останніх часів (XVIII — XIX століття) не могла міцно присвоїти. Степи отже… стали тепер небезпечним шкідним сусідом і для дальших земель, а часто, завдяки небезпечному сусідству з ними, лежали пустинею і переходові, передстепові простори»[1].
Розпад Золотої Орди
У XV столітті ситуація у причорноморських степах вкотре стала загострюватися. Занепад і розпад Золотої Орди — величезної татарської держави, що утворилася в ХІІІ столітті внаслідок татаро-монгольської навали на Східну Європу, — призвів до утворення 1445 року нової держави — Кримського ханства. 1445 року новоутворена держава визнала свою залежність від Османської імперії. Крім того, у XVI столітті з території, розташованої між Кабардою та Азовським морем, у причорноморські степи перекочувала ногайська орда, яка невдовзі поділилася на чотири орди:
- Єдичкульську, що розташовувалася на лівому березі Дніпра на землях від Казикирмена (сучасна Каховка) до річки Кінські Води, а пізніше уздовж її течії до верхів'я.
- Джамбуйлуцьку, яка кочувала південніше Єдичкульської орди на лівобережжі Дніпра від Казикирмена до гирла Дніпра. Пізніше вона зосередилася поблизу Перекопського перешийка і дістала від нього остаточну назву Перекопської орди.
- Очаківську, або Єдисанську, яка мала у своєму володінні територію, розташовану на правому березі Дніпра від гирла ріки Кам'янки аж до Південного Бугу і далі уздовж берега до Очакова.
- Буджацьку, або Білгородську, що займала територію чорноморського узбережжя між Дністром та Дунаєм і між Акерманом (Білгородом-Дністровським) та Кілією на приморських низовинах Молдови. Ці кочові орди увійшли до складу Кримського ханства.
Татарські набіги
У кримських татар господарство розвивалося дуже повільно і вражало сучасників своєю відсталістю. Навіть у 30-х роках XVI століття кримські татари ще не знали осілого землеробства, яке мало допоміжний характер. Продовжуючи кочувати, татари розорювали і засівали в степу ділянки землі, щоб повернутися до них восени і зібрати врожай. Таке примітивне землеробство, характерне для деяких кочових народів Середньої Азії та північного Кавказу, не могло задовольнити потреби населення у хлібі та інших продуктах харчування.
Це зумовило врешті і політику Кримського ханства щодо сусідніх країн, яка полягала у грабіжницьких набігах. Напади мали розбійний характер: татари з'являлися, як правило, зненацька, палили села, а після відступали, ведучи за собою натовпи полонених, які потім продавалися на великому невільничому ринку в Кафі.
Починаючи з другої половини XV століття татарські набіги на українські, а через них і на інші землі стали регулярними. 1484 року татари зруйнували Київ. 1500 року татарська орда пограбувала Київщину, Волинь, Холмську та Белзьку землі, дійшовши до Вісли. У 1508, 1512 і 1517 роках — Волинь, 1517 року розорили Львівську та Подільську землі, а у 1534 і 1549 роках знову вдерлися на Волинь. Найчастіше зазнавали татарських нападів Південна Київщина та Переяславщина. Фактично ж під ударами татарських орд опинилася вся українська територія та прилеглі до неї землі. Татарські загони на півночі кілька разів доходили навіть до Москви. Отже, Кримське ханство та підвладні йому орди становили для Східної Європи неабияку загрозу.