Главная | Обратная связь

Культури кіммерійців, скіфів, сарматів.

У період раннього залізного віку (VІІІ ст. до н.е. – V ст. н.е.)на території України виникли досить могутні об’єднання землеробських племен у лісостеповій зоні, які вели осілий спосіб життя (чорноліська культура). Разом із тим внаслідок Великого переселення народів у степовій зоні перебували кочові племена, які вели кочовий спосіб життя: кіммерійці (ІХ–VII ст. до н.е.), скіфи (VII–III ст. до н.е.), сармати (ІІІ до н.е. – ІІІ ст. н.е.), готи (ІІІ–ІV ст. н.е.), гуни (ІV–V ст. н.е.), авари (VІ–VІІ ст. н.е.). Основними заняттями кочовиків були скотарство, ремісництво (виплавка заліза, виготовлення зброї), землеробство, торгівля.Кіммерійці. У І тис. до н.е. на території України з’являються залізні знаряддя праці. Першими були кіммерійці, які належали до іраномовних груп населення. Войовничі степовики сприяли розповсюдженню в широкому степовому довкіллі здобутків тих народів, які зазнали від них поразки. У вигляді військової здобичі кіммерійці несли із собою предмети престижного споживання: одяг, прикраси, ужиткові речі. Та найбільше вони сприяли розповсюдженню кінського й військового спорядження, яке часто мало всі ознаки витворів справжнього мистецтва: фігурні пряжки, кольчуги, прикрашені складними орнаментами з ромбів, квадратів, спіралей, що утворювали довершений геометричний стиль. До того ж кіммерійці вже оволоділи секретами виготовлення зброї із заліза, знали ковальську справу й мали навички ковальської зварки металів. Кіммерійці – перший народ, ім’я якого зафіксоване в історії. Вони мали зв’язки з Малою Азією, Кавказом. Наприкінці VII ст. до н.е. кіммерійців витиснули іраномовні племена скіфів. Скіфи. Дуже важливу роль у формуванні нашої культури відіграли скіфи, сармати, роксолани, племена іранського орієнтира. Скіфи – численні племена (VІІ ст. до н.е. – II ст. н.е.). Скіфи згадуються в ассірійських першоджерелах (VІІ ст. до н.е.). Із посиленням майнової нерівності, зародженням класів з’явилися елементи державності. Наприкінці VІ ст. до н.е. у Північному Причорномор’ї виникла Велика Скіфія, яка в середині ІV ст. до н.е. за царя Атея перетворилася на централізовану державу зі столицею Кам’янське городище (неподалік від сучасного Нікополя). Після її загибелі в ІІІ ст. до н.е. утворилася Мала Скіфія зі столицею в Неаполі Скіфському (поблизу сучасного Сімферополя).Скіфи були спадкоємцями стародавньої цивілізації, мали свою міфологію, віру. Особливою пошаною в них користувалися бог вогню й стихії Табіті, боги неба й землі Апі та Папай. Скіфи вкрай шанобливо ставилися до могил пращурів. Їхня віра в потойбічне життя зумовила складний поховальний звичай. І сьогодні скіфські кургани в українських степах постають символом колишньої могутності. Найбільш відомі з них – Солоха й Гайманова могила на Запоріжжі, Чортомлик і Товста могила в Дніпропетровській області. Найбільшого розквіту Скіфія досягла в IV ст. до н.е. за царя Атея, пролігши від Дунаю до Дона.Археологічна культура скіфського типу поширюється на величезні простори від Алтаю до Середземного моря, але скільком і якого походження народам вона належить, з’ясувати поки що неможливо. На жаль, невідомо, чи мали скіфи писемність, принаймні ніяких писемних пам’яток безпосередньо від скіфів до нас не дійшло. Але історичні відомості про скіфів містяться в іноземних джерелах.Великий вплив скіфського чинника на події в античному світі відчували їх сучасники – давні греки. Одним із перших про скіфів написав Геродот, який приділив їм окрему книгу своєї «Історії» і не лише яскраво змалював побут і звичаї тих народів, які заселяли українські землі під назвою скіфів, а й навів дані про їх релігійні погляди, міфологію. У подальшому до скіфської тематики зверталися й римські історики: Страбон, Пліній Старший, Еман та ін. Територія Скіфії, як її описував Геродот, майже повністю відповідає географічним межам сучасної України. Коли говорять про скіфські племена на українських землях, то виділяють дві основні групи, які, послуговуючись термінологією Геродота, називають «царськими скіфами», що вели кочовий спосіб життя, і «скіфами-орачами», у яких убачають одних із прямих предків слов’ян.Для скіфського світогляду було характерне уявлення про божественне походження царської влади. Величезні й складні за плануванням поховальні камери влаштовувались глибоко під землею – до 18 м. Із закінченням похорону вони перекривались насипами заввишки до 20 м, обведеними валом і ровом. З померлим ховали одну з його наложниць, слуг і коней, а також значну кількість зброї, коштовностей, предметів домашнього вжитку. Під землю йшли цілі поховальні кортежі з кіньми та возами. Поховальний одяг скіфських царів пишно прикрашався золотом. Золото в цьому випадку мало символізувати не стільки багатство й владу, скільки вказувати на божественну природу владики, оскільки саме цей метал символізував його сонячну сутність. Сармати. У III ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. на території сучасної України розселяються сармати. Геродот поєднує скіфів із сарматами й стверджує, що вони пішли від шлюбів скіфів з амазонками. Войовничий дух сарматів, які згодом витіснили скіфів-кочівників у Крим, викликав здивування й захоплення сусідніх народів і породжував казкові оповіді про їх походження. Але з історичних джерел відомо, що жінки в сарматів користувалися такими ж правами, як і чоловіки. Доволі часто на чолі племені в них могла стояти жінка, яка керувала громадою в усіх справах, у тому числі й у військових.У легендах залишилися згадки про войовничий дух сарматів та їх мужню рішучість у бою. Мабуть, саме через це українсько-польська шляхта XVI–XVII ст. витворила етногенетичний міф походження саме від сарматів (українська шляхта – від сарматського племені роксоланів). Античний географ ІІ ст. н.е. Клавдій Птолемей називає понад сотню сарматських племен (алани, роксолани, язиги та ін.). Сармати робили чотириколісний віз без жодного цвяха, мали шовкові, сукняні тканини. Вони залишили значний слід в українській культурі. Мова сарматів, як і скіфів, належала до іранського типу. Сармати зазнали культурного впливу Китаю, Індії, Ірану, завдяки кочовому способу життя й торгових зв’язків із цими країнами. Наприкінці I ст. з ініціативи та під керівництвом племені аланів було створено великий союз племен. Проте в III ст. у ці краї прийшли вихідці із Прибалтики – племена готів, а трохи пізніше – зі Сходу – гунів, і пануванню сарматів настав кінець.