Главная | Обратная связь

Сутність та значення вартісної оцінки

 

Бухгалтерський облік, на відміну від інших видів обліку, відображає ресурси підприємства, джерела їх утворення та господарські процеси у грошовому виразі, або іншими словами у вартісному вимірюванні. Таким чином, можна стверджувати, що бухгалтерський облік відображає ті засоби, процеси та явища, які підлягають вартісному вимірюванню.

З цією метою використовують такі елементи методу бухгалтерського обліку як оцінка та калькуляція.

Іноді калькуляцію розглядають як частину оцінки, або спосіб оцінки, обмежуючи її тільки рамками визначення собівартості продукції. Тому для біль глибокого розуміння особливостей методу бухгалтерського обліку необхідно чітко визначити поняття "вартісне вимірювання", "грошове вираження", "оцінка", "калькуляція".

Грошове вираження — це вимірювання господарських засобів, їх джерел та господарських процесів у грошовій одиниці (гривнях та копійках).

Аналогічне значення має і поняття вартісне вимірювання. У зв'язку з цим правильно характеризувати бухгалтерський облік як такий, якому обов'язково властиве вартісне вимірювання, що передбачає використання грошового вимірника [10].

Будь-який об'єкт або подія мають певні властивості, які можна виміряти, виходячи з поставленої мети оцінки.

У різних джерелах поняття оцінки визначають по-різному. Зустрічається визначення оцінки як способу вираження у грошовому вимірюванні господарських операцій, інші джерела визначають її як спосіб вираження у грошовій одиниці витрат живої й уречевленої праці, вкладеної в окремі види засобів і процесів.

Концептуальна основа складання та подання фінансових звітів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку містить таке формулювання оцінки: це процес визначення грошових сум, за якими мають визнавати і відображати елементи фінансових звітів у балансі та звіті про прибутки і збитки.

Оскільки основними елементами балансу є активи та джерела їх утворення, можна стверджувати, що оцінка— це спосіб вартісного вимірювання господарських засобів підприємства та джерел їх утворення.

Для забезпечення правильності відображення об'єктів обліку та достовірність оцінки вона має відповідати наступним основним вимогам: реальність (адекватність), єдність (тотожність) та цілеспрямованість оцінки.

Реальність (адекватність) оцінкизабезпечує об'єктивну відповідність грошового вираження об'єктів обліку їх фактичній величині (витратам живої та уречевленої праці, що вкладена в об’єкт оцінки), відображення у грошовому вимірнику дійсної величини господарських засобів і операцій. Адекватність оцінки вимагає точного обчислення фактичної собівартості всіх об'єктів обліку, що має підтверджуватися результатами інвентаризації, а за необхідності проведенням переоцінки.

Єдність (тотожність) оцінки забезпечує однаковість і незмінність оцінки однакових об’єктів обліку протягом тривалого часу і на всіх суб'єктах господарювання (підприємствах, організаціях, установах). Єдності оцінки досягають встановленням обов'язкових положень (стандартів), інструкцій, правил обліку і калькулювання.

Цілеспрямованість оцінкиполягає в дотриманні обраної мети оцінки, яка має забезпечити її адекватність та тотожність.

Система вартісних оцінок, що застосовується в економічних та господарських процесах, має багатофункціональний характер. Оцінка в бухгалтерському обліку необхідна у в обліку господарських процесів постачання, виробництва, реалізації, а також при виникненні прав і зобов'язань; при здійсненні таких операцій, як застава, страхування, інвестування, переоцінка активів, при створенні, об'єднанні, ліквідації підприємства; при виконанні права успадкування, виконанні судового рішення тощо.

Цією обставиною пояснюється існування різноманітних грошових оцінок: економічних, юридичних, експертних, статистичних, страхових (актуарних).

Економічні оцінки використовують, визначаючи цінність майна при його реалізації чи придбанні; вони мають, як правило, калькуляційний характер.

Юридичні оцінки можуть бути визначені, виходячи з укладених угод (договорів), обумовлених необхідністю відшкодування заподіяної шкоди.

Статистичні оцінки, що використовуються в макроекономічному аналізі, характеризують сукупність об'єктів за деякими середніми величинами.

Експертні оцінки – це самостійний вид оцінки в бухгалтерському обліку, їх проводять, як правило, фахівці, а тому такі оцінки можуть бути дещо суб'єктивними.

Страхові (актуарні) оцінки, що застосовуються в страхуванні, розраховують індивідуально для кожного страхового об'єкта та остаточно встановлюються після перевірки страховою організацією даних, наданих їй страхувальником.

В бухгалтерському обліку при оцінці його об’єктів застосовують різні бази (способи) оцінки.

Стандарти бухгалтерського обліку передбачають можливість декількох різних основ оцінки одночасно з різним ступенем та в різних комбінаціях. Виділяють такі бази оцінки:

історична (фактична) собівартість. Активи відображаються за сумою сплачених грошових коштів та їх еквівалентів або за справедливою вартістю компенсації, виданої, щоб придбати їх, на момент придбання. Зобов'язання відображаються за сумою надходжень, отриманих в обмін на зобов'язання або за сумою грошових коштів, що, як очікується, будуть сплачені з метою погашення зобов'язання під час звичайної діяльності підприємства;

поточна собівартість. Активи відображаються за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку було б сплачено в разі придбання такого ж або еквівалентного активу на поточний момент. Зобов'язання відображаються за недисконтованою сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б необхідна для погашення зобов'язання на цей момент;

вартість реалізації (погашення). Активи відображаються в обліку за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку можна було б отримати на поточний момент шляхом продажу активу в ході звичайної реалізації. Зобов'язання відображаються за вартістю їх погашення, тобто за недисконтованою сумою грошових коштів, яку, як очікується, буде сплачено для погашення зобов'язань під час звичайної діяльності підприємства;

теперішня вартість. Активи відображаються за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих надходжень грошових коштів, які, як очікується, має генерувати об'єкт обліку під час звичайної діяльності підприємства. Зобов'язання відображаються за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих відпливів грошових коштів, які, як очікуються будуть необхідні для погашення зобов'язань під час звичайної діяльності підприємства.

На підставі принципу історичної (фактичної) собівартості, основою оцінки найчастіше приймається історична собівартість — оцінка на основі витрат на виробництво чи придбання активів. Історична собівартість, як правило, комбінується з іншими основами оцінки. Так, стандарти обліку вимагають відображати запаси за нижчою із двох оцінок — собівартістю (історичною) або чистою вартістю реалізації. Таке поєднання способів оцінки випливає з принципу обачності.

Ринкові цінні папери, а також інші активи, за якими існує активний ринок, можна відображати за ринковою вартістю.

Вибір оцінки підприємством залежить від вимог національних стандартів обліку, економічної доцільності, а також чинного законодавства.

Для кожного виду активів, як правило, визначаються декілька ситуацій, в яких здійснюється оцінка активів: оцінка при придбанні, оцінка при вибутті, оцінка на дату балансу (на кінець звітного періоду). Оцінка придбання здійснюється за первісною вартістю, яка, як правило, є історичною (фактичною) собівартістю активу, за якою він зараховується на баланс підприємства.

Також при оцінці активів може використовуватися такий спосіб оцінки, як оцінка за справедливою вартістю — сума, за якою можна здійснити обмін активу або оплату зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Оцінка за справедливою вартістю має застосовуватися, коли первісну вартість активу неможливо визначити достовірно, наприклад, при безоплатному одержанні активів, внесенні активів до статутного капіталу (узгоджена із засновниками вартість), обміні активами тощо.