 |
|
Оцінка об'єктів обліку
Розглянемо оцінку об’єктів бухгалтерського обліку.
Основні засоби, нематеріальні активи та інші необоротні матеріальні активи. Придбані (створені) основні засоби, нематеріальні активи та інші необоротні матеріальні активи зараховують на баланс підприємства за первісною вартістю, яка представляє собою історичну собівартість цих об’єктів у сумі грошових коштів або справедливу вартість активів, сплачених (переданих) на дату їх придбання (створення). Первісна вартість включає фактичні витрати на придбання (створення) основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів та приведення їх до придатного для використання стану.
Витрати на придбання (створення) цих необоротних активів, що сформували їх первісну вартість, в процесі використання об’єкту підлягають систематичному розподілу між звітними періодами — амортизації.
Балансова (остаточна) вартість основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів визначається як різниця між первісною або переоціненою вартістю та сумою нарахованої амортизації.
У процесі використання таких необоротних активів їхня первісна вартість може змінюватись. Первісна вартість збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта, яке приводить до збільшення майбутніх економічних вигід, первісно очікуваних від його використання. Крім того, підприємство може здійснювати переоцінку об'єктів основних засобів, нематеріальних активів за справедливою вартістю станом на 31 грудня звітного року.
Капітальні інвестиції. Прикладом капітальних інвестицій може бути будівництво, яке здійснюється підприємством (не будівельною організацією) господарським чи підрядним способом, або процес придбання основних засобів, нематеріальних активів, який займає значний час. Оцінюють такі інвестиції за сумою фактичних витрат, пов'язаних з ними.
Первісне визнання фінансових інвестицій здійснюється за їхньою історичною собівартістю, яка включає ціну придбання, комісійні винагороди, мито, податки, що не відшкодовуються підприємству, банківські збори; інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням інвестицій.
Подальша оцінка фінансових інвестицій залежить від виду придбаних цінних паперів (інвестиції в цінні папери, які дають право власності, та інвестиції в боргові цінні папери) та від впливу інвестора на підприємство, акції якого він придбав.
Довгострокові інвестиції в акції підприємства, на яке інвестор не має суттєвого впливу, оцінюють за нижчою з двох оцінок — собівартістю або ринковою вартістю, визначеною на основі інвестиційного портфеля. Неринкові цінні папери оцінюють за їхньою собівартістю протягом періоду їх утримання.
Якщо інвестор має суттєвий вплив на об'єкт інвестування (асоційоване підприємство), то облік довгострокових фінансових інвестицій здійснюється або за собівартістю, або за методом участі в капіталі. Згідно з методом участі в капіталі балансова вартість інвестиції, яку спочатку оцінюють за собівартістю, збільшується (зменшується) відповідно до частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування та зменшується на суму отриманих дивідендів.
Інвестиції в підприємства, над якими інвестор здійснює контроль обліковуються або за собівартістю або за методом участі в капіталі.
Інвестиції в боргові цінні папери оцінюють в обліку за собівартістю їх придбання. Якщо інвестиції в облігації мають довгостроковий характер, то різниця між вартістю їх придбання та погашення має амортизуватися з моменту придбання до закінчення строку їхньої дії. Балансова вартість таких довгострокових фінансових інвестицій дорівнює дисконтованій вартості їх погашення в майбутньому.
Фінансову інвестицію, придбану та утримувану виключно тільки для продажу, оцінюють за методом собівартості.
Запаси. Придбані або вироблені запаси оцінюються за первісною вартістю, яка визначається згідно з принципом історичної (фактичної) собівартості. Первісною вартістю виготовлених запасів (а також незавершеного виробництва) є їхня виробнича собівартість. Відповідно до П(С)БО 16 "Витрати", виробнича собівартість включає: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; розподілені загальновиробничі витрати.
В інших випадках для оцінки запасів використовується в тому чи іншому варіанті справедлива вартість. На підприємствах роздрібної торгівлі для оцінки товарів використовують ціну реалізації.
Запаси на дату балансу відображаються за найменшою із двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. Чиста вартість реалізації — очікувана ціна реалізації запасів за умов звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію. Як правило, запаси відображаються за чистою вартістю реалізації, якщо вони зіпсовані, застаріли або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду.
Дебіторська заборгованість. Оцінка дебіторської заборгованості залежить від виду цієї заборгованості. Заборгованість за товари, роботи, послуги визнається як актив одночасно з визнанням доходу від реалізації й оцінюється за первісною вартістю, яка дорівнює справедливій (контрактній) вартості. Поточна оцінка дебіторської заборгованості здійснюється за чистою реалізаційною вартістю, яка визначається як різниця між первісною вартістю та резервом сумнівних боргів.
Грошові кошти та їх еквіваленти. Грошові кошти та їх еквіваленти в національній валюті оцінюються за номіналом (готівка, грошові кошти на рахунках в національній валюті), грошові кошти та грошові документи в іноземній валюті перераховуються в гривні на дату отримання або на дату складання звітності за курсом НБУ.
Зобов'язання. Для оцінки зобов'язань можуть бути використані всі зазначені вище основи оцінки: історична собівартість зобов'язання, поточна собівартість зобов'язання, вартість погашення зобов'язання, теперішня вартість зобов'язання. Вибір способу оцінки залежить від характеру зобов'язання, його строковості, способу погашення.