Главная | Обратная связь

Використання сполук елементів VII А групи в медицині, санітарії, фармації

Хлорна вода – розчин хлору Cl₂ у воді; застосовується як дезінфікуючий засіб.

Хлористоводнева кислота – розведена НСІ застосовується в краплях або у вигляді мікстури при недостатній кислотності шлункового соку.

Розчини NaCl – 0,9 %, 3 %, 5 %, 10 %. Входить в порошки і таблетки. Вводять в/в – фізрозчин 0,9% при втратах організмом рідини. Застосовують зовнішньо при запальних процесах шкіри гіпертонічні розчини (3%, 5%, 10%).

KClO, NaClO – гіпохлорити натрію і калію. Розчин NaClO – “жевелева вода” (Бертло, 1789 р. м. Жавеле). (у польовій хірургії для знезаражування ран).

Хлорне вапно CaOCl₂ – дезінфікуючий, дезодоруючий засіб:

D-Елементи

d-Елементи називають ще перехідними. Вони розміщені в періодичній системі в великих періодах між s- і р-елементами. Як відомо, характерною особливістю перехідних елементів є те, що в їх атомах заповнюються орбіталі не зовнішнього, як у s- і р-елементів, а передостаннього (d-елементи) шару.

У d-елементів валентних одна ns-орбіталь, три np-орбіталі і п’ять (n–1) d-орбіталей. На зовнішньому шарі у d-елементів знаходяться 1–2 електрони (ns-стани), інші валентні електрони розміщені в (n–1)d-стані передостаннього шару.

Біологічна роль Хрому та Молібдену.

Хром відіграє важливу роль в організмі людини. Він позитивно впливає на процеси кровотворення, а також на ферментативні системи. У складі ферменту трипсину Хром бере участь у процесі травлення.

Вченими встановлено, що вилучення Хрому з харчового раціону тварин призводить до підвищення у крові та сечі глюкози. Додавання Хрому до їжі хворим на цукровий діабет нормалізує вуглеводний обмін.

Хром в організм людини потрапляє з такими продуктами харчування як соя, кукурудзяна та вівсяна крупа. Добова потреба організму в Хромі складає 5-10 мг на добу. У більших дозах сполуки Хрому досить отруйні. Усі сполуки Хрому(VI) – токсичні.

Ефективне засвоєння Нітрогену рослинами можливе лише при наявності слідів Молібдену в грунті.Тому розчинні молібдати – це мікродобрива.

Масова частка Молібдену в організмі людини складає 110^-5%. Добова потреба в Молібдені втричі менша, ніж у Хромі. Молібден міститься в деяких ферментних системах організму людини. Він цілюще впливає на синтез гемоглобіну.

Надмірний вміст Молібдену сприяє накопиченню в організмі сечової кислоти, яка спричиняє розвиток подагри – хвороби, що спричиняє зміни в суглобах, кістках, хрящах.

Вольфрам також міститься в організмах людини і тварини, але його біологічна роль не вивчена.

У хімічному аналізі застосовують:

- хромова суміш (K₂Cr₂O₇ + H₂SO₄ конц.);

- дихромат калію, як первинний стандарт в методі окисно-відновного титрування;

- молібдати і вольфрамати у фотометричних методах аналізу, як для визначення фосфору, так і для визначення біологічно-активних речовин природного походження.

 

Комплексні сполуки. Будова, класифікація, номенклатура.

Теорія Вернера.

Найбільш вдало властивості і будову комплексних сполук пояснює координаційна теорія, запропонована в 1893 році шведським хіміком Альфредом Вернером. Він висунув ідею про координацію, тобто просторове оточення іона металу аніонами або нейтральними молекулами.

Координаційними (комплексними) називаються хімічні сполуки, кристалічні решітки яких складаються з комплексних груп, утворених внаслідок взаємодії іонів або молекул, здатних існувати самостійно.

Проте, комплексна сполука існує не лише у твердому стані (кристалічному)

Згідно з координаційною теорією, головний постулат Вернера фориулюється так: ”Навіть, якщо, зважаючи на число валентностей, зв’язуюча здатність декількох атомів вичерпана, вони в більшості випадків ще можуть приймати участь далі в побудові складних молекул з утворенням певних атомних зв’язків. Можливість цього слід вбачати в тому факті, що поруч із зв’язками спорідненості, які називають головною валентністю, існують ще й інші зв’язки між атомами, які називають побічними валентностями...”

Інша частина теорії присвячена поясненню числа, природи і просторового розміщення побічних або неіонних валентностей.

Отже, згідно з координаційною теорією, у молекулі будь-якої комплексної сполуки один з іонів, звичайно позитивно заряджений, займає центральне місце і називається комплексоутворювачем, або центральним іоном. У безпосередній близькості навколо цього іона розміщено, або як говорять, координовано деяке число протилежно заряджених іонів або електронейтральних молекул, що називаються лігандами (або адендами), які утворюють внутрішню координаційну сферу сполуки. Решта іонів, не розмістилися у внутрішній сфері, містяться на дальшій відстані від центрального іона, утворюючи зовнішню координаційну сферу.

Число лігандів, що оточують центральний іон, називається координаційним числом.

Центральними атомами можуть бути практично всі елементи періодичної системи Д.І.Менделєєва. Найбільш активними комплексоутворювачами є платинові метали (Pt, Pd), елементи родини заліза (Fe, Co, Ni), підгруп міді (Cu, Ag, Au), цинку (Zn, Cd, Hg). Катіони, що найлегше утворюють координаційні сполуки, мають незавершений або 18-електронний (зовнішній) енергетичний рівень. Найменшу здатність до комплексоутворення виявляють лужні та лужно-земельні метали.

Центральними атомами в координаційних сполуках можуть бути також і неметали, наприклад, бор K[BF₄], кремній K₂[SiF₆], фосфор K[PF₆].

Важливою характеристикою лігандів є їх координаційна ємкість, або дентатність, яка визначається числом місць, які ліганди займають у внутрішній координаційній сфері комплексу. Розрізняють монодентатні ліганди (F^-, Cl^-, Br^-, I^-, CN^-, CSN^-), бідентатні ліганди (CO₃^2-, SO₄^2-) тощо.

Координаційне число (КЧ) – величина змінна і визначається природою центрального атома, лігандів, зовнішньою сферою сполуки, природою розчинника та зовнішніми умовами, в яких утворюється сполука.

Координаційні числа центрального атома в різних координаційних сполуках змінюються від 2 до 12. Сполуки з великими КЧ (8 і ) трапляються дуже рідко. Найчастіше трапляюються координаційні сполуки з КЧ 2,4 та 6. координаційні числа показують не лише кількість лігандів, розміщених навколо центрального атома, а й як вони розміщені. Тобто координаційне число має просторову інтерпретацію.

Так само важливим, як і постулат Вернера про два типи валентності, було й головне положенння проте, що побічні валентності напрямлені в просторі навколо центрального іона комплекса не тільки в твердому стані, але і в розчині. Спочатку він постулював, а пізніше отримав серйозні експериментальні докази того, що 6 таких валентностей напрямлені до вершин правильного октаядра, побудованого навколо центрального іона. В той же час показав, що угрупування з 4 таких валентностей може мати або плоску квадратну конфігурацію, рідше – тетраедричну. Цей стереохімічний постулат дав можливість передбачити структури і структурні зміни багатьох нових, досі ще не вивчених неорганічних сполук.

Сучасні дослідження показали, що для сполук з КЧ 4 характерні дві геометричні конфігурації: квадрат і тетраедр.

Сполукам з КЧ 6 відповідає геометрина конфігурація октаедр, в центрі якого міститься центральний атом, а у вершинах – координовані групи. В деяких сполуках КЧ 6 реалізується у вигляді тригональної призми і тетрагональної біпіраміди.