 |
|
Внутрішній регіональний продукт як узагальнення показників економічного і соц.го розвитку регіону.
Узагальнюючим показником економічного та соц.го розвитку регіону є валовий регіональний продукт (ВРП). В основу його визначення покладено виробничий метод. ВРП регіону складається з суми валових доданих вартостей усіх видів економічної діяльності, скоригованої на величину непрямо вимірюваних послуг фінансового посередництва, а також податки, за винятком субсидій на продукти. Розрахунки даного показника на одну особу свідчать про значні відмінності у рівнях соц.-економічного розвитку окремих регіонів країни. ВРП відноситься до 3-ї групи показників регіональної стратегії, а саме показники, за якими здійснюється моніторинг та оцінка ефективності реалізації стратегії. Слід зазначити, що моніторинг та оцінку ефективності реалізації стратегії регіон-го роз-ку доцільно здійснювати за показниками, що відображають як загальні результати роз-ку ек-ки регіону та її окремих галузей, так і зміни у його фінансовому стані, розвитку інфраструктури, демогр ситуації та рівні життя і доходів населення. Моніторинг проводиться на підставі даних міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих виконавчих органів. Розрахунки даного показника на одну особу свідчать про значні відмінності у рівнях соц-ек. роз-ку окремих регіонів країни. Статистичні дані свідчать, що в У. цей показник в розрахунку на 1 ос. найвищій у м. Київ, найнижчій у Тернопільскій обл. Якщо у м. Києві він становить 23 310 грн, то у Тернопільській області майже у 6,6 раза нижче — лише 3516 грн
75.Вади і переваги підходів до виділення етапів економічного розвитку.
Найбільш відомими є 3 підходи до виокремлення етапів економічного розвитку (ЕР): формаційний (ФП), технологічний (ТП) і цивілізаційний (ЦП).
Формаційний. Основою його є аналіз економічної системи (ЕС) за 3-ма параметрами її функціонування: спосіб вир-ва, надбудова та форма суспільної свідомості. Кожна країна у своєму ек розвитку проходить такі етапи: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний. Для переходу від нерозвинутої до розвинутої кожна ЕС проходить 5 етапів: традиційне суспільство, визрівання передумов для ривка, ривок до само підтримуючого зростання, перехід до технологічної зрілості, ера масового споживання. Його перевагою є те, що цей підхід дає можливість обґрунтувати формаційні етапи розвитку ек-ки, послідовність переходу суспільного вир-ва від ек формації нижчого типу до ек формації вищого типу.
Технологічний.Він базується на теорії економічної генетики. Сукупність інноваційних виробництв утворює основу технологічного укладу (ТУ) (сукупність процесів, що знаходяться на одному рівні). Найбільш відома класифікація тех. укладів,- розроблена російським вченим С. Глазьєвим. Зміна одного технологічного укладу іншим супроводжується руйнуванням старих інноваційних виробництв і швидким поширенням нових. Особливе місце в дослідженнях технологічних основ ек розвитку посідає с-матизація стадій розвитку залежно від панівної технологічної системи. Найвідомішою серед них є класифікація американського вченого Д. Белла. За нею визначаються три типи суспільства відповідно до домінантної продук-
тивної сили: доіндустріальне суспільство — основною рушійною силою в ньому є ноги; індустріальне суспільство — руки; постіндустріальне суспільство — голова.
Цивілізаційний. Основна концепція – теорія хвиль Е. Тоффлера. За цим підходом кожна хвиля – це всебічна трансформація соц.го і суспільного буття, яка пов’язана з розвитком нації та техніки. Існує 3 хвилі: І – с/г цивілізація; ІІ – промислова революція; ІІІ (середина 50-х рр. 20-го ст.) – нагадує І хвилю на сучасній технологічній базі. Вона несе з собою поширення різноманітних типів техніки, товарів та послуг, поглиблення спеціалізації праці, урізноманітнення організаційних форм управління. Перевагою цивілізаційного підходу є те, що він ураховує інтереси людини (виробника, власника, споживача та ін), а також створює основу відомої спадкоємності аналізу історичного розвитку різних країн і регіонів, оскільки оперує не категорією неминучого, а категорією можливого, категорією вибору. Цей метод може допомогти перебороти властиве формаційному підходу їхнє протиставлення, виявити основи їхньої співпідпорядкованості в різні періоди історії людства.