Главная | Обратная связь

Стандарти вищої освіти.

Складові стандартів вищої освіти та їх актуальність.

Систему стандартів вищої освіти складають державний стандарт вищої освіти, галузеві стандарти вищої освіти та стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів. Вони є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форм навчання.

Необхідність стандартів вищої освіти особливо зросла в період трансформації соціалістичного суспільства в постсоціалістичне, коли багато училищ та інститутів стали перетворюватися в академії і університети, коли поряд з державними вузами стали з'являтися і недержавні, поряд з безкоштовною вищою освітою дедалі ширше використовується і платна освіта. Інакше кажучи, вища освіта стала не тільки державною, але і приватною справою. Ясно, що без певного державного регламентування цього процесу (його стандартизації), тобто без встановлення певних вимог, норм і правил діяльності навчального закладу як вузу неможливо було б домогтися випуску фахівців із необхідним рівнем знань та кваліфікації. Отже, стандарти вищої освіти є тими юридичними документами, на основі яких визначається діяльність вузу, і які використовуються в якості керівних документів, як адміністрацією вузу, так і державними контрольними органами.

Саме на основі стандартів і складаються статути вузів, як юридичної особи. Кожен працівник ВНЗ як адміністратор, так і викладач і навіть студент повинні бути знайомі з цими документами, як в рівній мірі і з усіма іншими планувальними документами, якщо вони серйозно ставляться до своєї роботи. Адміністратор повинен знати ці документи для чіткої організації своєї роботи і реалізації доручених функцій, викладач для чіткого уявлення своєї роботи, а студент як майбутній фахівець повинен знати, що від нього потрібно під час навчання і ким він стане в результаті навчання.

Державний стандарт вищої освіти.

Державний стандарт вищої освіти містить такі складові:

1) перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями: містить перелік назв кваліфікацій, які визначаються через професійні назви робіт, що мають виконувати фахівці певного освітньо-кваліфікаційного рівня на первинних посадах;

2) перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями: містить перелік назв напрямів, що відображають споріднений зміст вищої освіти і професійної підготовки, та перелік назв спеціальностей, що відображають неповторювані узагальнені об'єкти діяльності або виробничі функції та предмети діяльності;

3) вимоги до освітніх рівнів вищої освіти: містять вимоги до рівня сформованості у особи соціальних і громадянських якостей з урахуванням особливостей майбутньої професійної діяльності, а також вимоги до формування у неї патріотизму до України та до знання української мови;

4) вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти: містять вимоги до професійної підготовки фахівців з урахуванням суспільного поділу праці.

Галузеві стандарти вищої освіти.

Галузеві стандарти вищої освіти містять складові:

1) Освітньо-кваліфікаційні характеристики (ОКХ) випускників вищих навчальних закладів. Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника вищого навчального закладу відображає цілі вищої освіти та професійної підготовки, визначає місце фахівця в структурі галузей економіки держави і вимоги до його компетентності, інших соціально важливих якостей, систему виробничих функцій і типових завдань діяльності й умінь для їх реалізації.

2) Освітньо-професійні програми підготовки (ОППП). Освітньо-професійна програма підготовки визначає нормативний термін та нормативну частину змісту навчання за певним напрямом або спеціальністю відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, встановлює вимоги до змісту, обсягу та рівня освіти й професійної підготовки фахівця.

Нормативну частину змісту навчання ОППП складає перелік нормативних навчальних дисциплін. Дотримання їх назв є обов'язковим для вищих закладів освіти, а обсяг не може бути меншим від обсягу, встановленого державним стандартом освіти.

Згідно з чинним Галузевим стандартом викладання соціології, затвердженим Наказом Міністерства освіти і науки України № 573 від 04.10.2005 р., регламентований перелік навчальних дисциплін циклу професійної та практичної підготовки у навчальному плані для бакалаврів містить 35 позицій. Чинною нормативною базою МОНМС при складанні навчальних планів для бакалаврів передбачається формування 50% дисциплін циклу професійної та практичної підготовки відповідно до регламентованого переліку навчальних дисциплін Галузевого стандарту з соціології.

Втім, робоча група з розроблення Галузевого стандарту вищої освіти з соціології проводить консультації з метою вдосконалення діючого стандарту та підготовки рекомендацій тим підрозділам і структурам вищих навчальних закладів ІІІ і ІУ рівнів акредитації, які готують фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавр з напряму 0402 “Соціологія”. Ці пропозиції стосуються регламентованого переліку дисциплін для нормативної частини змісту освіти передусім для циклу професійної та практичної підготовки бакалаврів. Дана робота обумовлена необхідністю виділення усталеного “ядра” цього напряму як сукупності обов’язкових для фахового соціолога дисциплін, що мають викладатися в усіх осередках соціологічної освіти країни. Це той мінімум, без якого не можна уявити сучасного соціолога.

3) Засоби діагностики якості вищої освіти. Визначають стандартизовані методики, які призначені для кількісного та якісного оцінювання досягнутого особою рівня сформованості знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних та громадянських якостей. Використовуються для встановлення відповідності рівня якості вищої освіти вимогам стандартів вищої освіти.

Стандарти вищої освіти ВНЗ.

Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів містять складові:

1) Перелік спеціалізацій за спеціальностями. Вищі навчальні заклади визначають спеціалізації за спеціальностями, за якими здійснюється підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста, спеціаліста та магістра. Назви спеціалізацій за спеціальностями відображають відмінності у засобах, умовах та продуктах діяльності в межах спеціальності.

2) Варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів. Варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів, освітньо-професійних програм підготовки та засобів діагностики якості вищої освіти забезпечують підготовку фахівців за спеціалізаціями за спеціальностями з урахуванням особливостей суспільного поділу праці в Україні та мобільності системи освіти щодо задоволення вимог ринку праці.

3) Варіативні частини освітньо-професійних програм підготовки. Вибіркові навчальні дисципліни вводяться вищим закладом освіти для більш повного задоволення освітніх і кваліфікаційних запитів особи та потреб суспільства, ефективнішого використання можливостей закладу освіти, врахування регіональних потреб тощо. Вони можуть бути як обов'язкові для всіх студентів, так і ті, що обираються студентами індивідуально. Вибіркові навчальні дисципліни запроваджуються, як правило, у формі спеціальних навчальних курсів для поглиблення загальноосвітньої, фундаментальної і фахової (теоретичної і практичної) підготовки.

4) Варіативні частини засобів діагностики якості вищої освіти.

5) Навчальні плани. Хоча галузевий стандарт і містить перелік предметів, які повинен освоїти майбутній фахівець, з зазначенням загальної кількості годин/кредитів, відведених на кожну дисципліну, все ж цей перелік немає відповідної розбивки навчальних дисциплін за курсами і семестрами. Ця мета досягається в навчальних планах, які визначають графік навчального процесу, перелік, послідовність та час вивчення навчальних дисциплін, форми навчальних занять та терміни їх проведення, а також форми проведення підсумкового контролю.

Навчальний план – це нормативний документ, який складається вищим закладом освіти на підставі освітньо-професійної програми та структурно-логічної схеми підготовки і визначає перелік та обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять (лекції, лабораторні, практичні, семінарські, індивідуальні заняття, консультації, навчальні й виробничі практики) та їх обсяг, графік навчального процесу, форми і засоби проведення поточного й підсумкового контролю. У навчальному плані відображається також обсяг часу, передбачений на самостійну роботу. Навчальний план розробляється на весь період реалізації відповідної освітньо-професійної програми підготовки і затверджується керівником вищого закладу освіти.

Навчальний план спеціальності є стратегічним планом підготовки фахівця. Перш за все, він встановлює назву спеціальності, визначає кваліфікацію і термін навчання. Потім визначається перелік дисциплін, необхідних для підготовки фахівця того чи іншого профілю. Навчальні дисципліни розбиваються на групи:

Нормативні:

• гуманітарної та соціально-економічної підготовки;

• природничо-наукової підготовки;

• професійної та практичної підготовки;

Вибіркові:

• самостійного вибору ВНЗ (гуманітарної та соціально-економічної підготовки; природничо-наукової підготовки; професійної та практичної підготовки);

• вільного вибору студентів (дисципліни спеціалізації).

Відповідно до Європейської кредитно-трансферної системи 1 кредит ECTS = 36 академічним годинам. Кількість кредитів з обов’язкових нормативних дисциплін становить максимально 84 кредити; друга частина кредитів (також 84) припадає на вибір навчального закладу/студента. Перші 84 кредити можуть розподілятися відповідно до запропонованих блоків/переліків соціологічних дисциплін у пропорції, яку визначає керівництво соціологічного підрозділу конкретного ВНЗ. Обов’язковими складовими такого регламентованого переліку є наступні блоки: історія соціології, теорія соціології (загальна, спеціальні та галузеві теорії), методологія та методи соціологічних досліджень. Відбір нормативних дисциплін здійснюється з числа регламентованого переліку дисциплін чинного державного галузевого стандарту з соціології.

Далі в плані вказується в якому семестрі і на якому курсі вивчається та чи інша дисципліна, скільки відводиться годин на її вивчення і яка форма звітності (залік або іспит). Крім цього, в навчальному плані спеціальності вказуються час і терміни проведення різних видів практики, підготовка курсових робіт і дипломних проектів, терміни проведення державних іспитів і захисту цих проектів. Весь цей обсяг робіт має вкластися у відведені терміни навчання.

На основі навчального плану спеціальності складаються робочі плани. Робочий навчальний план – це також нормативний документ, який складається вищим закладом освіти на поточний навчальний рік і конкретизує форми проведення навчальних занять, їх обсяг, форми і засоби проведення поточного та підсумкового контролю за семестрами. Він затверджується деканом факультету (завідувачем відділення).

Робочий навчальний план являє собою подальшу деталізацію навчального процесу. Справа в тому, що хоча навчальний план спеціальності і є загальнозначимим державним документом, життя вносить свої корективи. Так семестри можуть відрізнятися за кількістю робочих тижнів, святкові дні також змінюють кількість робочих днів у тому чи іншому семестрі і деякі інші фактори змушують дещо коригувати сітку годин, що відводяться на вивчення тієї чи іншої дисципліни. Ця корекція і здійснюється в робочому плані, який складається для кожного курсу і для кожного семестру окремо. Робочі плани допомагають більш чітко організувати навчальний процес, встановлюють зв'язок між деканатом і кафедрами. Крім цього, вони необхідні для складання розкладу занять – основного плануючого і організуючого документу, завдяки якому здійснюється реальний навчальний процес.

6) Програми навчальних дисциплін. Час, відведений в навчальному плані і конкретизований в робочих планах, визначає ті рамки, які відводяться для вивчення тієї чи іншої дисципліни. Одні дисципліни вимагають меншого часу для свого вивчення, інші – більшого; одна і та ж дисципліна може вивчатися один або два семестри, може бути поставлена на молодших курсах, а може бути втиснута де-небудь і на випускному курсі – все це вимагає індивідуального підходу до планування викладання курсу. Для цього існують програми навчальних дисциплін, які визначають їх інформаційний обсяг, рівень сформованості вмінь та знань, перелік рекомендованих підручників, інших методичних та дидактичних матеріалів, критерії успішності навчання та засоби діагностики успішності навчання.

Навчальна програма – це нормативний документ, який визначає місце і значення навчальної дисципліни в реалізації освітньо-професійної програми підготовки, її зміст, послідовність і організаційні форми вивчення навчальної дисципліни, вимоги до знань і вмінь студентів. Вона включає: пояснювальну записку, тематичний виклад змісту навчальної дисципліни і список літератури. Тематичному викладу змісту передує тематичний план курсу, а сам тематичний виклад змісту є анотацію кожної теми з вказівкою основної та додаткової літератури.

Дуже часто один і той же предмет, що читається навіть одним і тим же викладачем, але на різних потоках, курсах або факультетах, вимагає своєї деталізації з точки зору часу читання, специфіки курсів (молодші чи старші), специфіки спеціальності (природники, суспільники), специфіки форм навчання (очна, заочна) і т. ін. Тому викладачеві часто доводиться варіювати свій матеріал: якісь теми скорочувати, якісь розширювати, якісь розбирати на лекціях і на семінарах, а якісь вивчати тільки на лекціях і т. ін.

Ці варіації можуть бути зафіксовані у робочих навчальних програмах, де вказується, хто читає курс, в якому обсязі з точним зазначенням годин і днів роботи, які теми будуть висвітлені у лекціях, а які слід розібрати на семінарських заняттях. По суті, з одного й того ж предмету у викладача може бути кілька робочих навчальних програм, які допомагають йому орієнтуватися при розподілі матеріалу в залежності від конкретних умов навчання.

Робоча навчальна програма – це нормативний документ вищого закладу освіти і розробляється для кожної навчальної дисципліни на основі навчальної програми дисципліни відповідно до навчального плану. У ній відображається конкретний зміст навчальної дисципліни, послідовність та організаційно-методичні форми її вивчення, обсяг часу на різні види навчальної роботи, засоби і форми поточного та підсумкового контролю. До робочої програми входять: тематичний план, пакет методичних матеріалів для проведення поточного і підсумкового контролю, перелік навчально-методичної літератури, засобів наочності, технічних засобів навчання тощо.

Навчальні програми, робочі навчальні програми разом з навчальними планами є основними документами, якими керуються факультети (відділення) та кафедри (предметні або циклові комісії) вищих закладів освіти в організації навчального процесу.