 |
|
Сутність Болонського процесу.
Історія Болонського процесу.
Із набуттям Україною незалежності її система вищої освіти почала поступово інтегруватися до європейського освітнього простору. Йдеться не про налагодження співпраці між національними і зарубіжними вищими навчальними закладами, що відбувалося і раніше, а про узгодження змісту і рівнів освіти, можливості міждержавної мобільності студентів, викладачів і науковців, продовження навчання чи стажування за кордоном, взаємне визнання державами рівнів кваліфікації. Найповніше така інтеграція відбувається у межах так званого Болонського процесу, започаткованого західноєвропейськими державами в кінці 90-х років XX ст., до якого з часом приєдналася Україна. У контексті Болонського процесу методика викладання соціальних дисциплін характеризується певними особливостями.
У середині 70-х років XX ст. Радою міністрів Європейського Співтовариства (з 1993 р. – Європейський Союз) була прийнята резолюція про першу програму співробітництва у сфері освіти. Формально Болонський процес започаткували два документи: Сорбонська Декларація «Про гармонізацію європейської системи вищої освіти», підписана 25 травня 1998 р. міністрами освіти Великої Британії, Італії, Німеччини і Франції, та Спільна декларація міністрів освіти Європи «Європейський простір у сфері вищої освіти» (Болонська декларація), прийнята 19 червня 1999 р. на спеціальній конференції в м. Болонья міністрами освіти 29 європейських держав. Отже, за місцем прийняття декларації було названо відповідний інтегративний освітянський процес.
Болонський процес – це процес зближення і гармонізації систем освіти країн Європи з метою створення єдиного європейського простору вищої освіти.
Надалі міжурядові зустрічі відбувалися у Празі (2001), Берліні (2003), Лондоні (2007), Лувені (2009). Болонська декларація відкрита для приєднання інших держав. У травні 2005 р. в Бергені Болонську декларацію підписав міністр освіти України. Нині Болонський процес об'єднує 46 держав.
Основні цілі Болонського процесу.
Основною метою Болонської декларації було проголошено створення до 2010 р. загальноєвропейського простору вищої освіти, в якому викладачі і студенти зможуть безперешкодно пересуватися, а їхні кваліфікації визнаватимуться в усіх європейських державах. Крім загальних положень, притаманних будь-якій декларації, Болонська декларація містить чіткі визначення спільних цілей розвитку вищої освіти європейських держав:
1) Запровадження системи на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного та післядипломного. Іншими словами, це запровадження дворівневої системи вищої освіти: базової (бакалаврат) і повної (магістратура). Доступ до другого циклу навчання потребуватиме успішного завершення першого, який має тривати щонайменше три роки. Ступінь, що присвоюється по завершенні першого циклу (тобто «бакалавр»), на європейському ринку праці сприйматиметься як відповідний рівень кваліфікації. Кінцевим результатом другого навчального циклу має бути вчений ступінь магістра та/або кандидата наук.
2) Затвердження загальноприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, у тому числі шляхом запровадження додатка до диплома, з метою сприяння працевлаштуванню європейських громадян та міжнародній конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти.
3) Створення системи кредитних одиниць на зразокЄвропейської кредитно-трансферної системи (European Credit Transfer System – ECTS), як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів. Кредитні одиниці можуть діяти на всіх рівнях вищої освіти, включаючи неперервну освіту, за умови їх визнання навчальними закладами на основі принципу добровільності.
4) Сприяння мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування студентів, викладачів, науковців, менеджерів освіти в межах Болонського простору з безпосередньою метою:
— забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також до відповідних послуг;
— забезпечення визнання та зарахування часу, який вчитель, дослідник чи член адміністративного персоналу провів у європейському навчальному закладі, проводячи дослідження, викладаючи та виконуючи відповідну до свого фаху роботу, зі збереженням їхніх законних прав;
— сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти з метою вироблення порівняльних критеріїв та методологій;
— просування необхідних європейських стандартів у галузі вищої освіти, зокрема щодо розробки навчальних планів, співробітництва між освітніми закладами, схем мобільності та інтегрованих навчальних, дослідницьких і виховних програм.
Очікувалося, що Конференція європейських міністрів (2009) стане прологом до завершальної стадії процесу побудови спільного європейського простору, який планували закінчити до 2010 р. Але учасникам конференції довелося робити інші акценти і констатувати: «Цілі, викладені в Болонській декларації, залишаються в силі і сьогодні. Оскільки не всі завдання виконано, повне і належне виконання їх на європейському, національному та інституціональному рівнях потребує зростання темпів та зобов'язань на 2010 рік». Міністри підбили певні підсумки та встановили пріоритети на наступне десятиліття. Дату завершення створення спільного європейського простору було відкладено до 2020 р.
Хід Болонського процесу в Україні.
Станом на 2011 р. більшість визначених Болонською декларацією цілей із низки об'єктивних і суб'єктивних причин в Україні не досягнуті. Зокрема, в Україні освітній рівень бакалавра з терміном навчання три-чотири роки класифікується як неповна (і неповноцінна) вища освіта, що ускладнює працевлаштування випускників із дипломом бакалавра. Подібна ситуація і з науковими ступенями – кандидата і доктора наук. Відсутні незалежні агентства контролю якості вищої освіти. Багато суперечностей виникли в процесі запровадження кредитно-модульної системи. Студенти – громадяни держав, що не є членами Європейського Союзу, – фактично не мають задекларованих у контексті Болонського процесу можливостей вільного вибору місця навчання та його продовження на вищому освітньому рівні. Це обумовлене багатьма факторами, зокрема візовим режимом; знанням іноземних мов, насамперед англійської; організаційними та фінансовими чинниками тощо. Отже, інтерпретація Болонського процесу в Україні часто не відповідає реальним європейським цінностям та тенденціям і зведена переважно до запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу.
Приєднання України до Болонської декларації, інтеграція системи вищої освіти країни до європейського освітнього простору, безперечно, є позитивним процесом. Однак при цьому потрібно враховувати, що універсалізовані системи вищої освіти в Україні і західноєвропейських країнах функціонують в різних соціально-економічних умовах. За наявності істотних відмінностей у стимулах до навчання і здобуття вищої освіти, в оплаті висококваліфікованої праці, можливостях міждержавної мобільності студентів, викладачів і науковців реалізація проголошених Болонською декларацією цілей для України багато в чому є проблематичною.