 |
|
Методична, навчальна та наукова література.
Методична література.
Види методичної літератури: плани і програми дисциплін; стандарти і методики викладання; методичні посібники та розробки як з загального курсу, так і за його окремими темами.
Основоположним методичним документом, що регламентує викладання кожної дисципліни, є навчальна програма дисципліни, що визначає її зміст, структуру, послідовність викладення матеріалу, засоби контролю знань студентів тощо. Єдиної загальної назви такої програми поки що немає: у Положенні про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженому наказом Міністерства освіти України № 161 від 02.06.1993 р., використано термін «навчальна програма дисципліни», у Законі України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 р. ідеться про «програми навчальних дисциплін».
У законі «Про вищу освіту» вказано основні вимоги до навчальних програм: «4. Програми навчальних дисциплін визначають їх інформаційний обсяг, рівень сформованості вмінь та знань, перелік рекомендованих підручників, інших методичних та дидактичних матеріалів, критерії успішності навчання та засоби діагностики успішності навчання. 5. ...програми навчальних дисциплін розробляються вищим навчальним закладом відповідно до освітньо-професійних програм підготовки і затверджуються керівником вищого навчального закладу. Водночас у Положенні про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах зазначено: «Місце і значення навчальної дисципліни, її загальний зміст та вимоги до знань і вмінь визначаються навчальною програмою дисципліни. Навчальна програма нормативної дисципліни є складовою державного стандарту освіти. Навчальна програма вибіркової дисципліни розробляється вищим навчальним закладом».
Отже, існує суперечність: згідно з законом «Про вищу освіту», програми навчальних дисциплін розробляють вищі навчальні заклади і затверджують їх керівники, а згідно з Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, вищий навчальний заклад може розробляти навчальні програми тільки вибіркових дисциплін, оскільки навчальні програми нормативних дисциплін є складовими державних стандартів освіти, затверджених урядовими відомствами.
У будь-якому разі наявність навчальної програми дисципліни є обов'язковою умовою її викладання. У багаторічній практиці викладання соціальних дисциплін сформувалися певні вимоги щодо змісту і структури навчальної програми. Згідно з ними основними елементами структури навчальної програми є:
1) вступ із загальною характеристикою навчальної дисципліни та визначенням її зв'язків із суміжними дисциплінами спеціальності;
2) тематика лекційного курсу з порядковою нумерацією тем і диференціацією їх за розділами з формулюванням назв розділів та їх нумерацією;
3) розкриття змісту кожної теми у формі тез;
4) перелік літературних джерел з кожної теми.
У сучасній вищій школі існує проблема виокремлення таких джерел з кожної теми. До них належать підручники, посібники та інша навчальна література, як зазначено у ст. 14 закону «Про вищу освіту». Однак у законі нічого не сказано про наукову літературу – монографії, статті та ін., хоча її теж необхідно використовувати. Якщо навчальна література зазвичай стосується всіх або більшості тем, то наукову літературу потрібно добирати до кожної теми. Необхідність включення до навчальної програми наукової літератури зумовлена вже тим, що в системі вищої освіти студенти мають отримувати найновішу наукову інформацію, а не лише наявну у навчальній літературі.
Як літературні джерела потрібно виокремлювати також першоджерела – праці класиків філософської, економічної, соціологічної та політичної думки, історичні документи, правові акти тощо. Перелік рекомендованих до кожної теми джерел залежить від обсягу навчального часу, відведеного на її вивчення, і не повинен бути надто великим (охоплювати 5-6 назв). Великі за обсягом класичні праці рекомендується вивчати за відповідними хрестоматіями. Кожен викладач, рекомендуючи студентам літературу з певної теми, добирає найбільш значущі праці, зважає на їх доступність (наявність у бібліотеці вищого навчального закладу чи факультету, міста, в Інтернеті тощо), анотує їх у лекціях та на семінарських заняттях.
Крім вказаних основних елементів, структура навчальної програми також може охоплювати тематику семінарських занять, перелік контрольних питань до іспиту чи заліку та деякі інші елементи.
Навчальну програму вибіркової дисципліни розробляє кафедра або окремий викладач (якщо він один читає такий курс) і затверджує вчена рада факультету чи інституту. На основі навчальної програми дисципліни та навчального плану конкретної спеціальності викладач складає робочу навчальну програму дисципліни, яка містить виклад змісту навчальної дисципліни (у формі тез), послідовність, організаційні форми її вивчення та їх обсяг, визначає форми та засоби поточного і підсумкового контролю (п. 2.3 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах).
Крім навчальних і робочих навчальних програм дисциплін, методична література досить різноманітна як за назвами, так і за змістом.
Методичні розробки (рекомендації) зазвичай містять навчальну програму дисципліни, плани семінарських занять, контрольні завдання, перелік контрольних питань до іспиту чи заліку та ін. Навчально-методичний комплекс повніше, ніж методична розробка, охоплює різні складові вивчения навчальної дисципліни. Іноді «методична розробка» і «навчально-методичний комплекс» є тільки різними назвами однакового за змістом і структурою навчального матеріалу. Зрештою, у кожному вищому навчальному закладі і навіть на різних факультетах одного закладу методичні матеріали, у т. ч. їхні назви, мають свої особливості.
Навчальна література.
Видами навчальної літератури із соціальних дисциплін є підручники, навчальні посібники, курси лекцій, навчально-методичні посібники, практикуми, навчально-наочні посібники (наприклад, збірники структурно-логічних схем), хрестоматії, довідкова література (словники, довідники, енциклопедії).
«Методичні рекомендації щодо структури, змісту та обсягів підручників і навчальних посібників для вищих навчальних закладів» і «Порядок надання навчальній літературі грифів Міністерства освіти і науки України», затверджені наказом Міністерства освіти і науки України «Щодо видання навчальної літератури для вищої школи» № 588 від 27.06.2008, визначають:
Підручник – навчальне видання, що містить систематизоване викладення навчальної дисципліни, відповідає програмі дисципліни та офіційно затверджене як такий вид видання.
Навчальний посібник – навчальне видання, що частково або повністю замінює або доповнює підручник та офіційно затверджене як такий вид видання.
Вони затверджуються Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України як нормативні видання з відповідним грифом. Присвоєння грифа означає, що підручник або навчальний посібник відповідає встановленим вимогам, зокрема, змісту навчальної програми дисципліни, дотримані умови щодо обсягу, належного технічного оформлення. Є два види таких грифів: «Затверджено Міністерством…» і «Рекомендовано Міністерством…». Гриф «Затверджено…» надається за результатами експертизи підручникам, які попередньо були видані як навчальні посібники і отримали схвальні відгуки фахівців. Гриф «Рекомендовано…» надається за результатами експертизи всім іншим видам навчальної і навчально-методичної літератури.
Текст грифа містить також інформацію про призначення навчального видання: вид навчального видання, адресацію використання (тип навчального закладу відповідно до освітнього або освітньо-кваліфікаційного рівня, напрям підготовки або спеціальність). Його вказують на титульному аркуші під назвою навчального видання. На звороті титульного аркуша зазначають вихідні дані документа, на підставі якого прийнято рішення про надання грифа (номер і дата листа міністерства, а також номер і дата протоколу відповідної профільної комісії Науково-методичної ради міністерства, на підставі якого було прийняте рішення про надання грифа).
Крім цього, гриф може надаватися вищим навчальним закладом.
За повнотою охоплення і розкриття проблематики навчальної дисципліни підручник вважають виданням вищого рівня, ніж навчальний посібник. Якщо є підручники з дисципліни, то навчальні посібники рекомендують випускати для доповнення або заміни на основі нових методичних підходів будь-якої частини підручника, не допускаючи його дублювання.
Структуру підручників та навчальних посібників становлять: зміст (перелік розділів); вступ (передмова); основний текст; питання, тести для самоконтролю; обов'язкові та додаткові задачі, приклади; довідково-інформаційні дані для розв'язання задач (таблиці, схеми тощо); апарат для орієнтації в матеріалах книги (предметний, іменний покажчики).
Обсяг навчальної книги визначають в авторських (рукопис) або друкованих (книга) аркушах. Авторським (друкованим) аркушем називають одиницю обсягу літературного твору, що дорівнює 40 тис. друкованих знаків. Друкованими знаками вважають усі видимі друковані знаки (літери, розділові знаки, цифри тощо) та кожний пробіл між словами. У практичній роботі авторським аркушем вважають 22 сторінки комп'ютерного тексту, надрукованого через 1,5 інтервалу шрифтом Times New Roman № 14 на стандартному аркуші формату А4 з розрахунку: 30 рядків на сторінці по 60 друкованих знаків у кожному рядку, тобто 1800 друкованих знаків на сторінці.
Обсяг підручників та навчальних посібників визначається кількістю годин за навчальним планом, відведених на вивчення навчальної дисципліни, реальним бюджетом часу студента для самостійного вивчення навчального матеріалу та продуктивністю засвоєння інформації студентом. Обсяг рукопису підручника чи навчального посібника визначають з розрахунку 1 авторський аркуш на 7 годин загального обсягу навчального часу (аудиторні заняття, самостійна робота студентів).
Крім таких основних видів навчальної літератури, які підручники і навчальні посібники, існують і інші її види.
Навчально-методичний посібник – навчальне видання з методики викладання навчальної дисципліни.
Навчально-наочний посібник – навчальне видання, яке містить ілюстративно-наочний матеріал, що сприяє вивченню і викладанню дисципліни, засвоєнню її змісту.
Хрестоматія – навчальне видання літературно-художніх, історичних, наукових, мистецьких чи інших творів або їх частин, які є об'єктом вивчення певної навчальної дисципліни відповідно до офіційно затвердженої навчальної програми.
Важливим джерелом наукової інформації є довідкова література – словники, довідники, енциклопедії.
Навчально-методична література з соціології.
До 1989 р. офіційних підручників, навчальних посібників та іншої навчально-методичної літератури з соціології не існувало. Їх функцію виконували окремі монографії та посібники, мета яких зводилася до того, щоб ознайомити читачів із досягненнями соціологічної теорії і практики. Перший офіційний підручник із соціології (мав «гриф») – це книга «Марксистсько-ленінська соціологія» за редакцією М. Дряхлова, Б. Князєва, В. Нечаєва, яка вийшла в Москві у 1989 р. Але в ній автори, як і їхні попередники, не змогли вийти на рівень статусу соціології як самостійної науки.
Із 1990-х рр. розпочинається справжній «бум» навчально-методичної літератури з соціології. Зауважимо, що в Росії його масштаби і темпи були набагато більшими, ніж в Україні. Тому, враховуючи відсутність мовного бар’єру, українські викладачі іноді користуються матеріалами російських авторів або перекладеними російською мовою виданнями зарубіжних авторів. Серед підручників і навчальних посібників із соціології зустрічаються і такі, що підготовлені авторськими колективами, і авторські видання. Також серед навчально-методичної літератури виходять хрестоматії, практикуми, енциклопедії, довідники, словники, з’явилася навчальна література з організації соціологічних досліджень та з окремих галузей соціології, видаються праці з історії соціології та твори класиків соціології.
Загалом на ринку соціологічної літератури панує хаос. Кожен ВНЗ, кожна більш-менш значима кафедра соціології прагне створити і швидше надрукувати свій і виключно свій підручник соціології. В іншому випадку репутація кафедри буде страждати. Підручники часто-густо пишуть автори, котрі познайомилися з соціологією майже напередодні. Ніяких ні внутрішніх, ні зовнішніх стримуючих механізмів вони при цьому не виявляють. Все залежить тільки від уміння організувати свій час і природної продуктивності, що часом не мають нічого спільного з професіоналізмом. Непрямим чином і видавництва заохочують цей непрофесіоналізм, без розбору звертаючись до будь-яких авторів, лише б тільки вони витримували часові рамки. У результаті книжкові магазини та кіоски перенасичені соціологічною навчальною літературою, але ця велика кількість вкрай оманлива.
Поступово відбувається процес переходу кількості в якість. Деякі видання перевидаються, а деякі – не витримують критики і зникають із вжитку. Найпопулярніші в Україні (схвалені як студентами, так і експертами) підручники з соціології – це авторський підручник Н. Черниш (Львівський національний університет ім. І. Франка) і колективні підручники за редакцією С. Макеєва (Інститут соціології НАН України) та за редакцією В. Городяненка (Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара).
Наукова література.
Основними видами наукової літератури із соціальних дисциплін є монографії (авторські і колективні), брошури, статті у наукових журналах і вісниках, тези доповідей на наукових зібраннях (конференціях, з’їздах).
Монографія (грец. monos – один, єдиний і graphs – пишу) – наукова праця у вигляді книги, яка містить повне чи поглиблене дослідження однієї проблеми або теми, що належить одному або кільком авторам.
Монографічні дослідження є найґрунтовнішими розробками відповідної наукової проблематики. Індивідуальна (написана одним автором) монографія часто є результатом дисертаційного дослідження (захист докторської дисертації з гуманітарних наук передбачає попереднє опублікування його результатів у вигляді монографії), колективна (написана групою авторів) – результатом колективної розробки наукової теми. У навчальному процесі монографічні дослідження використовують під час вивчення окремої теми або кількох суміжних. Монографія може мати різний обсяг, але не менше 6 друкованих аркушів.
Видом наукової літератури є також брошури – невеликі за обсягом (не більше 4-5 друкованих аркушів) книги, що мають переважно науково-популярний характер.
Стаття – це науковий твір невеликого обсягу, розміщений у журналі чи збірнику. Її обсяг зазвичай коливається у межах від 0,5 до 1 друкованого аркуша. Стаття має вузькотематичний характер, її присвячують висвітленню певного питання.
Найбільшу наукову вагу мають статті, опубліковані у зарубіжних та вітчизняних профільних журналах. У науково-дослідницьких установах системи Національної академії наук України, провідних вищих навчальних закладах видають наукові вісники та збірники наукових статей. Серед наукових журналів, вісників та збірників виокремлюють фахові видання, у яких публікують результати дисертаційних досліджень. Формування переліку таких видань із кожної галузі науки в Україні раніше входило у компетенцію Вищої атестаційної комісії. Таких видань із соціології в Україні нині близько двох з половиною десятків.
Статус фахового виданню надається за дотримання таких вимог:
— наявність у складі редакційної колегії не менше п'яти докторів наук із відповідної галузі науки, серед яких обов'язково повинні бути штатні працівники наукової установи, організації чи вищого навчального закладу, що видає журнал (періодичне видання);
— журнал (періодичне видання) підписується до друку виключно за рекомендацією вченої ради наукової установи, організації чи вищого навчального закладу, що його видає, про що зазначається у вихідних даних;
— тираж не менше 100 примірників;
— повне дотримання вимог до редакційного оформлення журналу (періодичного видання) згідно з державними стандартами України;
— наявність журналу (періодичного видання) у фондах бібліотек України.
До наукових джерел належать також опубліковані доповіді і тези виступів на наукових конференціях, «круглих столах» тощо.