 |
|
Оцінювання якості лекційної діяльності.
Складові та критерії оцінювання читання лекцій.
У вищих закладах освіти ІІІ-IV рівнів акредитації лекції читаються професорами і доцентами, а також, в окремих випадках, іншими висококваліфікованими фахівцями, які мають значний досвід наукової, науково-методичної та практичної діяльності.
Лекторами у вищих закладах освіти І-ІІ рівнів акредитації можуть бути найбільш досвідчені викладачі цього закладу освіти, а також інші висококваліфіковані фахівці, що мають необхідний педагогічний і практичний досвід.
Лектор повинен мати широкий науковий світогляд, володіти ґрунтовними знаннями і практичним досвідом у відповідній науковій галузі чи сфері виробничої діяльності, вміти системно, аргументовано, на належному науковому і методичному рівні викладати в лекціях теоретичні основи навчального курсу. Його лекції мають бути глибокими за змістом і доступними за формою викладу.
Існують об'єктивні та суб’єктивні вимоги, що визначають якість лекційної діяльності. Суб'єктивну сторону діяльності викладача характеризує лекторська майстерність викладача, складається з наступних показників:
• наукова ерудиція. Наукова ерудиція викладача починає складатися ще в студентські роки і продовжує удосконалюватися в період всієї його активної діяльності. Приказка: «Вік живи, вік учись», маючи відношення до будь-якого фахівця вищої кваліфікації, найбільшою мірою стосується саме вузівського викладача.
• навички структурної та змістовної обробки наукового та навчального матеріалу по темі лекції. Досвід обробки матеріалу пов'язаний з умінням адаптувати складний матеріал до навчальних цілей, з відповідним його оформленням.
• оволодіння змістом підготовленої лекції, визначення смислових акцентів. Оволодіння змістом передбачає уважне прочитання тексту лекції з його внутрішнім суб'єктивним аналізом, з виділенням головних місць, з додатковим обмірковуванням аргументів і доказів, з формою подачі ілюстративного матеріалу, ис-користування технічних засобів навчання і т.д.
• відпрацювання методів і техніки викладу лекційного матеріалу. Методика та техніка викладу являє собою реальний процес повідомлення слухачам навчального матеріалу. Навики цього викладу закладаються у майбутніх викладачів у процесі педагогічної практики і потім удосконалюються практично в період всієї творчої діяльності фахівця. Тут особливу роль відіграють як обмін досвідом між викладачами (відкриті лекції, взаємовідвідування занять, методичні конференції і т.д.), так і розвиток навичок самоаналізу і самооцінки викладача.
Крім лекторської майстерності, є й об'єктивні вимоги, що визначають якість лекційної діяльності. До них відносяться:
• забезпечення ідейної спрямованості курсу, що викладається, гармонійне поєднання пізнавальної і виховної функцій;
• наукова інформативність лекції, її високий науковий рівень;
• доказовість і переконливість повідомляються відомостей,
• поєднання информационности і проблемності викладається;
• чіткість і логічна стрункість викладу;
• активізація уваги слухачів, розвиток їх мислення: загальної та професійної;
• ясність і чіткість мови викладу матеріалу, темп читання лекції;
• методичне забезпечення лекції - виділення основних думок, положень і визначень, формулювання висновків і рекомендацій, підбір ілюстративного матеріалу, використання технічних засобів навчання;
• активізація творчості слухачів, розвиток навичок конспектування лекцій.
Отже, при оцінюванні якості лекції необхідно враховувати такі критерії:
1) Зміст лекції. Науковість, відповідність сучасному рівню розвитку науки, світоглядна сторона, наявність методичних питань, правильне їх трактування. Активізація уваги шляхом висунення проблемних питань і розв’язання суперечностей у ході лекції. Висвітлення історії питання, показ різних концепцій, зв’язок із практикою. Лекція і підручник: чи викладається матеріал, якого немає в підручнику; чи переповідається підручник; чи роз’яснюються важкі питання; чи даються завдання проробити певну частину матеріалу самостійно за підручником. Зв’язок із попереднім і наступним матеріалом, внутрішньопердметні і міжпредметні зв’язки.
2) Методика читання лекції. Чітка структура лекції і логіка викладу. Наявність плану і слідування йому. Повідомлення літератури до лекції, її градація. Доступність і роз’яснення нових термінів і понять. Доказовість і аргументованість. Виділення головних думок і висновків. Використання прийомів закріплення: повторення, питання на перевірку уваги і засвоєння; підведення підсумків в кінці питання та усієї лекції. Використання наглядних матеріалів, технічних засобів. Використання опорних матеріалів: текст, конспект, окремі записи, читання без опорних матеріалів.
3) Керівництво роботою студентів. Вимога конспектувати і контроль за виконанням. Навчання студентів методиці запису і допомога в цьому: темп, повтор, паузи та ін. Перегляд конспектів: по ходу лекції або на семінарських заняттях. Використання прийомів підтримки уваги: риторичні питання, жарти, ораторські прийоми. Дозвіл задавати питання (коли і в якій формі).
4) Лекторські данні. Знання предмету, емоційність, голос, дикція, ораторська майстерність, культура мовлення, зовнішній вигляд, уміння встановити контакт.
5) Результативність лекції. Інформаційна цінність, виховний аспект, досягнення дидактичних цілей.
Форми контролю рівня лекцій.
Важливою складовою навчально-методичної роботи кафедри соціальних дисциплін є забезпечення високого науково-теоретичного та навчально-методичного рівня лекцій викладачів. Основними формами такої роботи є, зокрема, методологічний та методичний семінари викладачів кафедри, на яких обговорюють актуальні проблеми певної соціальної науки та методики її викладання. Крім того, у практиці роботи кафедр, факультетів та вищих навчальних закладів склалися певні форми контролю навчально-виховного процесу, у т. ч. рівня лекцій викладачів.
Найпоширенішою формою такого контролю є рецензування лекцій викладачів. Найчастіше його здійснюють тоді, коли викладача обирають за конкурсом на певну посаду або він укладає контракт на ту саму посаду на наступний термін. Лекції рецензують також у порядку різних перевірок та інспекцій, здійснюваних органами управління системи вищої освіти. Крім того, студенти, які проходять у вищих навчальних закладах педагогічну (асистентську) практику, рецензують лекції інших студентів-практикантів.
Офіційних вимог щодо рецензії на навчальну лекцію немає. Можна запропонувати таку схему рецензії на навчальну лекцію:
— заголовок: зазначення того, хто, з якої теми, для яких студентів (спеціальність, факультет, вищий навчальний заклад) і коли (дата) прочитав лекцію;
— оцінка початку лекції: формулювання теми, питань плану; перелік літератури; вступне слово;
— науковий рівень лекції: системність, аргументованість і логічна послідовність викладення матеріалу; посилання на наукові праці; орієнтування лектора в останніх досягненнях науки; висвітлення дискусійних питань; зв'язок теоретичних положень з практикою; використання фактичного матеріалу; зв'язок із профілем спеціальності, факультету, вищого навчального закладу; висновки з питань плану лекції; співвідношення змісту лекції і тексту підручника;
— активізація пізнавальної діяльності студентів: використання проблемного методу викладення матеріалу, засобів наочності (у т. ч. дошки), технічних засобів навчання, елементів бесіди і риторичних запитань; наявність контакту з аудиторією; зворотний зв'язок зі студентами;
— закінчення лекції: висновки з теми; нестача чи надлишок навчального часу; наявність часу для запитань студентів та відповідей на них викладача;
— поведінка лектора: рівень володіння матеріалом (наскільки лектор прив'язаний до тексту лекції); темп читання лекції; мова лектора (грамотність, дикція); емоційність викладення матеріалу;
— загальний висновок щодо науково-теоретичного та навчально-методичного рівня лекції, її відповідності встановленим вимогам.
Іншою поширеною формою контролю рівня лекцій викладачів є читання ними відкритих лекцій. Кожний викладач-лектор час від часу має прочитати відкриту лекцію із заздалегідь визначеної теми. Графік відкритих лекцій складається і затверджується кафедрою на початку кожного навчального семестру (коли стає відомим розклад аудиторних занять викладачів). У ньому зазначають прізвище викладача, тему його відкритої інчсції, місце (курс, спеціальність, факультет, аудиторій)), дату і час її проведення.
У вказаний у графіку час вільні від аудиторних занять викладачі мають бути присутні на відкритій лекції колеги, після чого відбувається її розгорнуте обговорення на засіданні кафедри з ухваленням висновку щодо теоретичного і методичного рівня лекції. Раніше викладачі читали відкриті лекції не рідше одного разу на навчальний рік, останнім часом такі лекції читають переважно у зв'язку з укладенням викладачем контракту на наступний термін або участю його в конкурсі з обрання на посаду.
Іноді читають т. зв. показову лекцію, яку викладач прагне подати колегам як зразкову. До таких лекцій зазвичай ставляться критично. Яких би наукових і педагогічних здобутків (науковий ступінь, вчене звання, науково-педагогічний стаж, академічне звання, публікації тощо) не мав викладач, він не повинен вважати, що в читанні лекцій досяг вершини досконалості, оскільки меж педагогічної майстерності, самоосвіти немає.
Формою контролю рівня лекцій є також їх взаємовідвідування викладачами. Викладачі кафедри протягом навчального року повинні відвідати кілька навчальних занять один одного, у т. ч. лекцій. На кожний навчальний семестр на кафедрі складають графік взаємовідвідувань, а їх результати із зазначенням позитивних і негативних сторін лекції фіксують у спеціальному журналі.
Ще однією формою перевірки рівня лекцій є їх контрольне відвідування завідувачем кафедри. За результатами відвідування він проводить із викладачем бесіду щодо позитивних і негативних моментів лекції та дає йому відповідні методичні поради.
На деяких кафедрах створюють відео- або фонотеки лекцій, якими можуть користуватися інші викладачі та студенти. Такий відео- чи фонозапис також є формою контролю рівня лекцій. Загалом у кожному вищому навчальному закладі і навіть на кожній кафедрі існують свої особливості контролю теоретичного і методичного рівня лекцій викладачів.