Здавалка
Главная | Обратная связь

Андрющенко С. І. Медіаобраз Луганська в інтернет-просторі (на матеріалах регіональних сайтів Top.lg.ua та Сxid.info)



У статті досліджується медіаобраз міста Луганська, його принципи функціонування у сучасному інтернет-просторі та конотаційне наповнення інформаційних повідомлень про Луганськ на матеріалах регіональних сайтів. Проаналізовано зміст і характер повідомлень, які формують негативний і позитивний образ міста, окремо вказано на роль і місце нейтральних інформаційних повідомлень.

Ключові слова: медіаобраз, інтернет-ЗМІ, інформація.

Андрющенко С. И. Медиаобраза Луганска в интернет-пространстве (на материалах региональных сайтов Top.lg.ua и Сxid.info)

В статье исследуется медиаобраза города Луганска, его принципы функционирования в современном интернет-пространстве и коннотационная наполненность информационных сообщений о Луганске на материалах региональных сайтов. Проанализированы содержание и характер сообщений, которые формируют негативный и позитивный образ города, отдельно указана роль и значение нейтральных информационных сообщений.

Ключевые слова:медиаобраза, интернет-СМИ, информация.

 

Andriushenko S. Media-image of Lugansk in Internet-space (by materials of regional sites top.lg.ua and cxid.info)

The article deals with media-image of Lugansk-city, principles of image's functioning in current Internet-space, connotation content of informational messages about Lugansk by materials of regional sites. Also author analyzed the content and nature of messages which forms positive and negative image if city, and gives attention to a role of neutral messages.

Keywords: media-image, Internet media, information.

Науковий керівник:Фєдотова Н. М., кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри журналістики ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”.

УДК 070.4

 

Бєлая Я. С.

ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ У ТЕКСТАХ

МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ ЯК ПОСИЛЕННЯ

АВТОРСЬКОЇ ПОЗИЦІЇ

Найрізноманітніші прояви інтертекстуальності як у художніх творах, так і публіцистичних, відомі з давніх часів. Глибина поняття, об’ємність використання, поєднання різних аспектів дослідження дає змогу говорити про те, що проблема інтертекстуальності на даному етапі є активно розроблюваною не лише у літературознавстві, а й у науці про соціальні комунікації. Кожен авторський погляд, на явища інтертекстуальності є унікальним і не схожим один на одного, отже, потребує окремого тлумачення та дослідження.

Актуальність теми статті визначається необхідністю вивчення інтертекстуальних зв'язків у текстах ЗМІ, зокрема, опису джерел інтертекстуальних запозичень,розкриття аксіологічних можливостей.. Адже інтертекстема як повноцінна одиниця медіатексту насичує журналістський твір особливим авторським баченням теми крізь призму власного „я”, а також є своєрідним кроком у індивідуалізації авторської позиції.

Об'єктом нашого дослідження є явища інтертекстуальності в журналістських текстах, а також рекламі на телебаченні, радіо, у друкованих та електронних виданнях.

Предметом–засоби, види та функції між текстових зв’язків.

Мета нашої розвідки полягає в розкритті інтертекстуальності в посиленні авторських оцінок,як засобу інтелектуалізації масової свідомостіПоставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

1) опрацювати генезис інтертекстуальності, розглянути наукові дослідження;

2) проаналізувати авторську прагматику інтертекстуальності;

3) з'ясувати особливості функціонування різних відів інтертекстуальності у текстах ЗМІ;

4) простежити неодноразово використовувані в газетних текстах інтертексту, як прояв типологічних рис цього явища;

5) виявити інтертекстуальні зв'язки цитат у сучасній рекламі.

Над теорією інтертекстуальності працювали переважно закордонні філологи: Р. Барт, М. Грессе, Ж. Дерріда, Ю. Кристева, А. Леонтьєв, М. Фуко (культурологічний підхід); Р.–А. де Богранд, I. Гальперін, В. Дресслер, Ж. Женетт, I. Ільїн, Г. Лушникова, М. Ріффатер, В. Руднєв, Н. Фатєєва (формальний підхід); В. Красних, О. Кубрякова, О. Ревзіна, І. Смирнов, К. Філіппов (дискурсивний підхід). Інтертекстуальність описана здебільшого на матеріалах художнього (Г. Кремнєва, Н. Кузьміна, І. Смирнов, А. Юрин), політичного (В. Дем'янков, В. Чернявська) та газетного (В. Антропова, В. Гемсон, О. Ревзіна, С. Сметаніна) дискурсів. У вітчизняній науці інтертекстуальність вивчали переважно на матеріалі художньої літератури та публіцистики (Ю. Безхутрий, В. Галич). Лише в останні роки з'явилися праці ,у яких зазначене явище проілюстровано текстами сучасної преси (розвідки Т. Ешназарової, Т. Космеди, Р. Трифонова, А. Тютенка).

Термін „інтертекстуальність” уперше запровадила теоретик постструктуралізму Ю. Кристева, і в найзагальнішому сенсі (як підказує етимологічне значення цього терміна) він означає зв’язок тексту з іншими текстами. Ю. Кристева сформулювала свою концепцію на ґрунті переосмислення відомої праці М. Бахтіна „Проблема змісту, матеріалу і форми в словесній художній творчості”, де автор говорить про поліфонічність літератури і про „діалог” тексту з іншими текстами та жанрами. Ю. Кристева окреслила інтертекстуальність як „текстуальну інтер-акцію, що відбувається всередині окремого тексту” [9, с. 97]. Р. Барт писав: „Кожен текст є інтертекстом; інші тексти існують у ньому на різних рівнях у більш-менш пізнавальних формах: тексти попередньої культури і тексти існуючої культури. Кожен текст становить собою нову тканину, зіткану з попередніх цитат. Уривки культурних кодів, формул, ритмічних структур, фрагменти соціальних ідіом і т. ін. – усі вони поглинуті текстом і перемішані в ньому, оскільки завжди до тексту та навколо нього живе мова. Як необхідна попередня запорука будь-якого тексту інтертекстуальність не може бути зведена до проблеми джерел та впливів; вона становить собою загальне поле анонімних формул, походження яких рідко можна виявити, позасвідомих чи автоматичних цитат, які даються без лапок” [6, с. 103].

Подібне визначення пропонує й І. Арнольд: „Під інтертекстуальністю розуміється включення в текст або інших цілих текстів з іншим суб'єктом мовлення, або їхніх фрагментів у вигляді маркованих або немаркованих, перетворених чи незмінних цитат, алюзій та ремінісценцій” [1, с. 341-350, 346].

Відома дослідниця українського літературного постмодерну Т. Гундорова вважає, що інтертекстуальність – лише одна з ознак літературного постмодерну. І далі, називаючи інші ознаки постмодерних текстів, вона вказує на мовний вияв інтертекстуальності: „Загалом-то постмодернізм відзначається технікою маніпуляції наративними перспективами, самопредставленням, аж до стирання різниці між фікцією та реальністю, гетероглосією чужих текстів, цитат, чужих голосів, мов, їх гібридизацією, креолізацією тощо” [4, с. 44].

Проте, на думку сучасної дослідниці О. Кобзар, слід розрізняти поняття „інтертекстуальність” та „інтертекст” як „процес” і „результат”. Інтертекст – це наявність одного тексту (текстів) у іншому, а інтертекстуальність охоплює різноманітні естетичні явища, стосунки, які виникають на підставі інтертексту [8, с. 20]. Отже, інтертекстуальний принцип побудови творів ґрунтується на взаємопроникненні текстів різних часових просторів.

Використання іншого тексту в публіцистиці є засобом збору та обробки інформації, аргументації, об'єктивізації викладення матеріалу. Так, на думку С. Сметаніної, використання первинних текстів – один із екстралінгвістичних критеріїв, які визначають специфіку публіцистичного стилю. У власне лінгвістичному відношенні ці тексти немарковані як „чужі” [13, с. 105].

Як зазначає Н. Зражевська [5, с. 113-119], існують текстові і мовні вияви інтертектуальності: текстові – передбачають наявність цитат, ремінісценцій, алюзій (експліцитний фрагмент у тексті та імпліцитно пов'язані з ним асоціації), мовні – стосуються присутності в тексті ЗМІ функціонального стилю запозиченого твору що сприяє виявленню етичних, моральних, професійних та інших аспектів повідомлення та його оцінних домінант.

Інтертекст для журналістики – могутній спосіб активізації читацького сприйняття та конденсації авторської думки, адже в цьому випадку за допомогою стислої парафрази тексту-джерела відбувається відчутне нагромадження змістових значень в основному тексті. У монографії Н. Кузьміної „Інтертекст і його роль у процесах еволюціонування поетичної мови” автор виходить з того, що інтертекст – це об’єктивно існуюча інформаційна реальність, яка є продуктом діяльності людини. До того ж дослідниця вважає, що інтертекст несе в собі енергію, яка спричиняє постійний процес переходу від хаосу до порядку. А спотворення нового тексту („метатексту”) вона бачить як енергетичний резонанс, який виникає між автором і претекстами, що призводить до викиду енергії – народження нового тексту [5, с. 267].

Вивчення інтертекстуальності в різних сферах комунікації поглиблює уявлення про текст не лише як лінгвістичне, а й соціокультурне явище. Крім того, теорія інтертекстуальності дозволяє пояснити властивість тексту – здатність до прирощення смислу, генерування нових смислів через взаємодію з іншими смисловими системами.

Інтертекстуальність письменницької публіцистики формує механізми відновлення „чужого” тексту в конкретному авторському тексті, мотивованому запитами сучасності. В. Галич у дослідженні імен історичних осіб у публіцистиці Олеся Гончара, зауважує: „Загалом же в ретроспекціях і змалюванні дня нинішнього та створенні єдиного часового згустку – минулого й сучасного – вони передають не лише багатогранне й непросте буття українського народу, а сприяють баченню його перспективи” [3, с. 62]. Таким чином, імена-ретроспекції та імена сучасники в публіцистичному тексті митця формують інтертекстуальний простір.

Основну класифікацію інтертекстуальності розробив французький дослідник Ж. Женетт. На основі його виділення різновидів інтертекстуальності сучасна дослідниця О. Рябініна створила власний поділ. Інтертекстуальність у дискурсі сучасної української преси представлена такими видами:

§ інтертекстуальність – „текст у тексті”;

§ паратекстуальність – „заголовний комплекс як текст у тексті”;

§ метатекстуальність – „текст про текст у тексті”;

§ гіпертекстуальність – „текст над текстом у тексті” [12, с. 77–80].

Терміни прототекст і метатекст запропонував словацький перекладознавець А. Попович [11, с. 184], трактуючи їх у широкому сенсі як первинний і вторинний тексти, у тому числі текст-джерело і цільовий текст. Тим часом у сучасному перекладознавстві ці терміни найчастіше вживають у значенні „первинний” і „вторинний” тексти в контексті інтертекстуальності; і саме в такому значенні вживаємо їх ми у цьому дослідженні.

Важливим для концепції інтертекстуальності – особливо в перекладознавчому ракурсі – є поняття „прецедентність” текстів. Термін „прецедентний текст” запровадив у науковий обіг російський мовознавець Ю. Караулов. Прецедентність він трактує як „включеність до фонду обов’язкових знань у певній національній культурі і в силу цього – загальновідомість, зрозумілість кожному носієві даної мови” [7,с. 108-109]. Як зазначає Ф. Бацевич, „прецедентний текст – це текст, основними ознаками якого є особлива значущість для окремих особистостей і для значної кількості осіб, а також багаторазове звернення до нього в дискурсі цих особистостей… Прецедентні тексти можна назвати хрестоматійними в тому сенсі, що всі мовці знають їх… Прецедентні тексти формуються з фольклорних шедеврів, Святого Письма, світової та національної класики” [2, с. 151-152].Прецедентні текстирепрезентують культурне надбання певної епохи та певного етносу. Виділення прецедентних текстів має бути об'єктивним і відбуватися на основі досвіду багатьох, оскільки це явище індивідуальне, однак добір інтертекстуальних засобів прецедентних текстів часто у ЗМІ є суб'єктивним, оскільки підпорядкований інтуїції автора, який сподівається бути „прочитаним” і зрозумілим.

Теорія інтертекстуальності складалася головним чином у ході дослідження інтертекстуальних зв'язків у художніх текстах, однак сфер її існування набагато більше. ЗМІ – одна з таких сфер, уключаючи й рекламу. Найуніверсальнішим інтертекстом є цитата, оскільки вона може мати будь-яке джерело породження і при цьому виконувати будь-яку з основних функцій засобів інтертекстуальності: конститутивну, інформативну, апеляційну, оцінну, розважальну та декоративну. Цитати нерідко стають компонентами інших видів інтертекстуальності завдяки своїй здатності до скорочення форми. Також поширеним засобом інтертекстуальності у ЗМІ є алюзії, вони базуються на подібності (але не ідентичності) до прототексту, тобто за своєю суттю є натяками. Для алюзій не характерна інформативність, через те суспільно-політичні інтертексти зазначеного типу – велика рідкість. Натомість часто зустрічаються фольклорні та літературні алюзії. Трансформації як різновид алюзій здебільшого розважають читачів, тому широко використовуються в заголовках журналістських матеріалів.

Тепер розглянемо наведені явища у практичному застосуванні, проаналізувавши сучасний медіапростір. Заголовкові комплекси досить часто використовують інтертекстуальні прийоми, наприклад, матеріал під назвою „А в іншому, прекрасна маркізо, усе добре” („Телекритика”, 29.10.2012). Це рядок із французької жартівливої пісеньки, відомої в російському перекладі: „А в остальном, прекрасная маркиза, все хорошо, все хорошо!”. Газетний же матеріал названо не віршованим рядком, а його прозовим варіантом, але все одно є інтертекстуальною цитацією.

„Жила-була одна жінка”, „Жив-був один голова колгоспу”, „Жив-був один спортсмен” – так часто починають свої твори автори різних газетних жанрів. Та й сучасні казкарі здебільшого вдаються до такого початку, який нібито запозичений з українських народних казок. Але річ у тім, що словами „жили-были” починаються російські народні казки. Що ж до казок українського народу, то в них на початку стоять слова: „Жили собі дід та баба”, „Був (були) собі чоловік та жінка” тощо.

Часто послуговуються журналісти висловом з байки І. Крилова а віз і нині там(коли хочуть емоційно висловитися про те, що якась справа не рухається). Нічого поганого в тому, звичайно, немає, треба збагачувати палітру виразових засобів: „Хоча посадовці Львівської міськради обіцяли виправити ремонтну недбалість на магістральних вулицях, але віз й нині там”(„Львівська пошта”, 29.11.2012).А в газеті „Репортер” від 20 червня 2007 року ми віднайшли статтюУкраїнська криза по-глібовськи”, яка майже повністю побудована на інтертекстуальності з легендарної байки Леоніда Глібова „Лебідь, щука і рак”, яка починається так:

„У товаристві лад – усяк тому радіє;

дурне безладдя лихо діє,

i діло, як на гріх,

не діло – тільки сміх”.

Уведенний автором інтертекст є відтворенням політичної ситуації в Україні, породжує асоціації з діяльністю політичних лідерів: „Та все ж, вони впряглись витягати разом віз „Україна” з політичного болота”, „Достроковим виборам бути, навіть незважаючи на начебто знову незаконний третій указ про розпуск. Проте дата й умови дострокових виборів чітко узгоджені, і це головне. Лебідь сів на воду, туди ж стрибнула щука, і вони разом почали помалу тягнути цей віз. Але, на біду, рак постійно упирається і не дає можливості просунутися іншим далі”.

Поняття „привертати увагу” відтворюється фразеологізмом впадати в око очі, вічі) згадується нам цитатою „Вутанька Гуслиста з першого дня впала юнакові в око” (О. Гончар). Сучасні приклади даної інтертукстуальності: „Перше, що кинулося в очі, окрім правоохоронців, була кількість людей, що зібралися роздавати листівки проти влади” („Українська правда, 17.09.2012), „Чистота і порядок як на подвір'ї, так і будинку – це перше, що кинулось в очі” („Новий час”, 8.10.2012), „Перше, що кинулося в очі – фото” („Галицький кореспондент”, 13.04.2012).

Часто зустрічається у пресі інтерпретований вираз „четыре сыночка и лапочка – дочка” з радянського мультфільму Володимира Сутєєва (Союзмультфільм, 1974 р.): „Чотири синочки і лапочка-дочка” („Вечірні Черкаси” від 30.05.2012) – у статті , йде мова при викрадення дитини, „Чотири синочки і лапочка - дочка. Сурогатна мати народила Де Ніро дівчинку” („Україна молода” від 28.12.2011), „У родині Намені – десять синочків і десять лапочок-дочок” („Високий Замок” від 8.05.2011), „У Житомирській області у 34-річної жінки народилися три синочка і лапочка - дочка” („Репортер” від 17.06.2011), „Тепер у мене у сім`ї ідилія: Чотири синочки і лапочка - дочка – наголосив Микита Джигурда” („Коментарі” від 27.01.2010) та ін. Наведені інтертекстеми позначають то негативне, то позитивне явище, залежно від змісту матеріалу.

На шпальтах сучасних газет можна зустріти значну кількість використання інтертекстуальності з творів Лесі Українки. Наприклад: „Того вечора я грала зовсім іншу роль”, „Я маю щось довести, володарю, до твого відома зовсім зокрема”.

Ще однією семіотичною сферою, у якій досить часто використовуються інтертекстуальні посилання, є реклама. У ній бувають представлені найрізноманітніші види інтертекстуальних посилань від прямих цитат до досить тонких алюзій. Здатність рекламних текстів впливати на реципієнта (вступати з ним в резонанс) і породжувати новий метатекст дозволяє розглядати рекламу як текст впливу. Реклама як продукт творчої діяльності людини виявляється вписаною в інтертекст. (Н.А.Кузьміна). Проаналізований рекламний дискурс показує, що прототекстами (джерелами) в рекламі можуть бути: 1) прислів'я та приказки; 2) афоризми та крилаті вирази; 3) пісні та класичні музичні твори; 4) поезія, художня література; 5) кіно-і мультфільми; 6) фрагменти політичного дискурсу; 8) твори живопису; 9) гуморески.

Наприклад: „Самсунг: Добре там, де ми є!”, Будинок Вашому світу. Будівельна компанія „Дом” (прототекст – Світ вашому дому), „Почніть Новий рік з чистого аркуша паперу! Кращий офісний папір з Швеції”, „Кашу маслом не зіпсуєш. Масло Тульчинка”.

„Побачив. Записав. Подивився. Відеокамери „Соні”, Прийшов, побачив і купив. Світ шкіри у Сніжній королеві. Безсумнівно, високий ступінь упізнаваності прецедентного тексту. (Прийшов, побачив, переміг – Юлій Цезар) робить його привабливим для авторів рекламних слоганів. Добре впізнанна ритмічна і граматична структура прототексту та спосіб його побудови дозволяють сприймати дані рекламні тексти як модифікований варіант зазначеного прецедентного тексту. „Буря мглою небо криє. Ну і нехай вона там виє. Двері і вікна луганської компанії Ліга-прим” (прототекст – вірш О. С.Пушкіна). Наприклад, реклама теплових завіс „Pyrox”: Холод не пройде. Тримай ноги в теплі, голову в холоді. А.В.Суворов. Афоризм наведений повністю, проте вказівка на джерело є. Атрибуція для рекламіста важлива, мабуть, для апеляції до думки А.В.Суворова як авторитета. „Не бійся, я з тобою” – в рекламі заспокійливого засобу „Новопассит” цитується назва фільму Ю. Гусмана. „Натс. Міцний горішок. Особливості natsіонального двереоткриванія” – реклама апелює до популярних кінофільмів „Особливості національної полювання” та „Міцний горішок”.

Як бачимо, рекламні тексти, що є частиною масової комунікації неминуче відчувають вплив інших текстів цього інтертекстового простору, вступаючи з ними в різноманітні інтертекстуальні зв'язки та вбираючи у свій зміст їх смисли. У силу того, що адресат в рекламному дискурсі масовий і розосереджений, реклама найчастіше апелює до добре відомих текстів, які вводяться у рекламні повідомлення за допомогою цитації, або шляхом включення в текст прецедентного імені. Посилання до іншого тексту в значній мірі розширює смислове та емоційне поле рекламного тексту.

Отже, розглянутиі нами особливості інтертекстуальності та аналіз ЗМІ, дають підстави зробити висновок, що теорія інтертекстуальності покликана стати місцем реалізації художньої комунікації, яка служить культурним збагаченням медіапростору. Медіатекст, який вступає в діалогічні стосунки з іншим текстом, може доповнювати його новим смислом, вибірково актуалізувати окремі смисли, трансформувати їх у порівнянні з художнім замислом автора, навіть руйнувати первинну смислову систему. Отже, незаперечною та найвиразнішою ознакою художньої комунікації у ЗМІ є використання автором інтертекстуальності, тим самим залишаючи широкий інтерпретаційний простір для реципієнта. Журналіст, використовуючи інтертекст у контексті, намагається актуалізувати не просто нагадування про те, що на похожу тему писав так само класичний автор, а прагне відтворити про те, що на подібну тему писав класичний автор, а прагне відтворити у свідомості реципієнті усе те, що зберігається в пам'яті про концепцію попереднього тексту, пов’язане його вираження, стилістикою, аргументацією, емоціях при його сприйнятті і т.д. Рекламіст, звертаючись до різних типів прототекстів при створенні рекламних текстів, збільшує естетичність реклами, що дозволяє тексту продовжувати рух у інтертекстовому просторі. Таким чином, інтертекстуальність не має меж і універсальна, вона може розвиватися, а її Застосування інтертекстуальності є особливо важливим в умовах стрімкого розвитку інформаційного простору в українському соціумі.

Література

1. Арнольд И. В.Объективность, субъективность и предвзятость в интерпретации художественного текста // Арнольд И. В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность: Сборник статей. – СПб : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1999. – 346 с. 2. Бацевич Ф.Основи комунікативної лінгвістики. – К. : ВЦ Академія, 2004 – С. 151-152. 3. Галич В. М.Олесь Гончар – журналіст, публіцист, редактор: еволюція творчої майстерності: Монографія. – К. : Наукова думка, 2004. – 816 с. – С.62.4. Гундорова Т.Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн. – К.: Критика, 2005. – 44 с. 5.Зражевська Н. І.Інтертекстуальна парадигма журналістських текстів / Н.І. Зражевська // Вісник Черкаського університету / Серія філологічні науки. – Черкаси., 2008. – Вип 118. – С. 113-119.6. Ильин И.Постмодернизм. Словарь терминов. – М., 2001. – 103 с. 7. Караулов Ю.Русский язык и языковая личность. ─ М. : Наука, 1987 – С.108-109. 8.Кобзар О. І.Інтертекстуальність у драматургії Михайла Булгакова: автореф. дис. канд. філол. наук : 10.01.02. / О. І. Кобзар ; Тавр. нац. ун-т ім. В.І.Вернадського. – Сімферополь, 2005. – С.20. 9.Кристева Ю.Бахтин, слово, диалог и роман // Вестник МГУ. – Серия 9. Филология. – 1995. – №1. – С. 97. 10. Кузьмина Н. А. Интертекст и его роль в процессах эволюции поэтического языка. Екатеринбург-Омск, – 1999. – С. 267. 11.Попович А.Проблемы художественного перевода. – М. : Высш.шк., – 1980. – 184 с. 12. Рябініна О. К.Історія вивчення природи явища інтертекстуальність в сучасній філології // Вісник Харківськ. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. – 2006. – № 727: Сер. Філологія. – Вип. 47. – С. 77-80. 13. Сметанина С. И.Медиа-текст в системе культуры: динамические процессы в языке и стиле журналистики конца ХХ века : дисс. ... д. филол. н. / С. И. Сметанина. – СПб., 2002. – 105 с.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.