Главная | Обратная связь

Висвітлення Геноциду вірменів у турецьких ЗМІ

У Туреччині існує дві точки зору щодо Геноциду вірменів. Офіційна точка зору, яку роками вкладають в голови турецьких школярів( серед яких, до речі є багато нащадків тих вірменських дітей, яких Талаат-паша наказував в своїх телеграмах не вбивати, бо вони ще нічого не пам’ятають): Геноциду вірменів не було [21]. Депортували вірменське населення через підозрюваність у зраді.

Протилежну точку зору підтримує відносно невелика частина турецької інтелігенції, серед якої Орхан Памук, нобелівський лауреат з літератури.

У 2005 році турецький уряд подав на нього до суду. Приводом послужила його фраза з інтерв'ю, даного швейцарському виданню „Das Magazin” в лютому 2005: „У Туреччині був убитий мільйон вірменів і триста тисяч курдів. Про це ніхто не говорить і мене ненавидять за те, що я говорю про це” [17, с. 39].

За словами Памука, після публікації цього інтерв'ю він став об'єктом кампанії ненависті, через яку був вимушений покинути Туреччину, але незабаром повернувся назад, не дивлячись на звинувачення. У інтерв'ю BBC він сказав: „Те, що сталося з Оттоманськими (турецькими) вірменами в 1915 році було найбільшим секретом, прихованим від турецької нації; ці події були табу. Але зараз ми маємо бути в змозі говорити про минуле” [6, с. 39].

Процес над Памуком повинен був початися 16 грудня 2005 року, але був перенесений на 7 лютого 2006 року, проте 22 січня Міністерство юстиції відізвало позов. Звинувачення Памука викликали реакцію за кордоном. В першу чергу цей процес підняв питання дотримання в Туреччині свободи слова, питання, особливо важливого в світлі можливого вступу Туреччини до Європейського Союзу.

1 грудня 2005 року організація „Міжнародна амністія” зажадала відміни статті № 301 турецького кримінального кодексу (стаття передбачає позбавлення волі строком до трьох років за образи Туреччини і турецької ідентичності) і припинення переслідування Памука і ще шести осіб, обвинувачених за цією статею. 13 грудня вісім всесвітньо відомих письменників – Жозе Сарамагу, Габрієль Гарсіа Маркес, Гюнтер Грасс, Умберто Еко, Карлос Фуентес, Хуан Гойтісоло, Джон Апдайк і Маріо Варгас Льоса – виступили із заявою на підтримку Памука. У результаті в кінці березня 2011 року суд району Шишлі (Стамбул) засудив письменника за вказаний епізод до штрафу у розмірі 6 тисяч лір ($3850) [20, с. 40]. Важливо, що в книзі „Стамбул. Місто спогадів” Памук пише про розправи турків над стамбульськими вірменами і греками в середині XX століття [20, с. 41].

Показоваю в питанні того, як більшість турків ставиться до тих, хто визнає Геноцид, є історія вбитого журналіста Гранта Дінка. Це не єдина жертва політичної розправи. Серед усунутих турецьким урядом з політичних причин відомий радянський художник Корюн Нагапетян, автор картини „Згвалтована Вірменія”.

Грант Дінк, був турецько-вірменським журналістом, редактором турецько-вірменської газети „Аргос”, одним із лідерів діаспори в Туреччині. Він завжди говорив про своє занепокоєння відносно складних стосунків між турками і вірменами. Виступаючи на декількох демократичних платформах і в громадських організаціях, Грант Дінк підкреслював необхідність демократизації в Туреччині і зачіпав питання про свободу слова, про права меншин, про права людини, і питання, що стосуються вірменського суспільства в Туреччині. Він був пропагандистом миру між вірменами і турками. До його найбільш відомих цитат належать: „ Є турки, які не визнають, що їх предки вчинили Геноцид. Втім, якщо поглянути, вони справляють враження приємних людей... Але чому ж вони не визнають Геноцид? Тому що вони думають, що Геноцид це погана справа, яку їм ніколи не хотілося б здійснювати, і тому що вони не можуть повірити, що їх предки могли б зробити таке [20, с. 453].

„Турецько-вірменські стосунки необхідно витягнути з колодязя завглибшки 1915 метрів”[20, с. 54].

Грант Дінк був убитий 19 січня 2007 року перед редакцією своєї газети турецьким націоналістом Огюном Самастом. Після вбивства в Туреччині відбулися багатотисячні акції протесту турецьких ЗМІ і просто мирних жителів країни під гаслом „Ми всі Гранти Дінки”.

При розслідуванні вбивства з'ясувалося, що поліція і жандармерія знали про підготовку теракту, але не вжили жодних заходів. При цьому, коли родичі Дінка подали в ЕСПЧ позов проти Туреччини, уряд відправив до суду захисну промову, в якій Дінк порівнювався з нацистами. Потім міністр закордонних справ Туреччини Ахмет Давутоглу заявив, що він не читав цю промову. У вересні 2010 року Європейський суд з прав людини, об'єднавши звинувачення, висунуте проти Дінка „образа ним турецької нації” і позов, що його було подано родичами Дінка, про порушення його права на життя, визнав власті Туреччини винними в порушенні статей 2, 10 і 13 конвенцій, що стосуються права на життя і свободи слова. Суд постановив виплатити родичам Дінка 133 тисячі євро в якості компенсації.

Наступна стаття з турецької газети „Today’s Zaman”, яку ми дозволяємо собі навести із великими скорочееннями, становить для нас істотний інтерес,бо вона ще раз доводить, що спростування Геноциду вірменів в самій природі турків:

„Одне з питань для Туреччини, яке ніколи не зникне саме по собі, – це „вірменське питання”. Головним чином тому, що вірмени, розсіяні по всьому світу, зберігають питання живим весь час і наполягають на тому, щоб згадувати його, будь-якими можливими способами. Насправді експатріація (силове виселення з батьківщини) стала ядром вірменської загальної ідентичності, яку розділяють всі вірмени по всьому світу. Чиновники Османської імперії, які вирішили виселити вірменів Анатолії, назвали свої різкі дії депортацією. Вірмени називають цю ініціативу і подальші кримінальні діяння Геноцидом. Турки відкидають цю концепцію і те, що вона спричиняє . Турки не хочуть визнати Геноцид через наступні причини:

1. Це питання ідентичності. Вони не хочуть, щоб їх знали як онуків людей, які були названі злочинцями.

2. Це пов'язано з основоположним міфом держави. Той факт, що турецька держава побудована на знищенні і асиміляції інших народів, є виставою, що розчаровує.

3. Це питання правозастосування, що може спричинити кримінальну відповідальність і покарання (натуральні або ліквідні активи за нерухомість і втрату бізнесу).

Туреччина не розробила якого-небудь правового визначення минулих подій (1915 р.). Загальноприйнята концепція депортації і каральних заходів з метою запобігти зраді. Цей аргумент спирається на той факт, що вірмени, що проживали в східних провінціях, допомагали або приєднувалися до російських військ, що вторглися, сподіваючись на те, що росіяни гарантуватимуть підставу вірменської нації-держави. Існує достатньо доказів на користь цього аргументу, проте немає жодного правдоподібного пояснення чому з Анатолії в цілому були вигнані вірмени, і їх втрати не були компенсовані. Питання про те, чому депортовані вірмени не повернулися, а 300 тис., що зробили це після 1919 р., були вимушені виїхати всього декілька років опісля, має бути розглянуте. (Перший офіційний перепис в 1927 році показує, що в Туреччині залишилося лише 100 тис. вірменів).

Що можна зробити?

Турецький уряд може вибачитися за сумні діяння минулого, за які він не несе відповідальності, проте він візьме на себе гуманітарну ініціативу компенсувати збитки. Нащадки депортованих або убитих вірменів, які претендують на втрачене майно і цінності, можуть звернутися в створений для цього офіс. На турецькі суди може бути покладена відповідальність, щоб вони працювали на підставі оголошених (прозорих) правових принципів і процедур. Сума може бути перерахована в банк для грошової компенсації. (Це тільки моя ідея і надія.) Громадянство може бути надане тим нащадкам, які хочуть бути громадянами Туреччини. Таким чином, міст, який був знесений в першій чверті 20-го століття, можна полагодити в майбутню епоху, повернувши зомбі на своє місце спокою і поклавши край переслідуванню обох народів, які були одночасно жертвами націоналізму” [20, с. 74].

Звернемо увагу на те, з якою зневагою називає автор чи-то жертв Геноциду, чи-то сам його історичний факт: „зомбі”.

У вересні 2001 року на сторінках „Le Monde diplomatique” з’явилася стаття турецького вченого Акчам Танера „ Довга історія спростування Геноциду вірменів: ретельно забуті сторінки історії Туреччини”, в якій він відкрито звинувачував Туреччину у скоєнні злочину та пояснював причини небажання турків визнати історичний факт Геноциду. „Історичну амнезію” [19, с. 44] він пояснював притупленням історичної самосвідомості. Він називає Туреччину країною, що була побудована на помилках, і цитує Ернеста Ренара „Забуття і, навіть, історичні помилки є важливим фактором створення нації” [17, с. 86].

Великого резонансу набув факт появи турецького інтернет-сайту „Ozur diliorum” („Прошу пробачення”), на якому 30 тисяч осіб (інформація на 2010 р.) підписалися під наступними словами: „Моя совість не може примиритися з тим, що Велика катастрофа, яку пережили вірмени в 1915 році в Османській імперії, стикається з байдужістю і запереченням. Я не можу змиритися з такою несправедливістю. Я співчуваю переживанням і горю своїх вірменських братів і сестер, і прошу у них пробачення” [13, с. 44]. Текст на сайті було розміщено арабською, вірменською, німецькою, англійською, французькою, грецькою, італійською, курдською, перською, португальською, російською, іспанською мовами. Ініціаторами акції були професори Ахмед Інсель та Баскін Оран, журналісти Джингіз Актар, Алі Байрамоглу та ще 300 представників турецької інтелігенції. Лист було розміщено на сайті 15 грудня 2008 р. У перші 24 години під ним підписалося 8000 осіб.

Варто відзначити, що за статею 301 Кримінального кодексу Туреччини (образа турецької нації) прокуратура порушила кримінальну справу стосовно тих, хто підписався під листом. Та через деякий час висновком турецької прокуратури було: „Попереднім розслідуванням встановлено, що немає підстав для кримінального переслідування, оскільки право висловлювати протилежні думки захищене законом і є нормою в демократичних суспільствах” [20, с. 100]. Однак, деякі турки назвали тих, хто підписався „зрадниками і фашистами”. За даними деяких джерел, націоналістичні сили Туреччини, за підтримки турецьких військових сил, готові всіляко перешкоджати діям ініціаторів акції і застосувати силу відносно тих представників турецької інтелігенції, які приєдналися до акції „Прошу пробачення”.

Дослідження відображення Геноциду вірменів у пресі дає нам розуміння саме медійного аспекту висвітлення конфліктогенних ситуацій, його механізму. Історія будь-якого питання нерозривна із його висвітленням у пресі. Вагоме висвітлення історичного питання у ЗМІ стає частиною історичного процесу. За великим рахунком, саме журналісти відкрили Геноцид вірменів світові. Вони фотографували трупи депортованих, які гинули на шляху до концтаборів, описували катастрофу вірменського народу у конкретних цифрах і фактах, передавали матеріали до своїх країн, де вони, виходячи у друк, шокували читачів. У випадку із Геноцидом вірменів преса відіграла дуже важливу роль. Замітки, статті, репортажі у „New-York times”, „Independent”, „National geographic” та інших виданнях, є неспростовним доказом історичного факту Геноциду. Преса спрацювала на користь історичної правди. Однак, не спрацювала її консолідуюча функція. Врятувати націю їй не вдалося.

ЗМІ відбивають розвиток історії, стають допомогою у вирішенні культурних та історичних питань (маємо на увазі сайт „Прошу пробачення”) На прикладі висвітлення історичного факту Геноциду вірменів можна побачити, що часто ЗМІ стають інструментом провадження нечесної політики (Йдеться про замовні турецькі сайти, у матеріалах яких вірменські месники операції „Немезіс” показані терористами, а факт Геноциду вірменів бездоказово заперечується.)

Іноді ЗМІ приймають подобу рупора ( як це було у випадку із вірмено-турецьким журналістом Грантом Дінком, вченим Танером Ачкемом). Журналістика стала тією кафедрою, із якої вони закликали до порозуміння. Медійний аспект є лише однією стороною висвітлення таких складних питань, як аналізоване нами у даній статті, але не забуваймо про те, що під впливом саме медіа формує свою точку зору сучасна людина.

Література

1. Абраамян С.-Х. Русские источники о Геноциде армян в Османской империи 1915-1916 годов. – Ереван Айастан 1987. 2. Айвазян А. Стратегические последствия Геноцида армян / Византийское наследство. – 2002. – №2.– С.15-17. 3. Барсегов Ю. Г. Ответственность Турции и обязательства мирового сообщества. – Ереван Айастан, 1988. 4. Грандиозная игра и Геноцид: империализм, национализм и уничтожение армян Османской империи / Блоксхэм//[Электронный ресурс] Armenian House.Org - [http://www/armenianhouse./ blocksham/thegreatgameofgenocide/index.htm] - Режим доступа http://www.armenianhouse.org/index.html 5. Вртанесян К. История Геноцида армян/ Вртанесян // Genocide.ru. -[ http://www.genocide.ru] - Режим доступа: http://www.genocide.ru/history/ 6. Гіббонс Г. Самая черная страница новейшей истории: последствия избиения в Армении. Факты и ответственность Петроград Типография Екатерины Великой 1916 7. Киракосян Дж. Армянский вопрос на страницах журналов Великобритании Ереван Айастан 1980 8. Кіракосян С. Геноцид армян и османские архивы/ Коммунист 18 апреля 1990 9. Лазарєв Як. Д. Причины бедствий армян в Турции и ответственность за разорение Сасуна Тифлис Типография И. В. Мартиросянца 1895 10. Мелік-Шахназарян Характер армянского народа/ Мелік-Шахназарян//Armenian House.Org – [Электронный ресурс]. – Режим доступа http:// www.armenianhouse.org/ 11. Нарсисян М. Геноцид армян в Османской империи. Сборник документов и материалов Ереван Айастан 1983 12. Ованнесян Р. Армяне в древней истории и в наше время/ Ованнесян //ArmenianHouse.Org-[http://www. armenianhouse. /ovannesyan /ancienthis.htm] Режим доступа-http://www.armenianhouse.org/ 13. Прошу прощения (Ozur diliorum). – [Электронный ресурс]. – Режим доступа www.ozurdilioruz.com 14. Струве В. В. Очерки истории древнего мира Издательство министерства просвещения Ленинград 1956 15. Судьбоносные договора 1813-1997 под ред. Азатяна /Азатян//Genocide.ru. - [– [Электронный ресурс]. –] Режим доступу http://www.genocide.ru 16. Сюні История современной Армении/Сюні//ArmenianHouse.Org. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.armenianhouse.org/ 17. Taнер А. Долгая история отрицания Геноцида армян: тщательно забытые страницы истории Турции / Танер // //ArmenianHouse.Org – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.armenianhouse.org/ 18. Тоттен Словарь Геноцида/ Тоттен//Genocide.ru. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.genocide.ru 19. Шефтон Энциклопедия Геноцида/Шефтон // Genocide.ru. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.genocide.ru 20. The Armenian Genocide museum-institute// – [Электронный ресурс]. – http://www.genocide-museum.am/eng/index.php 21. Телеграммы Талаат-паши – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.genocide.ru/history/

·