Главная | Обратная связь

На сторінках британської преси

(70-ті, 90-ті роки 19 століття)

Організовані султанським урядом погроми вірменського населення Османської імперії в середині 90-х рр. XIX століття викликали обурення світової громадськості. Майже всі органи європейського друку коментували трагічні події в Османській імперії і гнівно засуджували звірячу і людиноненависницьку політику "кривавого" султана Абдул-Гаміда.[11 c.544] Проте свого належного відношення до цих подій не виразили уряди великих держав: одні з них прагнули щодуху зберегти цілісність Османської імперії , щоб ще більше зміцнити свій політичний або економічний вплив в цій країні; інші ж, під приводом захисту прав християнського населення, загрожували Високій Порті розділом імперії, добиваючись від неї все нових і нових поступок [12, c. 771].

Під час близькосхідної кризи 1895-1897 рр. правлячі кола Великобританії виступали в ролі найактивніших захисників вірменського народу, використовуючи його страждання як засіб тиску на султана [2, с. 77; 5, с. 234]. Радянський історик А.С. Силін пише, що "ні в одній країні буржуазний друк не проливав стільки крокодилових сліз з приводу турецьких звірств, як в Лондоні" [1, с. 22].

Як справедливо відзначав академік Ф.А.Ротштейн, "час від часу християнська совість англійських церковників обурювалася через безправне положенням вірменів і вісті про вірменські погроми: це особливо відбувалося тоді, коли англійській дипломатії потрібно було чим-небудь зачепити Росію, яка боялася більше вогню занепокоєння на своєму западнокавказському кордоні”[9, с. 224].

У освітленні вірменського питання найбільш виділявся впливовий політичний журнал "Contemporary review" /"Сучасний огляд"/, редактором якого був відомий англійський публіцист Брентінг. На сторінках журналу зі своїми статтями про Вірменію, вірменський народ, дипломатичну боротьбу в роки близькосхідної кризи середини 90-х рр. виступали відомі учені, суспільно-політичні діячі: Еміль Діллон, Генрі Лінч, Малькольм Макколь, Уїльям Рамсей, Френсис Сеймур Стівенсон та інші. Більшість статей містять солідну критику східної політики Великобританії і інших європейських держав, освітлюють важке становище і страждання вірменського населення Османської імперії. Цікаві публікації, що знайомлять англійського читача з природою, географічними умовами Західної Вірменії, культурою, релігією і історичним минулим вірменського народу. До таких публікацій можна віднести статті "Подорожі серед вірменів" Джеймса Бента і "Два погроми в Малій Азії" Уїльяма Рамсея.

Перша стаття переносить англійського читача в Кілікію і інші області історичної Вірменії і знайомить його з історією вірменської Кілікійської держави, з умовами життя, традиціями і звичаями вірменського населення Малої Азії. Стаття Дж. Бента є також серйозним дослідженням із вивчення географії Західної і Східною Вірменії. Криваві погроми вірменського населення Османської імперії в 1894-1896 рр. спонукали шотландського історика У.Рамсея звернутися до історії, провести паралель між цими подіями і організованими римським імператором Діоклетіаном жорстокими гоніннями проти християн в 303-304 рр. н.е. У.Рамсей пише, що "в історії Малої Азії навали іноземців часто супроводилися загальним розоренням. Проте вони були наслідком війни, диких загарбників іноземців, що вторглися в країну. Учений помічає, що нанесений під час навали іноземця збиток і страждання мирного християнського населення не можна порівняти з двома найбільшими погромами, коли "..уряд навмисно піддавав винищуванню частину своїх підданих..."[7, с. 30]. Під першою різаниною У.Рамсей мав на увазі гоніння проти християн в 303-304 рр. н.е. під другою ж погроми мирного вірменського населення Османської імперії в середині 90-х рр. XIX століття. За даними ученого, число убитих під час різанини 1894-1896 рр. вірменів досягло 199 тисяч [7, с. 62].

У 1895 році лондонський журнал "Fortnightly Review" /Двутижневий огляд/ опублікував статтю англійського публіциста Річарда Дейві "Туреччина і Вірменія". Як і багато представників англійської громадськості, що виступали на сторінках англійських журналів, Р. Дейві поставив перед собою завдання з'ясувати причини Сасунської різанини 1894 році, розкрити всю суть антивірменської політики султана Абдул-Гаміда, висловити свою думку про вірменське питання. Сконцентрувавши всю владу уряду в своїх руках, султан Абдул-Гамід взявся за проведення в країні двох "жахливих курсів": "системи шпигунства, що робила життя людей, навіть в найменшій мірі пов'язаних з політикою, нестерпною, до цензури, дурість якої не піддається опису"[7, с. 25]. На думку Р. Дейві, "система шпигунства", що провадилася султанським урядом, стала однією з непрямих причин безладів в Османській імперії. Він пояснює свою точку зору таким чином: "Коли людині платять за те, щоб вона шпигувала за своїми сусідами, будьте упевнені, що якщо їй нічого буде доносити, то вона що-небудь вигадає і, таким чином, багато вірменів було кинуто у в'язницю”[7, с. 25]. На думку автора "... правда про Вірменію досить жахлива і без допомоги істеричних сенсацій” [7, с. 23]. Однак, джерела Дейві дуже бідні. Так його відомості про кількість жертв різанини в Сасуні не збігаються з офіційними джерелами. Далі Р.Дейві заявляє, що Великобританія не збирається "... воювати заради гарних очей вірменів" [7, с 44]. Автор пояснює свою думку відсутністю "достатньої кількості військ" для завоювання обширних просторів Османської імперії. За його твердженням, лише "час і настання цивілізації" зможуть принести вирішення вірменського питання. „Врешті-решт цивілізація повинна поглинути не лише Туреччину, але і весь Схід"[7, с. 44] заявляє він у своїй статті.

Важливу роль у захистіі прав вірменського населення, висвітленні вірменського питання зіграв видатний суспільно-політичний діяч Великобританії, член англійського парламенту, віце-президент англо-вірменських комітетів Френсис Сеймур Стівенсон. На сторінках журналу "Contemporary Review" ми ознайомилися з його статтею "Вірменія", в якій отримала віддзеркалення думка суспільно-політичних кругів Великобританії про різанину вірменів в Сасуні. Прагнучи розвіяти сумнів англійської громадськості в справедливості фактів різанини в Сасуні, автор статті наводить уривок з листа кореспондента газети "Спікер" в Константинополі. Він пише: "... не повинно бути сумніву в істотності фактів. У нас вже є офіційні звіти консулів у Вані, Ерзерумі, Сивасі, Діарбекірі, які поки що не опубліковані, але ми упевнені, що вони підтвердять навіть найжахливіші повідомлення, зроблені в газетах. У нас є розповіді вірменських біженців – очевидців подій. Ми маємо в своєму розпорядженні повідомлення, адресовані вірменському Патріаршеству і повідомленнями католицьких і протестантських місіонерів, що знаходяться поблизу від Сасуна. Окрім цього, і найголовніше, ми маємо в своєму розпорядженні свідоцтва турецьких солдатів, що брали участь в різанині. Ці солдати вільно виступали у суспільних місцях..., хвалившись своїми подвигами. Ми маємо в своєму розпорядженні заяви, зроблені цими солдатами в різних місцях, які сходяться у всіх істотних подробицях”[7, с. 60].

Далі в своїй статті Ф. Стівенсон звертає увагу на те, що серед англійської громадськості поширене переконання, ніби в уряді Великобританії немає турбот щодо вірменського питанні і що цією проблемою повинні зайнятися інші держави - учасниці Берлінського конгресу. Автор вважає цю думку помилковою, оскільки вона ігнорує існування Кіпрської конвенції і відповідальність англійського уряду за заміну 16-ої статті Сан-Стефанського договору 61-ою статтею Берлінського, що зобов'язала Туреччину 61-ою статею Берлінського договору.[14, c. 48]

А ось що писали у 1877 р. у „Times” про те, як розгорталися події страшної трагедії:

З повідомлення кореспондента газети „Таймс” Нормана

Переклад з англійської, Ерзрум, 24 серпня 1977 р.

„Становище вірменів в країні, по якій пройшла армія Ісмаїла-паші, украй тяжке. З 122 сіл Алашкертської рівнини всі, за винятком дев'яти, повністю зруйновані. Ту невелику кількість християн, яка не скористалася заступництвом Росії при відступі Тер-Гукасова, по-варварськи убито, цілий ряд сіл спалений ущент. У Мушському окрузі деякі села були зруйновані, багато жителів вирізано. Місто Баязет (нинішнє місто Гавар – примітка моя) і навколишні селища удостоїлися тої ж участі. У більшості цих місць чоловіків, жінок та дітей було вбито найстрашнішим чином” [8, с. 38].

Одним з яскравих представників громадської думки Великобританії 90-х рр. XIX століття, що активно виступав на захист прав страждаючого вірменського Османської імперії, був відомий учений-філолог, ірландець за походженням, Еміль Діллон. Він присвятив майже все своє життя вивченню вірменської мови і літератури. Поряд з багаточисельними науково-філологічними публікаціями учений виступив з рядом статей з вірменського питання на сторінках англійських політичних журналів "Contemporary Review" і "Fortnightly Review”. Учений приділяє велике місце цікавому і вражаючому опису картин природи Вірменії і древньої історії вірменського народу. В зв'язку з цим представляє інтерес стаття "Вірменія і вірменський народ", в якій Е.Діллон по невідомих нам причинах виступає під вигаданим прізвищем "Ланін". Він пише: "На поверхні земної кулі важко буде знайти країну чудовішу, більш надихаючу, таку, що таємничо полонить, таку, як Вірменія, країну Земного Раю, місце зупинки Ноївого Ковчега…” [15, c. 114] Стаття Е.Діллона "Вірменія - заклик" містить великий фактичний матеріал, що суворо викриває криваву антивірменську політику султанського уряду. Е.Діллон пише, що "експеримент" султанського уряду по підбурюванню " татарських і курдських вбивць проти мирного вірменського населення виявився вдалим"[7, с. 15]. Протягом 1894-1896 рр. вірменський народ обширної Османської імперії піддався систематичному масовому винищуванню з боку розгнузданих фанатичних мусульман, що їх підбурював „кривавий” Абдул-Гамід. За твердженням ученого, султан Абдул-Гамід і його уряд протягом року ретельно готували план різанини вірменського населення Сасуна, про яке багатьом було відомо. Він пише: "У довгому повідомленні, адресованому британському представникові в Ерзерумі, єпископ Муша Хараханян проінформував його про цей нелюдяний план, розкрив всю його дійсну суть і звернувся до народу Англії із закликом врятувати своїх християнських побратимів"[7, с. 16]. Е.Діллон приводить звернення 306 вірменів - жителів області Хнус до народу Великобританії: "Рік за роком, місяць за місяцем, день за днем розстрілюють, заколюють або б'ють до смерті в своїх будинках і на полях, катують незвичайними диявольськими способами в смердючих тюремних камерах, відправляють у вигнання на гниття під пекучим сонцем Аравії безневинних чоловіків, жінок і дітей. Протягом цієї довгої і жахливої трагедії не було підняте жодного голосу співчуття, жодна рука не простягнулася, щоб допомогти нам... Невже європейська симпатія призначена лише для того, щоб набувати форми хреста на наших могилах"[7, с. 16]? Учений відповідає цим людям, що європейська симпатія здатна виявлятися в різних формах, наприклад, набувати форми "морського піхотинця, що охороняє султанський палац" і тим підтримувати "криваві оргії" султана.