Главная | Обратная связь

Консульство й імперія

Подробности

Категория: История государства и права зарубежных стран

Цього дня Рада п'ятисот, під приводом уявної небезпеки нової якобінської змови, призначила генерала Наполеона Бонапарта командуючим збройними силами. Наполеон склав присягу, оголосивши, що розкрита грізна змова, але він, Бонапарт, «відстоїть республіку, основану на свободі, на рівності, на священних принципах народного представництва». Надвечір 10 листопада переворот було завершено, режим Директорії з усіма його інститутами був ліквідований. У Франції був установлений новий порядок - Консульство. Своїм помічникам Наполеон дав вказівку: «Пишіть коротко і неясно». Саме за цим рецептом була складена нова Конституція - «Конституція VIII року», тобто 1799 р., за прийнятим літочисленням. Зовнішньо зберігалися і Республіка, і новий революційний календар, і бойові числа: «Свобода, рівність, братерство». Виконавча влада, замість п'яти директорів, зосереджувалася у руках трьох консулів, а замість двопалатної законодавчої влади складалася важка і заплутана система законодавчих органів. Тепер їх було чотири: сенат, державна рада, трибунат і законодавчий корпус. Громадяни уже не обирали депутатів, а налічували їх. Комунальний округ формував своє управління, обираючи в нього десяту частку усіх мешканців. Окружний список формувався з однієї десятої частини комунальних списків, національний список містив десяту частину членів окружних. Нарешті, з національного списку сенат підбирав кандидатури до законодавчого корпусу. Насправді ж усі законодавчі органи володіли чисто декоративними функціями -приблизно як римський сенат в епоху принципату.

Реальна влада перебувала в руках першого консула. Він заступав державну владу в період між сесіями і керував її роботою під час сесій. 2-й і 3-й консули - Камбасерес і Лебрен - мали лише дорадчі функції.

У листопаді 1799 р. авторитет Бонапарта був не набагато вищим, ніж у інших бойових генералів - Моро, Журдана, Массена та ін., до того ж Наполеона звинувачували в тому, що він кинув на загибель армію в Єгипті. Тому попервах перший консул багато говорив про «священні принципи» і «необхідність захищати свободу і республіку. ' Тим часом створювався потужний державний апарат, ключову роль в якому відігравало Міністерство внутрішніх справ з його розгалуженою системою призначуваних ним же префектів та мерів і могутньою поліцією, очолюваною талановитим Жозефом Фуше. Зауважимо: Фуше при монархії був священиком, при якобінському Конвенті -крайнім терористом, при Директорії - правовірним термідоріанцем. Саме така людина змогла довести свою потрібність новому господарю. Уже в 1800 р. під надуманими приводами була фактично ліквідована свобода друку - десятки газет закриті, а усього 13 уцілілих - перетворені в урядові органи.)

Однак не лише поліцейські заходи служили зміцненню диктатури першого консула. У 1800 p., подолавши малодоступний перевал Сен-Бернар, французька армія вийшла у самий тил австрійців і 14 червня у битві під Маренго наголову розбила ворога. В лютому 1801 р. Австрія була змушена підписати надзвичайно вигідний для Франції мир. У 1802 р. мир була змушена підписати й Англія, Вперше після десяти років напруги і кривавих боїв, що коштували величезних людських жертв, Франція вийшла з війни. Це зміцнило особистий авторитет Бонапарта. У 1802 р. він був проголошений пожиттєвим консулом, а у 1804 p.- «імператором французів». Слово «республіка» офіційно замінено на «імперія».

Ще у 1800 р. Наполеон завоював Італію. Папа Пій VII (1800-1823) фактично став іграшкою в руках майбутнього імператора. 15 липня між Наполеоном і ГІієм VII був підписаний конкордат, що складався з 17 статей. Католицизм визнавався «релігією значної більшості французів». Конкордат 1801 р. діяв до 1905 p., коли у Франції було проведено закон про відокремлення церкви від держави і, відповідно, скасовано конкордат. Незважаючи на видання Наполеоном декрету про розпуск релігійних орденів, папа був змушений погодитися на поїздку до Франції, де він повинен був коронувати останнього імператорською короною. Якщо перший імператор франків Карл Великий для цього мусив їхати у Рим, то Наполеон коронувався у своїй столиці. Корона його була зроблена не з золота, а з заліза, що мало символізувати власну волю коронованого як визначальну у його фантастичному злеті. Під час процедури коронування Наполеон вирвав цю залізну корону з рук папи і власноруч зодягнув її на свою голову.

Імператорський двір в Тюїльрійському палаці своїм багатством перевершив двори усіх монархів світу. Було створене нове, імперське дворянство і колишні конюхи, дрібні торговці і писарчуки, що вірою і правдою служили Наполеону, отримали титули князів, герцогів і графів. Емблемою імперії стали золоті бджоли на чорному оксамиті.

Всі демократичні завоювання революції були знищені, демократи опинилися у в'язницях. Було заборонено свободу слова і введено цензуру друку. Але Бонапарт не лише зберіг перерозподіл власності, який відбувся за часів революції, але й повсякчасно зміцнював створену революцією буржуазну власність.

У 1805 р. Наполеон тріумфально розбив Третю коаліцію, до складу якої входили Англія, Росія та Австрія. 13 листопада його війська увійшли до Відня. Щоправда, 21 жовтня англійці під Трафальгаром перемогли об'єднаний французько-іспанський флот, але 2 грудня 1805 р. під Аустерліцом сухопутні армії Австрії і Росії зазнали ганебної поразки. Імператори Олександр І і Франц І були змушені рятуватися втечею. 26 грудня за Пресьбурзьким миром Австрія визнала продиктовані їй умови. Зокрема, «Священна Римська імперія германської нації» припиняла своє існування.

Зазнала поразки у 1806-1807 pp. Четверта коаліція (Росія, Англія, Пруссія, Саксонія, Швеція). Після Тільзітського миру (1807 р.) Росія вимушено перетворилася на союзника Франції, а навколо Англії встановилася континентальна блокада. Остання означила припинення будь-якої торгівлі і зносин з Англією усього Європейського континенту.

У 1809 р. Франція легко подолала П'яту (англо-австрійську) коаліцію. Держава Наполеона досягнула зеніту своєї могутності. До складу Французької імперії ввійшли Бельгія, Голландія, Північна і Центральна Італія, Іллірійські землі та Далмація. Населення Французької імперії зросло втричі - з 25 до 75 млн чол. за рахунок приєднаних земель. Сам Наполеон був італійським королем, а його пасинок Євгеній Богарне - віце-королем. Решта Західної і Центральної Європи перебували у васальній залежності від Франції. На іспанському престолі сидів брат Наполеона Жозеф. Королем неаполітанським Наполеон призначив свого швагра, маршала Мюрата. У Вестфальському королівстві королем був молодший брат імператора - Жером. Австрія, Пруссія, Саксонія, Росія стали його вимушеними союзниками. Будучи сам надзвичайно талановитою людиною, Наполеон не боявся оточувати себе талановитими людьми. Даву, Ней, Мюрат, Бертьє, Ланн, Массен та інші його маршали були першокласними воєначальниками, але, як правило, не політиками.

Однак наріжним каменем успіху Франції у її протистоянні з усією Європою були не стільки особисті якості імператора та його оточення, скільки те, що Франція представляла більш прогресивний суспільний лад порівняно з феодально-абсолютистськими монархіями континенту.

Усюди, де побувала нога французького солдата, старі феодальні податки замінювалися новими буржуазними відносинами: скасовувалися панщина і феодальні повинності, цехова організація промисловості, інквізиція та релігійні ордени тощо, вводилися нові, уже буржуазні закони. З іншого боку, Наполеон грабував і розорював європейські країни, викачував їх промислову сировину, грошові ресурси та інші матеріальні цінності. Французька експансія стала загрожувати національному існуванню багатьох народів.

Першими проти Наполеона і його брата Жозефа піднялися на революційну боротьбу іспанці. В 1808 р. вони досягли значних успіхів. У відповідь Наполеон захопив Сарагосу, встеливши вулиці міста 50-ма тисячами трупів своїх супротивників. Незважаючи на партизанські рухи в Італії, Пруссії, австрійському Тіролі, 24 червня 1812 р. Наполеон з 600-тисячною армією вдерся до Росії. Зокрема, в Україні французький імператор розраховував на допомогу польської шляхти. Його зв'язок з Валевською і створення великого Варшавського герцогства породжував надії польського дворянства на відтворення Речі Посполитої у кордонах 1772 р., тобто з включенням Правобережної України, Волині і Галичини. Саме ця обставина зумовила в основному вороже ставлення українців до Наполеона, незважаючи на практику скасування феодальних пережитків у захоплених імператором країнах.

7 вересня 1812 р. під Бородіно відбулася битва, де 130 тис. французів протистояли 120 тис. росіян. Французи залишили вбитими 58 тис. чоловік, зокрема 47 кращих генералів. Ці втрати відіграли чи не вирішальну роль у швидкій втечі Наполеона із захопленої Москви. Учорашні союзники Франції - Пруссія, Австрія, Саксонія та інші переходили до антифранцузької коаліції. В триденній битві під Лейпцигом (16-18 жовтня 1813), що дістала назву «битви народів», союзники зломили опір Наполеона. 30 березня 1814 р. війська союзників увійшли до Парижа, а Наполеон підписав акт зречення.

29-31