 |
|
Структурно-композиційна будова публічного виступу.
Білет 7
Поняття культури мови.
Культура мови - галузь мовознавства, що займається утвердженням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи відомості історії української літературної мови, граматики, лексикології, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, проводить цілеспрямовану мовну політику, сприяє втіленню норм у мовну практику. Культура мови має регулювальну функцію, адже пропагує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови, хоча водночас живить її, оновлює. Вона діє між літературною мовою і діалектами, народнорозмовною, між усною і писемною формами.
Культура мови невіддільна від практичної стилістики, яка досліджує і визначає оптимальність вибору тих чи інших мовних одиниць залежно від мети і ситуації мовлення.
Культура мовлення - передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.
Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:
- нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);
- адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);
- естетичність (використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);
- поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).
Головне завдання культури мови – виховання навичок літературного спілкування, пропаганда й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови, у вимові та наголошуванні, неприйняття спотвореної мови або суржику.
Структурно-композиційна будова публічного виступу.
Композиція публічного виступу
Композиція (= побудова, структура) публічного виступу включає: вступ, основну частину, висновок.
Композиція ораторської мови - побудова виступу, співвідношення його окремих частин і відношення кожної частини до всього виступу як єдиного цілого.
Вступ - одна з композиційних частин публічного виступу, в якій підкреслюються актуальність і значення теми для даної аудиторії, формулюється мета виступу, коротко викладається історія питання.
Завдання вступу:
пробудити інтерес до теми;
встановити контакт;
підготувати слухачів до сприйняттю виступу;
обгрунтувати постановку питання.
Основні функції вступу:
контактоустанавливающая (встановлення контакту зі слухачами);
проспективна (створення уявлення про тему і напрямку мови, перерахування та короткий опис проблем, які будуть розглянуті в основній частині).
Вступ вводить слухачів в сутність основного питання і психологічно готує їх до сприйняття мови, тому рекомендується починати виступ:
з цікавого прикладу;
з прислів'я чи приказки;
з крилатого вислову;
з гумористичного зауваження;
з відомою цитати, яка змусить слухачів задуматися над словами оратора, глибше осмислити висловлене положення;
з символу, алегорії;
з компліменту слухачам;
з питання до аудиторії;
з захоплюючої історії, випадки з життя;
з розповіді про якесь значне подію, що має відношення до даної аудиторії.
Неприпустимо у вступі: вибачатися і говорити, що недостатньо підготовлений, жартувати і розповідати анекдоти, тим більше, якщо аудиторія оратору не знайома.
Основна частина - головна композиційна частина публічного виступу, у якій викладається основний матеріал, послідовно роз'яснюються висунуті положення, доводиться їх правильність, наводяться необхідні проміжні висновки.
Завдання основної частини:
послідовно роз'яснити висунуті становища;
довести їх правильність;
підвести слухачів до необхідних висновків.
У головній частині реалізується логічна послідовність (див .: закони логіки) і стрункість викладу матеріалу.
Закони логіки відображають закономірні процеси і явища об'єктивного світу. У них зафіксовано багатовіковий досвід суспільно-виробничої діяльності людей.
Закон тотожності - всяка думка в процесі міркування повинна бути тотожна (незмінна) самій собі, тобто мати стійке підставу.
Законнесуперечливий - два несумісні один з одним судження не можуть бути одночасно істинними, істинно тільки одне з них.
Закон достатньої підстави - всяка думка визнається дійсною, якщо вона має достатню підставу, тобто повинна бути достатньо обгрунтованою.
Закон виключеного третього - затвердження і його заперечення не можуть бути одночасно ні істинними, ні хибними.
Завдання оратора - вміло розташувати всі композиційні компоненти, щоб своїм виступом надати бажаний вплив на аудиторію. Важливо, щоб матеріал працював на головну ідею мови, відповідав намірам оратора, допомагав йому досягти своєї мети. Для більшої переконливості необхідно використовувати в доказі не менше трьох аргументів.
Важливо враховувати основні принципи побудови основної частини публічної промови:
принцип економії (простий, раціональний спосіб, з мінімальною затратою зусиль, часу, мовних засобів);
принцип посилення (значимість, вагу, переконливість аргументів поступово наростають до кінця міркування).
Висновок - важлива композиційна частина публічного виступу, де підводяться підсумки, формулюються висновки з основного питання, проблемі виступи, намічаються шляхи подальшої діяльності.
Завдання ув'язнення:
підсумовувати сказане;
підвищити інтерес до предмета промови;
підкреслити значення сказаного;
поставити завдання;
закликати до безпосередніх дій (в мітингової мови).
Наприкінці промови можуть стисло повторюватися її основні тези, ще раз подчеркиваться головна думка і важливість для слухачів розробленої теми, можуть використовуватися додаткові сильні аргументи, щоб підвищити переконливість мови і залишити гарне враження про оратора.
Неприпустимо наприкінці виступу:
вибачатися перед слухачами за те, що не повідомив нічого нового і цікавого;
обривати мова без укладення і йти;
закінчувати мова жартом, що не відноситься до теми виступу, оскільки такий висновок відволікає увагу аудиторії від головних положень мови.
Останні слова оратора повинні мобілізувати слухачів, надихнути і закликати їх до активної діяльності.
Варіанти допустимих кінцівок:
цитата;
заклик до дії;
Білет №8
·Правові засади функціонування мов в Україні
Стаття 10.
Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Стаття 92.
Виключно законами України визначаються:
1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;
2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;
3) права корінних народів і національних меншин;
4) порядок застосування мов;
5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;
6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;
7) правовий режим власності;
8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;
9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів;
11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації;
12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;
13) територіальний устрій України;
14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;
15) засади місцевого самоврядування;
16) статус столиці України; спеціальний статус інших міст;
17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;
18) правовий режим державного кордону;
19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації;
20) організація і порядок проведення виборів і референдумів;
21) організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України;
22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.