Главная | Обратная связь

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇН

 

Історія розвитку конституційно-правових доктрин в Україні є досить тривалою.Після проголошення незалежності України на її території про­довжувала діяти Конституція УРСР від 20 квітня 1978 р., в яку вноси­лися зміни та доповнення. В 1990 р. розпочалася діяльність по ство­ренню і прийняттю нової української Конституції, яка була прийнята 28 червня 1996 р.

Конституція України проголосила, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина і держава відповідає перед людиною за свою діяльність, роботу державних органів та посадових осіб. Вста­новлено, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах по­літичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конститу­ція окреслила коло питань, які визначаються виключно законами Ук­раїни. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких на­дається Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Ст. 21 Конституції встановила, що норми Конституції є нор­мами прямої дії, тобто людина має право звернутися в суд за захис­том своїх прав і свобод, якщо вони порушені, безпосередньо на ос­нові Конституції, не посилаючись на інші закони. Якщо використані всі національні правові засоби захисту прав і свобод, громадяни ма­ють право звертатися до міжнародних інстанцій.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція закріпила, по суті, пре­зидентсько—парламентську форму правління в Україні. Єдиним орга­ном законодавчої влади є парламент — Верховна Рада. Главою дер­жави є Президент, а вищим органом виконавчої влади є Кабінет Міністрів.

Конституція проголосила українську мову державною, але в той же час забезпечується розвиток і збереження мов національних мен­шин. У Конституції зафіксовано право приватної власності на землю для громадян України. Серед соціальних прав проголошено право на освіту, соціальне забезпечення, охорону здоров'я, житло.

Конституція України складається з преамбули, 15 розділів, 161 статті, прикінцевих та перехідних положень.

Преамбула — це вступна частина Конституції, яка містить норми, що проголошують цілі прийняття Конституції, її основні прин­ципи.

Розділ І. «Загальні засади»містить статті, що визначають основи суспільного ладу, громадянства, положення, що стосуються суверенітету України, соціального захисту громадян, еколо­гічної безпеки, статті, що визначають державну символіку.

Розділ II. «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина»

містить норми, що визначають основні особисті, політичні, економічні, соціальні права і свободи громадян, гарантії їх здійснення та конституційні обов'язки людини і громадяни­на. Це є найбільший за обсягом розділ Конституції.

Розділ III. «Вибори. Референдум»присвячений регулюванню по­рядку проведення виборів і референдумів як основних форм волевиявлення.

Розділ IV. «Верховна Рада України»закріплює порядок утворення та роботи єдиного законодавчого органу України — Верхов­ної Ради, її склад, компетенцію, а також статус народного депутата України.

Розділ V. «Президент України»містить норми, що регулюють право­ве становище Президента України, порядок його обрання, компетенцію, умови припинення його повноважень.

Розділ VI. «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої вла­ди»присвячений порядку утворення, діяльності та компе­тенції українського уряду, місцевих державних адміністрацій, порядку припинення діяльності цих органів.

Розділ VII. «Прокуратура»закріплює завдання та структуру органів прокуратури.

Розділ VIII. «Правосуддя»містить норми, що регулюють порядок утворення і функціонування органів правосуддя, визнача­ють статус суддів.

Розділ IX. «Територіальний устрій України»закріплює принципи та систему адміністративно—територіального устрою України.

Розділ X. «Автономна Республіка Крим»містить норми, що визна­чають становище цієї автономії, її компетенцію, основи взаємо­відносин між Україною і Автномною Республікою Крим, пов­новаження органів влади автономії.

Розділ XI. «Місцеве самоврядування»містить норми, що визнача­ють систему органів місцевого самоврядування», їх склад, статус депутатів, а також повноваження цих органів.

Розділ XII. «Конституційний Суд України»визначає склад та повно­важення Конституцій ного Суду, встановлює гарантії незалеж­ності та недоторканності суддів.

Розділ XIII. «Внесення змін до Конституції України»встановлює по­рядок подання до Верховної Ради України законопроектів про внесення змін і доповнень до Конституції та порядок їх розгляду.

Розділ XIV. « Прикінцеві положення»вказує, що Конституція набу­ває чинності з дня її' прийняття, а день прийняття Консти­туції є державним святом — Днем Конституції.

Розділ XV. «Перехідні положення»закріплює порядок введення в дію тих норм Конституції, які не можуть бути реалізовані не­гайно, та вирішення інших питань, що виникли у зв'язку з прийняттям нової Конституції.

Конституція України 1996 р. є основою подальшого розвитку на­ціонального законодавства та правової системи України.

 

7. ПОРЯДОК ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

 

Процедура внесення змін до Конституції України регулюється роз­ділом XIII Конституції «Внесення змін до Конституції України» і вклю­чає такі основні положення:

1. Не може бути прийнято рішення про зміну Конституції, якщо дані зміни ліквідовують або обмежують права і свободи грома­дян або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності України чи порушення її територіальної цілісності.

2. Конституція не може бути змінена в умовах воєнного або над­звичайного стану.

3. Найважливіші конституційні інститути (основи конституційного ладу, основи виборчої системи, процедура внесення змін до Конституції), які регламентуються розділом І «Загальні заса­ди», розділом III «Вибори. Референдуми», розділом XIII «Вне­сення змін до Конституції України») можуть бути змінені лише в такому порядку:

— проект внесення змін до цих розділів вносить Президент або не менше 2/3 народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради (тобто 300 народних депутатів);

— за проект повинні проголосувати не менше 2/3 від кон­ституційного складу Верховної Ради;

— дане рішення повинно бути підтверджене на Всеукра­їнському референдумі.

4. Інші розділи Конституції можуть бути змінені в такому порядку:

— законопроект про внесення змін подається до Верхов­ної Ради не менш як 1/3 народних депутатів від консти­туційного складу Верховної Ради;

— законопроект повинен бути попередньо обговорений і схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, що не виключає можливості внесення в по­дальшому змін і доповнень до законопроекту; — схвалений простою більшістю законопроект може бути прийнятий тільки на наступній черговій сесії парламенту, при умові, що за нього проголосують не менше 2/3 від конституційного складу Верховної Ради.

5. Повторний розгляд законопроекту про внесення змін до Консти­туції, що розглядався Верховною Радою і був відхилений, може відбутися лише через рік з дня прийняття рішення щодо нього.

6. Верховна Рада не може двічі змінювати одні й ті ж положення Конституції протягом строку своїх повноважень.

7. Конституційний Суд робить висновки про конституційність будь-якого законопроекту про внесення змін до Конституції перед тим, як цей законопроект розглядається Верховною Радою.

Громадянство України — правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Громадяни користуються правами і свободами в повному обсязі. Близьким до поняття громадянства є поняття підданства, що означає належність особи до держави з монархічною формою правління. По­ряд з громадянами у державі можуть проживати іноземці (особи, що мають громадянство іншої держави) та особи без громадянства (осо­би, які не мають громадянства даної держави і не можуть довести на­лежності до громадянства іншої держави). Іноземці та особи без гро­мадянства у порівнянні з громадянами обмежені у правах та обов'яз­ках (наприклад, вони позбавлені виборчих прав, на них не покладається військовий обов'язок).

Питання, пов'язані з громадянством в Україні, регулюють Консти­туція, закони «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р., «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р. та інші нормативно—правові акти.

Право на громадянство є невід'ємним правом людини. Ст. 4 Кон­ституції України встановила, що в Україні існує єдине громадянство, тобто подвійне громадянство, як це має місце в деяких державах, не допускається. Конституція містить норму, згідно з якою громадянин Ук­раїни не може бути позбавлений громадянства і права змінити грома­дянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі держави або виданий іншій державі. Через систему дипломатичних представ­ництв та консульських установ Україна гарантує своїм громадянам за­хист та піклування за межами держави.

Громадянство є основною передумовою встановлення правового статусу особи в державі.

Правовий статус громадянина — це система його суб'єктив­них юридичних прав та обов'язків. Всі громадяни України мають рівний правовий статус, тобто вони рівні між собою та перед зако­ном, незалежно від будь-яких обставин (раси, статі, майнового ста­ну тощо).

Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:

— єдиного громадянства — громадянства Держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно—територіальних одиниць України або подвійного громадянства;

— запобігання виникненню випадків безгромадянства;

— неможливості позбавлення громадянина України громадян­ства України,

— визнання права громадянина України на зміну громадян­ства;

— неможливості автоматичного набуття громадянства Ук­раїни іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укла­дення шлюбу з громадянином України або набуття громадян­ства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного при­пинення громадянства України одним з подружжя внаслідок

припинення шлюбу або припинення громадянства України дру­гим з подружжя;

— рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

— збереження громадянства України незалежно від місця про­живання громадянина України.

Громадянами України є:

— усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

— особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігій­них та інших переконань, статі, етнічного та соціального поход­ження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

— особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колиш­нього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ Ук­раїни внесено напис «громадянин України», а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

— особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Вирішення питань, пов'язаних з громадянством, належить до ком­петенції Президента України, при якому діє Комісія з питань грома­дянства. Виконання рішень з питань громадянства покладається на органи внутрішніх справ та органи реєстрації актів громадянського стану щодо осіб, які постійно проживають в Україні, та на Міністерство закордонних справ, дипломатичні представництва та консульські установи України щодо осіб, які проживають за кордоном.

Документами, які підтверджують громадянство України, є:

— паспорт громадянина України;

— свідоцтво про належність до громадянства України;

— паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

— тимчасове посвідчення громадянина України;

— проїзний документ дитини;

— дипломатичний паспорт;

— службовий паспорт;

— посвідчення особи моряка;

— посвідчення члена екіпажу;

— посвідчення особи на повернення в Україну.

 

11. ПОРЯДОК НАБУТТЯ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ

 

Правові підстави набуття громадянства встановлює закон «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р.

Громадянство набувається:

— за народженням;

— за територіальним походженням;

— внаслідок прийняття до громадянства;

— внаслідок поновлення у громадянстві;

— внаслідок усиновлення;

— внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

— внаслідок встановлення над особою, визнаною судом не­дієздатною, опіки;

— у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

— внаслідок встановлення батьківства;

— за іншими підставами, передбаченими міжнародними догово­рами України.

Законом «Про громадянство» передбачено такі випадки набут­тя громадянства України за народженням:

— особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України;

— особа, яка народилася на території України від осіб без грома­дянства, які на законних підставах проживають на території Ук­раїни, є громадянином України;

— особа, яка народилася за межами України від осіб без грома­дянства, які постійно на законних підставах проживають на те­риторії України, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином України;

— особа, яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території Украї­ни, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України;

— особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або на­була за народженням громадянство того з батьків, якому нада­но статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадяни­ном України;

— особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які постійно на законних підставах прожива­ють на території України, і не набула за народженням громадян­ства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України;

— новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України.

Особа, яка має право на набуття громадянства України за народ­женням, є громадянином України з моменту народження.

Закон встановив також порядок набуття громадянства України за територіальним походженням.Особа, яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», а також на інших територіях, що входили до складу УНР, ЗУНР, Української держави, Української Соціалістичної Радянсь­кої Республіки, Закарпатської України, УРСР, і є особою без грома­дянства або іноземцем, що взяв зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти реєструються громадянами України.

Іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопо­таннями прийняті до громадянства України.

Умовами прийняття до громадянства України є:

— визнання і дотримання Конституції України та законів України;

— зобов'язання припинити іноземне громадянство або непе—ребування в іноземному громадянстві;

— безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років. Ця умова не поши­рюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином Ук­раїни терміном понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Ук­раїні на законних підставах та перебувала з громадянином Ук­раїни понад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті. Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи приту­лок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадян­ства,— на три роки з моменту одержання дозволу на прожи­вання в Україні;

— отримання дозволу на постійне проживання в Україні. Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті громадя­нина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні;

— володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достат­ньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);

— наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюєть­ся на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

Спрощений порядок прийняття до громадянства України засто­совується до осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і на осіб, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України.

До громадянства України не приймається особа, яка:

— вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;

— засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

— вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано за­конодавством України тяжким злочином.

Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави.

Датою набуття громадянства України є дата видання відповідного Указу Президента України.

Закон «Про громадянство» встановлює порядок набуття грома­дянства України дітьми:

— дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і яку усиновляють громадяни України або подружжя, один з якого є громадянином України, а другий — особою без громадянства, стає громадянином України з моменту набрання чинності рішен­ням про усиновлення, незалежно від того, проживає вона по­стійно в Україні чи за кордоном;

— дитина, яка є особою без громадянства або іноземцем і яку усиновляє поцружжя, один з якого є громадянином України, а другий — іноземцем, стає громадянином України з моменту набрання чинності рішенням про усиновлення, незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном;

— дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і над якою встановлено опіку чи піклування громадян України або осіб, одна з яких є громадянином України, а друга — особою без гро­мадянства, стає громадянином України з моменту прийняття рішення про встановлення опіки чи піклування;

— дитина, яка проживає на території України та є особою без громадянства або іноземцем і над якою встановлено опіку чи піклування осіб, одна з яких є громадянином України, а друга — іноземцем, стає громадянином України з моменту прийняття рішення про встановлення опіки чи піклування, якщо вона у зв'язку з встановленням опіки чи піклування не набуває грома­дянства опікуна чи піклувальника, який є іноземцем;

— дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, один з батьків якої є громадянином України, а другий є особою без громадянства, реєструється громадянином України за клопо­танням того з батьків, який є громадянином України;

— дитина, яка є особою без громадянства, один з батьків якої є громадянином України, а другий є іноземцем, реєструється гро—

мадянином України за клопотанням того з батьків, який є гро­мадянином України;

— дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, бать­ки якої перебувають у громадянстві України, реєструється гро­мадянином України за клопотанням одного з батьків. У разі встановлення батьківства дитини, мати якої є іноземкою або особою без громадянства, а батьком визнається громадянин України, дитина незалежно від місця її народження та місця постійного прожи­вання стає громадянином України.

Набуття громадянства України дітьми віком від 15 до 18 років може відбуватися лише за їхньою згодою.

Рішення про оформлення набуття громадянства України скасо­вується, якщо особа набула громадянство України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

 

12. ПОРЯДОК ПРИПИНЕННЯ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ

 

Громадянство України припиняється:

— внаслідок виходу з громадянства України;

— внаслідок втрати громадянства України;

— за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Громадянин України, який виїхав на постійне проживання за кор­дон, може за його клопотанням вийти з громадянства України.

Якщо дитина виїхала разом з батьками на постійне проживання за кордон і батьки виходять з громадянства України, за клопотанням од­ного з батьків разом з батьками з громадянства України може вийти і дитина.

Дитина, яка виїжджає за кордон з одним із батьків, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків, якщо він ви­йшов з громадянства України або за клопотанням усиновителя. Вихід дітей віком від 15 до 18 років з громадянства України може відбувати­ся лише за їхньою згодою.

Вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий упов­новаженими органами іншої держави, про те, що громадянин Украї­ни набуде її громадянство—, якщо вийде з громадянства України.

Вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконан­ню. Датою припинення громадянства України, за загальним прави­лом, є дата видання відповідного Указу Президента України.

Позбавити особу громадянства України поза її волею неможли­во, але за певних умов громадянство України втрачається:

— якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави;

— якщо іноземець набув громадянство України і не подав у по­рядку, передбаченому законом «Про громадянство», документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;

— якщо іноземець набув громадянство України і скористався пра­вами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство;

— якщо особа набула громадянство України на підставі закону «Про громадянство» внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;

— якщо громадянин України без згоди державних органів Украї­ни добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи дер­жавної влади чи органи місцевого самоврядування іншої дер­жави.

Закон «Про громадянство України» конкретизує поняття «доб­ровільне набуття громадянства іншої держави».

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважають­сявсі випадки, коли громадянин України за своїм вільним волевияв­ленням, вираженим у формі письмового клопотання, набув грома­дянство іншої держави або якщо він добровільно отримав документ, що підтверджує наявність набуття ним іноземного громадянства, за винятком випадків,якщо:

— діти при народженні одночасно з громадянством України на­бувають також громадянство іншої держави;

— діти, які є громадянами України і усиновлені іноземцем, набу­вають громадянство усиновителя;

— громадянин України автоматично набув громадянство іншої держави внаслідок одруження з іноземцем;

— згідно із законодавством іншої держави її громадянство нада­но громадянину України автоматично без його добровільного волевиявлення і він не отримав добровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави.

Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до на­брання чинності рішенням про припинення громадянства України ко­ристується всіма правами і несе всі обов'язки громадянина України.