Главная | Обратная связь

КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

 

Суб'єктивні права людини — це передбачена нормами права міра її можливої поведінки. Права, без яких неможливе існування та розвиток людської особи, називають основними. Як правило, вони за­кріплені в Конституції як нормативно—правовому акті, що має найвищу юридичну силу, тому їх ще називають конституційними. Конституцією України 1996 року закріплено широкий спектр прав і свобод людини і громадянина, в тому числі ті, що передбачені Загальною деклара­цією прав людини і громадянина, прийнятою 10 грудня 1948 р. Гене­ральною Асамблеєю ООН.

Всі права і свободи можна поділити на особисті, політичні, соці—ально—економічні та культурні.

Особисті права та свободи є невідчужуваними і належать кожній людині від природи, в силу того, що вона народилася людсь­кою істотою. До цих прав згідно з Конституцією належать: право на життя (ст. 27), право на повагу гідності (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на недоторканність житла (ст. З0), право на таємницю листування, телефонних розмов та корес­понденції (ст. 31), право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32), право на свободу пересування та вільний вибір місця прожи­вання (ст. 33). Ці права належать всім людям, що на законних підста­вах знаходяться на території України, незалежно від того, є вони гро­мадянами України, іноземцями чи особами без громадянства.

Політичні права і свободи відображають міру можливої пове­дінки суб'єкта у сфері управління державою, політики і залежать від правового статусу особи. В основному, політичними правами користу­ються лише громадяни України. До політичних прав і свобод Конститу­ція України відносить; право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обира­ти та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38), право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст. 40), право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право збиратися мирно, без зброї і про­водити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39) тощо.

Соціально—економічні права і свободи характеризують їх суб'єктів як учасників економічних, майнових відносин, відносин власності. До них згідно з Конституцією належать: право приватної власності (ст. 41), право на підприємницьку діяльність (ст. 42), право громадян на кори­стування об'єктами виключної власності народу України, державної та комунальної власності (статті 13, 41), право на працю (ст. 43), право на страйк (ст. 44), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст. 47), право на медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49), право на безпечне довкілля (ст. 50) тощо.

Культурні або духовні права є мірою дозволеної поведінки осо­би в духовній, культурній, ідеологічній сфері. Згідно з Конституцією Ук­раїни до них належать право на освіту (ст. 53), право на свободу літе­ратурної, художньої, наукової та технічної творчості (ст. 54), право на результати інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54) тощо.

Конституція встановила також правові та інституційні гарантії прав і свобод.

До правових гарантійналежать невідчужуваність і непорушність прав і свобод, право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб, право на правову допомогу тощо.

До інституційних гарантійналежать, насамперед, суди, а також Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів та місцеві державні адміністрації, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, прокуратура, адвокатура та деякі інші, в тому числі міжнародно—правові установи.

 

15. КОНСТИТУЦІЙНІ ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

 

Поряд з суб'єктивними юридичними правами важливим елемен­том правового статусу особи є її юридичні обов'язки, тобто міра не­обхідної поведінки. Ті юридичні обов'язки, що закріплені в Консти­туції, прийнято називати основними або конституційними обов'язка­ми людини і громадянина.

Першочерговими обов'язками громадян України єзахист Вітчиз­ни, її незалежності та територіальної цілісності, шанування державних символів України (ст. 65). Ст. 66 Конституції України покладає на своїх громадян обов'язок не заподіювати шкоди природі, культурній спад­щині, відшкодовувати завдані ними збитки. З проголошенням у Кон­ституції таких важливих економічних прав, як право приватної влас­ності, право підприємницької діяльності тощо, стала очевидною не­обхідність закріплення такого важливого конституційного обов'язку, як обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, вста­новлених законом, та щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій стан та доходи за минулий рік (ст. 67). Конституція України покладає на всіх людей обов'язок неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Незнання законів не звільняє нікого від юридичної відповідальності. Як і основні права людини і громадянина, конституційні обов'язки кон­кретизуються і розвиваються в поточному законодавстві.

Право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації

 

Р

озвинута система громадських об'єднань невід'ємний елемент громадянського суспільства. 3 їх допомогою люди можуть спільно вирішувати загальні проблеми, задовільняти та захищати свої потреби й інтереси. Громадські об'єднання не залежать від держави, вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати сустгільство від необгрунтованого втручання держави в громадське життя. Конституційне право на свободу об'єднаиня є юридичною основою створення й діяльності політичних партій, професійних спілок та інших громадських організацій.

 

Названі конституційні положення конкретизуються в Законі України від 16 червня 1992 р. "Про об'єднання громадян", який регламентує зміст права об'єднання, його основні державні гарантії, порядок їх створення, діяльності, реорганізації та ліквідації.

 

Об'єднання громадян це добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

 

Об'єднання громадян незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) визнаються політичною партією або громадською організацію. Зокрема, політичною партією є об'єднання громадян прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які головною метою мають участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого самоврядування і представництво в їх складі. Членами політичних парій можуть бути лише громадяни України. Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національнокультурних,СПОРТИВНИX ТА ІНШИX СПІЛЬНИX ІНТЕРЕСІВ.

 

Громадяни макоть право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціальноекономічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні сіпілки мають рівні права. Вони здійснюють нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю і правил по охороні праці, доглядають за житловопобутовим обслуговуванням працівників, утримують культурноосвітні заклади, будинки відпочинку, профілакторії, санаторії, туристичні та спортивні установи·

 

Ніхто не може бути примушений до вступу в будьяке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність або неналежність до політичних партій чи громадських організацій. Конституція гарантує добровільність вступу в об'єднання і перебування в ньому, виключає будьякий примус. Членство у будьякій партії або профспілщ не може бути умовою заняття посади в державній організації чи взагалі служити підставою для обмеження прав та свобод людини.

 

Усі об'єднання громадян рівні перед законом. 0бмеження щодо діяльності політичних партій та громадських організацій і членства в них встановлюються тільки Конституцією і законами Украши.

 

Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані

 

на ліквідацію незапежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незахонне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильництва, на розпалювання між:

 

етнічної ворожнечі, посягання на права й свободи людини, здоров'я населення, забороняються.

 

Політичні, партії та громадські організації не можугь мати воєнізованих формувань. Не допускається створення і діяльність організаційних структур лолітичних партій в органах виконавчої та судової впадм і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших, державних установах й організаціяx.

 

Заборона діяльності об'єднання громадян здійснюється лише в судовому порядку.

 

Держава гарантує політичним партіям і громадським організаціям рівні умови для виконання ними своїх завдань, що служить фактичною і юридичною підставою для реалізації громадянами Україки свого права на об'єднаня.

 

Право брати участь в управлінні державними справами, всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраним

 

Ц

е право означає гарантовану громадянам України можливість як безпосередньо, так і через своїх представників здійснювати всю повноту влади. Дане право розвиває закріплене у ст. 5 Констшуції України положення про народовладдя, яке має узагальнений, декларативний xарактер. А конкретно встановлюється право громадян на участь у проведенні референдумів і вільних виборів та бути обраними в органи державної влади, органи місцевого самоврядування, право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування ·

 

Закріплене у ст. 38 Конституції України право громадян повністю відповідає міжнародним нормам, зокрема, передбаченому у п. "а" ст. 25 Міжнародного пакту

 

про громадянські і політичні права положенню про право кожного громадянина без будьякої дискримінації та без обгрунтованих обмежень брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників".

 

Ефективне та безперешкодне здійснення цього права потребує конкретизації в законодавстві, встановлення відповідних правил, процедур, заходів правового захисту.

 

Всеукраїнський й місцеві референдуми є конкретними інститутами прямого та безпосереднього народовладдя. За їх допомогою громадяни реалізують своє право на участь в управлінні державними справами·

 

Право громадян обирати й буги обраним стоїть у центрі всіх процесів формування органів держави, тобто має владноутворюючий характер. Загальні вибори органів державної вяади та органів місцевого самоврядування надають народові унікальну можливість контролю за діяльністю цих органів, включаючи повну зміну влади, Вибори є вільними і здійснюються на основі загального, рівного й прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Право обирати мають громадяни України, які на день проведення виборів досягли 18ти років, за винятком осіб, яких визнано судом недієздатними. Право бути обраними мають особи залежно від виду виборів, зокрема, народним депутатом може бути обраний лише громадянин України, який на день виборів досяг 21го року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Депутатом місцевої Ради може бути обраний громадянин, який має право голосу і на день виборів досяг 18ти років. Право доступу до державної служби означає, що громадянам України має бути забезпечена реальна можливість займати за виборами, конкурсом, або призначенням посади в державних органах та їх апараті і здійснювати відповідні дерхавні функції. Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежносгі, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України,

 

Закон України від 16 грудня 1993 р, "Про державну службу" визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх алараті.

 

Право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи й демонстрації

 

Ц

е право призначене для забезпечення політичної свободи думок, пєреконань та висловлювань в Україні. За юридичним змістом воно гарантує громадянам України можливість вільно і необмежено виражати, обговорювати, роз'яснювати, переконувати Й поширювати у будьякій формі (в межах закону) свої думки, переконання і погляди з усіх питань суспільного, політичного, економічного та суто культурного життя країни, зокрема, важливих питань, пов'язаних з обговоренням проектів законів і рішень загальнодержавного й місцевого значення.

 

Ст. 39 Конституції України зобов'язує організаторів проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій завчасно сповіщата про це органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядуванмя, що гарантує органам влади можливість втручання, коли ті чи інші заходи спрямовані до цілей, які суперечать законові. Здійснення щойно перерахованих політачних свобод забезпечується наданням громадянам та їх оргашзаціям громадських приміщень, вулиць, майданів, можливості широко розповсюджувати вїдповідну інформацію, використовувати Для цього пресу, телебачення і радіо.

 

Обмеження щодо реалізації даного права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою залобігаиня заворушенням чи злочинам, задля охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

 

Відповідальність за порушення передбаченого порядку організації і проведення зборів, мітингів, походів і

 

демонстрацій передбачається Кодексом України про адміністративні правопорушення.

 

Зміст ст. 39 Конституції відповідає положенням міжнародних договорів. Так, у ч. 1 ст. 20 Загальної декларації прав людини встановлено, що "кожна людина має право на свободу мирних зборів та асоціацій", а у ст. 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права "визначається право на мирні збори. Користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які накладаються відповідно до закону і які необхідні в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я й моральності населення або захисту прав і свобод іньших осіб".

 

Право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до оргаків державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів

 

З

акріплене у ст. 40 Конституції України право на звернення є важливим засобом здійснення й захисту інших прав та свобод громадян, зміцнення зв'язків населення з державним апаратом, участі громадян в управлінні державними справами. Звернення громадян у державні органи і органи місцевого самоврядування сприяє посиленню контролю народу за їх діяльністю, боротьбі з тяганиною та бюрократизмом.

 

Праву громадян на особисте звернення, направлення індивідуальних чи колективних звернень відповідає обов'язок органів та посадових осіб, яким вони направлені, уважно, в установленому порядку та у встановлені строки розглянути їх і прийняти щодо них законні й обгрунтовані рішення.

 

Положення цієї статті Конституції конкретизовані в Законі України від 2 жовгня 1996 р. "Про звернення громадян". Закон виділяє три види звернень: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Оскарженими можуть бути дії або бездіяльність в управлінській сфері, внаслідок яких: порушено права та законні інтереси чи свободи громадянина; створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи

 

свобод; незаконно покладено на громадянина якінебудь обов'язки або його незаконно притягнено до відповідальності. Звернення подаються до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб. У зверненні має бути викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозищї, заяви, скарги, вимош, прохання· Звернення обов'язково має бути підписаними. Анонімні звернення не розглядаються. Забороняється відмова у прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, иаціональність громадянина, незнання мови· Якщо звернення не входить до повноважень тих органів, куди воно направлене, воно у строк не більше п'яти днів пересилається за належністю відповідному органові чи посадовій особі. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. Забороняється переслідувати громадян і членів їх сімей за подання звернення. Не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди чи відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом· Звернення розглядаються і вирішуються у строк не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, невідкладно,

 

Право на інформацію

 

П

раво на вільне вираження своїх поглядів охоплює право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншій спосіб на свій вибір. Це право на свободу інформації гарантується ч. 2 ст. 34 Конституції України і може здійснюватися різними способами: шляхом міжособистісного спілкування, через засоби масової інформації, за допомогою матеріальних носіїв інформації, учбових закладів, на зборах і мітингах, сходах громадян, через різноманітні клуби, лекторії та інші засоби за своїм вибором. Усі ці засоби вважаються законними, якщо при їх використанні никонуються встановлені законодавством правила, які існують, наприклад, для

 

засобів масової інформації, для проведення мітингів, демонстрацій, походів, пікетування тощо.

 

Здійснення права на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку задля запобігання заворушень чи злочинів, для охорони здоров'я населення, захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

 

Конкретні гарантії забезпечення права на інформацію встановлюються в Законі України від 2 жовтня 1992 р. "Про інформацію".

 

Під інформацією розуміють документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі й навколишньому середовищи. Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закршлює право на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також розробляє систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечуе її захист, оберігає особу й суспільство від неправдивої інформації.

 

Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію. Це означає створення умов для вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів,, здійснення завдань і функцій.

 

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичмими оеобами і державою не повинна порушувати громадянські, політичні, економічні та інші права, свободи й інтереси юридичних осіб. Кожному громадянинові забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

 

Право на інформацію забезпечується: обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування інформувати громадян про свою діяльність та прийняті рішення; створенням у дєржавних органах

 

спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації, вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів (обмеження цього доступу зумовлюється лише специфікою ищнаностей та особливими умовами їх зберігання, які визначаються законодавстаом); створенням механізму здійснення права на інформацію;

 

контролем з боку держави за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

 

Обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів

 

К

онституція України проголошує захист Вітчизни обов'язком громадян України (ст. 65).

 

Захист своєї Вітчизни є не тільки правовою, а передусім моральною вимогою до кохного громадянина, моральним та загальним обов'язком. Неухильне виконання цього обов'язку передбачає захист країни, її населення, матеріальних та духовних цінностей, територіальної цілісноеті і суверенітету країни. Захист Вітчизни виражається у забезпеченні оборони й безпеки держави.

 

Оборона країни досягається за допомогою політичних, економічних, військових, соціальних, правових та інших заходів. Для оборони країни із застосуванням засобів збройної боротьби утворюються Збройні Сили та встановлюється військовий обов'язок громадян. Він є конкретним виявленням загального військового обов'язку захищати Вітчизну, але адресований конкретним, визначеним законом категоріям громадян. Основною формою виконання військового обов'язку є проходження військової служби. Громадяни відбувають військову службу відповідно до Закону України від 25 березня 1992 р, "Про загальний військовий обов'язок і військову службу". На військову службу призиваються громадяни чоловічої статі у віці від 18 до 29 років, які не мають права на звільнення або відстрочку від призову. Передбачається можливість вступу чоловіків та жінок на військову службу за контракгом. За ухилення від призову на військову службу встановяена кримінальна відповідальність (ст. 72 та 73 Кримінального кодексу України).

 

Згідно із Законом України від 12 грудня 1997 р. "Про альтернативну (невійськову) службу", формою реалізації військового обов'язку є проходження альтернативної (невійськової) служби, яка є державною службою поза Збройними Силами України чи іншими військами, що запроваджується замість проходження військової служби.

 

Право на альтернативну (невійськову) службу як вид виконання загального військового обов'язку мають громадяни України, які належать до діючих,згідно із законодавством, релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю та службу в армії.

 

Обов'язковими атрибутами держави є: державний прапор, герб і гімн. Ці символи України встановдюються ст. 20 Конституції України та законами України. Шанування цих дерхавних символів є обов'язком громадян України.

 

Будучи закріпленими Конституцією України, ці атрибути сувереннос.гі та незалежносгі потребуіоть відповідної поваги й захисту. Чинним законодавством глумління над державною символікою розглядається як злочин, передбачений ст. 187 Кримінального кодексу України.

 

Обов'язок не заподіювати шкоди природі, культурній стадщині, відшкодовувати завдані збитки

 

В

иходячи з необхідності духовного відродження України, надійного збереження та розумного використання її духовних цінностей і природних ресурсів, Конституція покладає на своїх громадян обов'язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки.

 

Цей конституційний обов'язок конкретизований у низці законодавчих актів. Так, Закон України від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища" зобов'язує громадян раціонально використовувати природні ресурси, здійснювати заходи щодо залобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливові на стан навколишнього природного середовища. Якщо об'єктам природи заподіяна шкода, то розмір її визначається за сучасними таксами відносно об'єїстів тваринного світу,

 

лісів; за спеціальними методиками визначення збитків, заподіяних рибному господарству, водним ресурсам, а також внаслідок забруднення атмосферного повітря. В інших випадках розмір збитків визначається за фактичними витратами, необхідними для відновлення порушеного стану природних ресурсів.

 

Вимоги щодо охорони пам'яток історії та культури, які належать громадянам та розташовані на землях, наданих громадянам у користування, а також при здійсненні будівельних робіт, веденні розкопок і розвідок пам'яток археології та щодо інших випадків користування даного роду пам'ятками визначаються Законом України від 13 липня 1978 р, "Про охорону і використання пам'яток історії та культури". Цей закон встановлює, що особи, які завдали шкоди пам'яткам історії та культури або її охоронній зоні, зобов'язані відновити у попередньому стані пам'ятку або вказану зону, а при неможливості цього — відшкодувати заподіяні збитки.

 

Чинне законодавство встановлює правило, за яким у разі відмови добровільно відшкодувати збитки, заподіяні порушеннями порядку використання і охорони природних ресурсів, пам'яток історії та культури, відповідні спори вирішуються в судовому порядку.

 

Обов'язок сплачувати податки і збори в порядку й розмірах, встановлених законом

 

О

дним із конституційних обов'язків громадян України є обов'язок кожного сплачувати податки й збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а також щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та дохода за минулий рік у порядку, встановленому законом (ст. 67 Конституції).

 

За допомогою податків держава забезпечує обороноздатність та безпеку громадян, розвиває економіку, освіту, науку, охорону здоров'я в інтересах всього суспільства.

 

Принципи побудови системи оподаткування в Україні, види податків, зборів та інших обов'язкових платежів, напрями їх зарахування і використання, перелік платників податків та об'єктів оподаткування, а такох відповідальність за порушення податкового законодавства, визначаються Законом України "Про систему оподаткування" (в редакції від 2 лютого 1994 р.).

 

Прибутковий податок населення сплачує на підставі Декрету Кабінету Міністрів від 26 грудня 1992 р. "Про прибутковий податок з громадян". Платниками податку є громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства.

 

Види місцевих податків і зборів, що сплачуються громадянами, їх розміри та порядок обчислення і напрями використання визначаються Декретом Кабінету Міністрів від 20 травня 1993 р, "Про місцеві податки і збори".

 

Контроль за дотриманням податкового законодавства і правильністю обчислення, повнотою і вчасністю сплати податків, зборів та інших платежів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України, здійснюється державними податковими адміністраціями.

 

На підставі декларацій, документальних перевірок за місцем отриманих доходів податкові органи в разі встановлення порушень податкового законодавства вимагають їх усунення, а на громадян, винних у неподанні або невчасному поданні декларації про доходи чи включенні до декларацій спотворених даних та в інших випадках порушення податкового законодавства, накладають адміністративні стягнення.

 

Обов'язок неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права й свободи, честь і гідність інших людей

 

З

агальний обов'язок додержуватися Конституції та законів одна з передумов формування в Україні правової держави. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

 

Закріплений у ст. 68 Конституції обов'язок неухильно додержуватися Конституції і законів України, не посягати на права й свободи, честь та гідність інших людей тісно пов'язаний з визначенням і понятгям юридичної

 

відповідальності особливих, передбачених і врегульованих нормами права відносин між громадянами і державою, що виникають у разі і внаслідок правопорушення. Головна мета юридичної відповідальності охорона правопорядку, правове виховання людей і покарання винних за скоєне.

 

Юридична відповідальність може бути (залежно від правопорушення) кримінальною, адміністративною, цивільною та дисциплінарною, що передбачається нормами відповідного законодавства. При цьому всі види юридичної відповідальності передбачають санкції за правопорушення, а правопорушник зазнає державного примусу (позбавлення волі, сплати штрафу, відшкодування збитків тощо).

 

Встановлення чинним законодавством норм про юридичну відповідальність пов'язане з незадовільним рівнем загальної правової культури багатьох громадян, навіть з правовим нігілізмом, коли ігнорується або принижується абсолютна цінність державної організації суспільства та правової системи.

Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 1. Звернення громадян

 

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.

{ Частина друга статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1254-VI ( 1254-17 ) від 14.04.2009 }

Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і

громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

 

Стаття 2. Законодавство про звернення громадян

 

Законодавство України про звернення громадян включає цей Закон та інші акти законодавства, що видаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

 

Стаття 3. Основні терміни, що вживаються в цьому Законі

 

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів

державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним

законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

 

Стаття 4. Рішення, дії (бездіяльність), які можуть бути оскаржені

 

До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:

 

порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);

створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

 

Стаття 5. Вимоги до звернення

 

Звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.

Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.

Звернення може бути подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне).

Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.

Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.

 

Стаття 6. Мова звернень і рішень та відповідей на них

 

Громадяни мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб українською чи іншою мовою, прийнятною для сторін.

Рішення щодо звернень громадян та відповіді на них оформляються відповідно до вимог законодавства про мови. Такі рішення та відповіді можуть бути викладені в перекладі мовою спілкування заявника.

 

Стаття 7. Заборона відмови в прийнятті та розгляді звернення

 

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

 

Стаття 8. Звернення, які не підлягають розгляду та вирішенню

 

Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.

Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

 

Стаття 9. Заборона переслідування громадян за подання звернення і неприпустимість примушування їх до його подання

 

Забороняється переслідування громадян і членів їх сімей за подання звернення до органів державної влади, місцевого

самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб за критику у зверненні їх діяльності та рішень.

Ніхто не може бути примушений до подання власного чи підписання колективного звернення або участі в акціях на підтримку звернень інших осіб чи організацій.

 

Стаття 10. Заборона розголошення відомостей, що містяться у зверненнях

 

Не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди чи відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, та іншої інформації, якщо це ущемлює права і законні інтереси громадян. Не допускається з'ясування даних про особу громадянина, які не стосуються звернення. На прохання громадянина, висловлене в усній формі або зазначене в тексті звернення, не підлягає розголошенню його прізвище, місце проживання та роботи.

Ця заборона не поширюється на випадки повідомлення інформації, що міститься у зверненні, особам, які мають відношення до вирішення справи.

 

Стаття 11. Звернення до об'єднань громадян

 

Одержані об'єднаннями громадян звернення із зауваженнями і пропозиціями щодо їх діяльності розглядаються цими об'єднаннями та їх органами відповідно до статутів об'єднань, а заяви і скарги на ущемлення чи порушення ними прав громадян - згідно з цим Законом.

 

Стаття 12. Сфера застосування цього Закону

 

Дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством і законодавством про захист економічної конкуренції.

( Стаття 12 із змінами, внесеними згідно із Законами N 653-XIV ( 653-14 ) від 13.05.99, N 1294-IV ( 1294-15 ) від 20.11.2003 )

 

Стаття 13. Діловодство щодо звернень громадян

 

Діловодство щодо звернень громадян ведеться в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України ( 348-97-п ).

 

Р о з д і л II