Главная | Обратная связь

ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА СКЛАД ЗЛОЧИНУ

 

Злочин — це передбачене кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину, що посягає на права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадську безпеку, довкілля та конституційний устрій України.

Ознаки злочину:

— суспільна небезпека. Означає, що дія чи бездіяльність зав­дає шкоду чи створює загрозу завдання шкоди об'єктам, що охороняються кримінальним законом;

— протиправність. Означає, що злочином є лише те діяння, яке прямо передбачене кримінальним законом. Під проти—правністю розуміється порушення особою конретної криміналь­но—правової норми;

— винність. Означає, що діяння вважається злочином тільки тоді, коли в діях особи є вина у формі умислу чи необережності;

— караність. Означає, що злочином є тільки те діяння, за яке законом передбачений певний вид і розмір покарання.

Діяння не може вважатися злочином, якщо воно не має хоча б однієї з цих ознак. З іншого боку не є злочином діяння, яке формаль­но має всі ознаки злочину, але не становить суспільної небезпеки.

Склад злочину— це його структура, яка включає сукупність об'єктив­них і суб'єктивних ознак, що визначають суспільно небезпечне діяння як злочин.

Склад злочину включає:

— об'єкт;

— об'єктивну сторону;

— суб'єкт;

— суб'єктивну сторону.

Об'єкт злочину— це суспільні відносини, що охороняються кри­мінальним законом, тобто права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок і громадська безпека, довкілля, кон­ституційний устрій України, мир і безпека людства.

Об'єктивна сторона — це зовнішній вираз злочину. Об'єктивна сторона злочину включає:

— власне суспільно небезпечне діяння;

— суспільно небезпечні наслідки діяння;

— причинний зв'язок між діянням та його наслідками;

— час, місце, спосіб вчинення злочину, знаряддя і засоби, об­становку вчинення злочину.

Суб'єкт злочину— це фізична особа, яка вчинила заборонене кримінальним законом діяння у віці, з якого може наставати кримі­нальна відповідальність і усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння та керувала ним. В Україні кримінальна відповідальність за злочини настає з 16 років, а за деякі злочини — з 14 років.

Суб'єктивна сторона — це внутрішня, психічна діяльність осо­би, що вчинила злочин.

Суб'єктивна сторона включає:

— вину особи, яка може проявлятися у формі умислу чи необе­режності. Умисел поділяється на прямий і непрямий.

Пря­мим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небез­печний характер свого діяння (дії або бездіяльності), перед­бачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або без­діяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. Необе­режність поділяється на злочинну самовпевненість та зло­чинну недбалість. Необережність є злочинною самовпев­неністю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або без­діяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

— мотив, тобто певні внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин. Мотив вказує на те, чим керується особа, вчиняючи злочин;

— мету, під якою розуміють уявлення особи про бажаний ре­зультат, до якого вона прагне, вчиняючи злочин.

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на такі види:

— злочини невеликої тяжкості, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання;

— злочини середньої тяжкості, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

— тяжкі злочини, за які передбачене покарання у виді позбав­лення волі на строк не більше десяти років;

— особливо тяжкі злочини, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

 

3. СТАДІЇ ВЧИНЕННЯ УМИСНОГО ЗЛОЧИНУ. ДОБРОВІЛЬНА ВІДМОВА ВІД ДОВЕДЕННЯ ЗЛОЧИНУ ДО КІНЦЯ

 

У кримінальному праві розрізняють закінчений та незакінчений злочин.

Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі озна­ки складу злочину, передбаченого статтею Особливої частини КК Ук­раїни.

Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.

Готуванням до злочину є підшукування або пристосування за­собів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діян­ня (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Кримінальне право передбачає інститут добровільної відмови від доведення злочину до кінця.

Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фак­тично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Добровільна відмова характеризується двома ознаками — добровільністю та закін­ченістю. Мотив відмови при цьому значення не має.

 

4. СПІВУЧАСТЬ У ВЧИНЕННІ ЗЛОЧИНУ

 

Співучасть — це умисна спільна участь декількох суб'єктів зло­чину у вчиненні умисного злочину. Вчинення злочину у співучасті є більш небезпечним, ніж вчинення його однією особою. В той же час деякі злочини можуть вчинятися тільки у співучасті, наприклад бан­дитизм.

За об'єктивними ознаками співучасть поділяють на дві форми:

— просту, при якій всі співучасники є виконавцями злочину, тобто роль їх однакова;

— складну, при якій учасники виконують різні ролі, в залежності від чого виділяють виконавця, підбурювача, пособника та орга­нізатора злочину.

Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з інши­ми суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідаль­ності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК України.

Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (зло­чинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організато­ром також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну орга­нізацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансуван­ня чи організовувала приховування злочинної діяльності організо­ваної групи або злочинної організації.

Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинен­ня злочину.

Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням за­собів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочи­ну іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

За суб'єктивними ознаками розрізняють такі форми спів­участі:

— злочин вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь де­кілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою;

— злочин вчинений за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які зазда­легідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення;

— злочин вчинений організованою групою якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинен­ня цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним пла­ном з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи;

— злочин вчинений злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змо­вою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосе­реднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учас­никами цієї організації, або керівництва чи координації злочин­ної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

 

5. ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ

 

У кримінальному праві виділені випадки, коли діяння мають оз­наки злочину, але через певні обставини позбавлені суспільної не­безпеки, тому не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

До обставин, які виключають злочинність діяння, належать:

— необхідна оборона;

— крайня необхідність;

— затримання особи, що вчинила злочин;

— фізичний або психічний примус;

— виконання наказу або розпорядження;

— виправданий ризик;

— виконання спеціального завдання з попередження чи роз­криття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Хоч ці діяння і містять зовнішні ознаки злочину, але вони спрямо­вані на захист інтересів суспільства, держави чи окремих громадян, тому вони не є суспільно небезпечними, а навпаки — є суспільно ко­рисними.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто по­сягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайно­го відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або зверну­тися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

У ч. 1 ст. 38 КК України зазначається: «Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлен—ня її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи».

Поняття крайньої необхідності дає ст. 39 КК. Вона передбачає, що не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що без­посередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї лю­дини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам дер­жави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впли­вом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відпо­відно до положень статті 39 КК України.

Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохороню­ваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шко­ду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяль­ністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрун­товано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвер­нення шкоди правоохоронюваним інтересам. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.

Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюва­ним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спе­ціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяль­ності. Така особа підлягає кримінальній відповідальності лише за

вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особ­ливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язано­го із спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

 

 

6. ОСУДНІСТЬ, НЕОСУДНІСТЬ, ОБМЕЖЕНА ОСУДНІСТЬ

 

До кримінальної відповідальності може бути притягнена тільки осудна особа, тобто така, яка під час вчинення злочину могла усві­домлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Не підлягає кри­мінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК України, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тим­часового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хво­робливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

При вирішенні питання про визнання особи неосудною викорис­товуються два критерії — медичний і юридичний.

Медичний критерій діє за наявності однієї з таких ознак:

— хронічне психічне захворювання (шизофренія, епілепсія тощо);

— тимчасовий розлад психічної діяльності, який раптово і на короткий час настає в період загострення деяких психічних хво­роб (алкогольний психоз, марення, викликані травмою тощо);

— недоумство (олігофренія, інбіцильність, дебілізм);

— інший хворобливий стан психіки, тобто певні захворювання, пов'язані з розладом психічної діяльності (тимчасовий психіч­ний розлад, психопатії тощо).

Юридичний критерій неосудності складається з двох ознак:

— інтелектуальної, тобто нездатності особи усвідомлювати свої

дії;

— вольової, тобто нездатності особи керувати своїми діями.

Питання про осудність вирішується судово—психіатричною експер­тизою у всіх випадках, коли виникає сумнів з приводу осудності підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного. Стан неосудності вста­новлюється в момент вчинення злочину. Однак особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, також не підлягає покаранню.До такої особи можуть бути застосовані такі примусові заходи медичного характеру:

— надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

— госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним на­глядом;

— госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим на­глядом;

— госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при при­значенні покарання і може бути підставою для застосування при­мусових заходів медичного характеру.

 

7. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. ВИДИ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ

 

Кримінальна відповідальність — це вид юридичної відпові­дальності, що встановлюється державою, накладається судом на осіб, які винні у вчиненні злочину і полягає в обмеженні прав і сво­бод засудженого.

Підставою накладення кримінальної відповідальності є наявність у діях особи складу злочину. Однією з форм кримінальної відпові­дальності є кримінальне покарання.

Кримінальне покарання є заходом державного примусу, що за­стосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину.

Метою кримінального покарання є:

— кара за вчинений злочин;

— виправлення та перевиховання засуджених;

— запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

1. Штраф — грошове стягнення, що накладається судом у ви­падках і межах, встановлених в Особливій частині КК. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного

в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини не пе­редбачено вищого розміру штрафу.

2. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, яке може застосовуватися до особи засудженої за тяжкий чи особливо тяжкий злочин, якщо така особа має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас.

3. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне пока­рання на строк від двох до п'яти років або як додаткове пока­рання на строк від одного до трьох років.

4. Громадські роботи, які полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого само­врядування. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.

Громадські роботи не призначаються особам, визнаним ін­валідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

5. Виправні роботи, які можуть призначатися на строк від шести місяців до двох років і відбуваються за місцем роботи засу­дженого.

Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

Виправні роботи не застосовуються:

— до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною,

— до непрацездатних,

— до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку,

— до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних служ­бовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування. Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправ­них робіт.

6. Службові обмеження для військовослужбовців, які засто­совуються до засуджених військовослужбовців, крім військово­службовців строкової служби, на строк від шести місяців додвох років у випадках, передбачених КК України, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк пока­рання не зараховується йому в строк вислуги років для присво­єння чергового військового звання.

7. Конфіскація майна, яка полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

8. Арешт, який полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції , і встановлюється на строк від одного до шести місяців. Військо­вослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.

Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років.

9. Обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально—виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспіль­ства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залу­ченням засудженого до праці.

Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років, і не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

10. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослуж­бовців призначається військовослужбовцям строкової служ­би на строк від шести місяців до двох років у випадках, перед­бачених КК України, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замі­нити позбавлення волі на строк не більше двох років триман­ням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.

11. Позбавлення волі на певний строк полягає в ізоляції засу­дженого та поміщенні його на певний строк до кримінально—виконавчої установи. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років.

12. Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особ­ливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеці­ально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можли—ве застосовувати позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчи­нили злочини у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

Основними покараннями є:

— громадські роботи;

— виправні роботи;

— службові обмеження для військовослужбовців;

— арешт;

— обмеження волі;

— тримання в дисциплінарному батальйоні військовослуж­бовців;

— позбавлення волі на певний строк;

— довічне позбавлення волі.

Додатковими покараннями є:

— позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

— конфіскація майна.

Як основні і як додаткові покарання можуть застосовуватися:

— штраф;

— позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

 

Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчи­нення злочину виповнилося 16 років.

Особи, які вчинили злочин у віціз 14 до 16 років,підлягають кримінальній відповідальності за такі види злочинів:

— умисне вбивство;

— посягання на життя державного чи громадського діяча, праців­ника правоохоронного органу, члена громадського формуван­ня з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжно­го у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуд­дя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, по­в'язаною з наданням правової допомоги, представника інозем­ної держави;

— умисне тяжке тілесне ушкодження;

— умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження;

— диверсія;

— бандитизм;

— терористичний акт;

— захоплення заручників;

— зґвалтування;

— насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом;

— крадіжка;

— грабіж;

— розбій;

— вимагання;

— умисне знищення або пошкодження майна;

— пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів;

— угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряно­го, морського чи річкового судна;

— незаконне заволодіння транспортним засобом; —— хуліганство.

Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяж­кості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

— застереження;

— обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до пове­дінки неповнолітнього;

— передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колек­тиву за його згодою, а також окремих громадян на їхнє про­хання;

— покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятиріч­ного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкоду­вання заподіяних майнових збитків;

— направлення неповнолітнього до спеціальної навчально—ви­ховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом мо­жуть бути застосовані такі основні види покарань:

— штраф, який застосовується лише до неповнолітніх, що ма­ють самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється су­дом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот вста­новлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

— громадські роботи, які можуть бути призначені неповноліт­ньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість вико­нання даного виду покарання не може перевищувати двох го­дин на день.

— виправні роботи, які можуть бути призначені неповнолітньо­му у віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудже­ного до виправних робіт, здійснюється відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п'яти до десяти відсотків;

— арешт, який полягає у триманні неповнолітнього, який на мо­мент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції у спеціально пристосованих установах на строк від п'ят­надцяти до сорока п'яти діб.

— позбавлення волі на певний строк особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути при­значене на строк більше десяти років, а за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини —більше п'ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покаран­ня у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних ви­ховних установах. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяж­кості.Покарання у виді позбавлення воліпризначається неповно­літньому:

— за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше двох років;

— за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чотирьох років;

— за тяжкий злочин — на строк не більше семи років;

— за особливо тяжкий злочин — на строк не більше десяти років;

— за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавлен­ням життя людини,— на строк до п'ятнадцяти років.

До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займа­тися певною діяльністю.