Главная | Обратная связь

Господарство античної Греції

 

У I тис. до н. е. – першій пол. I тис. н. е. на Півдні Європи складається античне (antikjs) стародавнє рабство, яке згодом перетворюється у класичне. Елліни примандрували із півночі, з прабатьківщини індоєвропейських народів, що свій осередок мали десь у Східній Європі.

Природна ізоляція сільських общин спонукала до їхнього автономного розвитку. Антична община, на відміну від Східної, виступала як місто. Це місто ставало общиною-полісом або державою.Елементи традиційної патріархальної системи на основі боргового рабства переплітаються із використанням більш продуктивної праці рабів. Географічно-природні умови Греції сп­рияли перетворенню її жителів у ремісників, торговців, мореплавців, на відміну від землеробів та скотарів у інших країнах. То-му на передній план економічної античної системи виходять питання землеволодіння, приватної власності, рабства, становища селянства, поділу праці, розвитку ремесла, торгівлі, грошового обігу.

Вперше у світовій історії місто витісняє і підпорядковує собі село. Сільське господарство є другорядним. Первинною галуззю виробничої діяльності стає ремесло.

Утверджується виробнича спеціалізаціяв окремих містах, де нараховувалося більше як сто ремесел (Мілет – тканини, Корінф – кераміка та інше).

До основних галузей господарства відносять: торгівлю (фор­мується торговий капітал і клас купців); гірничодобування (сріб­ло, золото, мідь); металургію (100-метрові шахти); виробництво кераміки (дахівка, цегла, посуд, амфори); суднобудування (трієри та плаваючі фортеці водотоннажністю до 1 000 т з екіпажем у 500 осіб); ткацтво; будівництво житла та міст (Мілет – 30 тис., Корінф – 25 тис.); виробництво зброї (катапульти, стінопробивні знаряддя, облогові вежі).

Розквітало мореплавство. Але мореплавство потребує розвитку астрономії, географії, математики. Це важливий фактор, що зумовлює розвиток науки. Знання про навколишній світ для греків стає життєвою потребою. А довкілля є багатогранним; грецькі міста-поліси мають значні відмінності як у міс­цезнаходженні, так і у виробничих прийомах, традиціях, мо­ралі, законах, світогляді, зв’язках із містами-колоніями. Осмислення цих відмінностей, їх філософської складової – головне завдання мислителів античної Греції.

Ремісниче виробництво забезпечували ергестерії. Ергестерії – великі спеціалізовані майстерні приватновласницького характеру, де основною продуктивною силою були раби.

Сільське господарство представлене середземноморською тріадою – виробництвом пшениці (хліб і пиво), вирощуванням олив (олія), виноградарством (ізюм та вино) і високогірним тваринництвом.

Рільництво підіймається до рівня, коли вже культивуються озимі, ярові, використовуються добрива. Існує приватна власність на землю.Зростання чисельності населення змушує вести війни для захоплення рабів і колонізації земель для виробництва хліба (1/3 хліба за часів Демосфена ввозили грецькі колонії Малої Азії, Сицилії, Південної Італії, Чорномор’я).

Афіни мусили купувати Хліб. Це потребувало розвитку морського судноплавства, а отже, інститутів страхування ризиків у формі високого прибутку кредитних ресурсів.

Община поступово підпорядковується родовій аристокра­тії, що сприяє формуванню рабовласницьких держав у Спарті, Аттиці та Афінах. На початку шостого століття протиріччя між демосом та аристократією призвели до серйозної політико-еконо­мічної кризи. Афінський архонт Солон, нащадок роду Медонтидів (594 р.), змушений був провести соціально-економічні реформи як в інтересах аристократії, так і в інтересах демосу. Сейсахтейя (страхування боргів) передбачала ліквідацію або викуп коштом держави селянських боргів, а також заборонялося боргове рабство, впроваджувалося вільне користування майном, усе населення було поділено не за родовими, а за майновими особливостями на чотири класи. При цьому до уваги бралася не тільки земельна власність, але й рухоме майно. Мірою багатства виступали відповідні міри (52,5 л) (500, 300, 200, менше 200) зерна, вина або оливи. Багатші мали доступ до влади. Таким чином підривалася натурально-господарська основа родового ладу. Законодавство Кліс­фена (509 р. до. н. е.) завершило ліквідацію родового ладу.

Реформа Салона має і чітко виражену військову мету.Афіняни, яких було віднесено до першого розряду, мали обладну­вати бойові кораблі, до другого – служити в кавалерії, до третього – в піхоті, до четвертого – гребцями на кораблях. Реформа від­дзеркалює основу Афін: суспільство тримається на рабській пра-ці, що забезпечується воєнними методами.

Серед міст-полісів найважливішу роль відігравали – Афіни, Аттика та Спарта. Спарта – військова олігархічна держава. Спар­танці вважали фізичну працю принизливою. Полонених перетво­рювали у рабів (ілотів, які раз на рік сплачували натуральний оброк, близько 1/6–1/7 урожаю). Господартво було відсталим. Функції грошей тут виконують залізні пластини. Обмін слаборозвинений. У V ст. до н. е. у громадянській Пелопонеській війні Спарта отримала перемогу, а це означало перемогу олігархії над демократією.

Аттика –тиранія. Первинними галузями тут є ремесло і торгівля. Сільське господарство – другорядне. Раби – основна продуктивна сила в ремеслі. Демос експлуатувався аристократією.

Афіни –аристократична держава, де існувало боргове рабство ремісників та вільних землеробів із правом викупу. Раби – основ­на продуктивна сила в первинній галузі виробничої діяльності (365 тис. рабів, 90 тис. вільних). Були привілейовані раби (вчителі, лікарі, купці). Афінська демократія пов’язана з ринковими відносинами. Особиста свобода формує нову людину, котрій притаманні пошук нових рішень, оптимізм, віра в себе, у власну незалеж­ність, партнерство, взаємозалежність і т. ін. В Афінах соціальний статус індивіда визначають майно та гроші. Вони є одним з інструментів багатства, але багаті – егоїстичні, сповнені жадоби, а бідні – заздрісні, злобливі, ліниві, легко потрапляють під вплив політичних демагогів. Морально-етичні норми міжособистісних стосунків втілює середній клас. Це опора держави, але представ­ники цього класу не мають знань (за Аристотелем, середина – належність доброчесності). Знаннями володіють філософи. Тому їм належить взяти у свої руки управління державою.

Йде активна колонізація нових земель із-за дефіциту землі та їжі в метрополії.

Спеціалізація товарного виробництва і грошовий обіг активно розвиваються. У Греції було стільки видів монет, скільки міст-полісів. Формується прошарок купців-лихварів, що об’єдну­валися у фіаси, завданням яких були: взаємодопомога, позики, страхування, обмін інформацією, контроль цін тощо. Створюють­ся трапези – обмінні магазини грошей, які виконували функції первісних банківських осередків. Вводяться багатоготівкові розрахунки. Трапезити перетворюються у банкірів.

Із Стародавньою Грецією класичного періоду (V–IV ст. до н. е.) пов’язане виникнення податкової системи на Європейському континенті. Для платників податків установлювалася визначена кількість продукції, яку вони здавали державі. Податки сплачувалися натурою: оливковою олією, виноградною лозою, просом, пшеницею, а також визначеною кількістю овець, волів, ко­рів, свиней. Збираючи податки, двірцева адміністрація враховувала й минулорічні борги, якщо вони були, а також оголошувала свої розрахунки щодо розміру оподаткування на наступний рік.

Населення Афін поділялося на три категорії: евпатрідів(ра­бовласники-хлібороби, трапезити, торговці, лихварі), демосу (віль­ні селяни та ремісники) та метеків (чужоземці). За право проживати в Афінах, займатися ремеслом та торгівлею метеки сплачували особливий поголовний податок – метекіон, який становив 12 драхм з чоловіка і 6 драхм із жінки. Здавна існували також літур­гії – особливі повинності, що накладалися на багатих людей, які своїм коштом повинні були будувати військові кораблі, влаштовувати театральні вистави тощо. Одним із видів літургії була триє­рархія. До обов’зків триєрарха входили турботи про належний стан бойового корабля-триєра та його облаштування. У важкі часи метеки оподатковувалися тимчасовим надзвичайним податком – ейсфорою, це був податок на нерухоме та рухоме майно (прямий податок).

Постійні колонізаційні війни, боротьба між демосом і аристократією, внутрішні міжусобиці, виступи рабів поступово паралізували економічне життя країни. У 338 р. до н. е. Грецію завою­вала Македонія, а в II ст. до н. е. Римська рабовласницька держава підпорядкувала більшість міст-полісів.

Економічна думка Стародавньої Греції пов’язана з ідеями філософів –Ксенофонта (бл. 430–354 рр. до н. е.), Платона (428–348 рр. до н. е.) та Аристотеля (384–322 рр. до н. е.), які проголошували змінність світу.

“Усе рухається, ніщо не залишається на місці... двічі тобі не зайти в ту саму воду”, – говорить Геракліт. Незрілість відносин, зокрема ринкових, зумовилила філософію Платона. Платон– прибічник шляху розвитку, яким рухається Спарта. Він вважав, що у швидкоплинному, змінному світі не може бути знань. Зміни – зло, спокій, божественний. Уникнути соціальної диференціації, яку зумовлюють ринкові відносини та їхній найважливіший елемент – гроші, можна лише через скасування приватної власності, у тому числі на гроші, і кастового розподілу праці, що запози­чується зі Сходу (індуїзм, буддизм).

У своїй економічній праці “Домострой“ Ксенофонтхарактеризує рабовласницьке господарство, вважаючи поділ людей на вільних та рабів природним. Платон у творах “Держава” та “За­кони” соціальний поділ суспільства пов’язує з поділом праці на основі “особистих здібностей“. Внаслідок поділу праці, на думку вченого, з’являються ринок, гроші та торгівля. Він залишався захисником натурального аграрного господарства, що використовує працю рабів, засуджував лихварство.

Історія – це зміна подій у політичних, моральних, соціальних, економічних, світоглядних відносинах людей, народів. Природа має стабільний характер. Тут мають місце повторювані явища, вираженні в законах механіки, термодинаміки, гравітації, біології, генетики тощо. Закони термодинаміки, на відміну від законів меха­ніки, відображають взаємозв’язок процесів не в їх постійному пов­торенні, а в частковому.

Оскільки вихідною основою пошуку знань є філософія, а її предметом – природа і її частина – людина, то природа стала визнанням вірогідності знань.

Початок цьому в західній філософії поклала Греція. Розумним є все природне; це – метод пошуку знань. Таким способом греки не досліджували, а переконували. Переконання – це дійсність, а отже, природа є верховним суддею істинності знань. Тому логіка Аристотеля посідає особливе місце в методі античної та середньовічної західної філософії з їхнім природним порядком.

Ринкові відносини не є природними (людина не народжуєть­ся торговцем), а отже, шукати закони їх функціонування потрібно не в науці, а в хрематистиці.

У творах найвизначнішого мислителя давнини Аристотеля(“Політика” та “Нікомахова етика”) поділ суспільства на віль­них і рабів, а також їхньої праці на розумову й фізичну зумовлено тільки “законами природи”. Аристотель розрізняв два види багатст­ва – багатство як сукупність споживчих вартостей (природне, іс­тинне багатство) і багатство як нагромадження грошей. Відповід­но до цього він розрізняв і два види діяльності: економіку (при­родну господарську діяльність, пов’язану з виробництвом продук­тів) та хрематистику(мистецтво наживати багатство, робити гроші).

Аристотель – є автором концепції про те, що природне – розумне, нерозумне – штучне: природно, що корова народжує теля, і неприродно, що гроші породжують гроші. А отже, лихварство має бути засуджене як справа безчесна. Мораль еллінів – доб­лесть, мораль християнства – святість. Оскільки доброчесність – явище, породжене родоплемінними відносинами, вона зберігаєть­ся в ментальності греків. Це вияв розсудливості, могутності та мудрості. Аристотель поклав початок дослідженню ринкових від­носин. Як глибокий мислитель, він формує об’єктивність обмін­них відносин: “Немає обміну без рівності”. Спільномірними в обміні благ, на його думку, є гроші – категорія не наукового дос­лідження, а хрематистики. Аристотель є прибічником приватної власності, Платон – колективної.

Цікавою є в Аристотеля характеристика потреб. Потреби – знання, знання їх удосконалюють(пізніше знайдемо у Менгера передвісника маржиналізму).Він робить наступний висновок: “Еллін керується розумом, а варвар – почуттям”. Тому він і повинен бути рабом як робоча худоба. Тільки людина інтелектуаль­ної праці – справжній грек. Джерело мудрості у древніх – природа [58].

 

Висновки

 

Європейська цивілізація зароджується в античній Греції. Маленька країна зосередження малих міст-полісів, що перебували в нескінченних воєнних сутичках, але таких, які об’єднали сили в боротьбі з Персидським царством чи навалою мідян. Вони дали світу всі форми політичного устрою: тиранію, народовладдя, демократію. Тут зародилися усі напрями філософії наступ­них віків. Тут панувало мистецтво.Антична Греція вміла перемагати не тільки хоробрістю своїх воїнів, а й новими формами організації воєнних дій, високим рівнем патріотизму.

Греки – мореплавці, автори нових прийомів ремісного виробництва, будівельники, землероби, скотарі. У боротьбі з голодом вони сміливо вирушали до далеких земель, організовуючи там міста-колонії, активно торгуючи з навколишнім світом. Вони ввійшли в ринкові відносини, характерною рисою яких був активний пошук технічних, технологічних, соціальних і політичних рішень. Так формувалася нова людина – людина європейської цивілізації. Також важливу роль у становленні європейської цивілізації відіграла Римська імперія.