 |
|
Тема 7.1. Світове господарство у міжвоєнний період
План
1. Економічні зміни в господарстві воюючих країн.
2. Характерні риси розвитку господарств країн світу у 20-ті рр. План Ч. Дауеса.
3. Світова економічна криза 1920–1933 рр. Американський та німецький шляхи виходу з кризи.
Перелік запитань до самостійної роботи студентів
(самостійна робота у вигляді конспекту)
1. Економічні зміни в господарстві воюючих країн.
2. Особливості кризи в Німеччині, Англії, Франції.
3. Причини Другої світової війни.
Економічні зміни в господарстві воюючих країн.
У Першій світовій війні брали участь 36 країн світу з населенням приблизно в один мільярд осіб, що становило 67 % населення Землі.
Основні воєнні дії розгорталася у Європі, яка на той час залишалася фінансовим центром, центром промислового та сільськогосподарського виробництва.
Під час війни було підірвано господарство практично всіх країн-учасників, особливо європейських. Війною було знищено приблизно 1/3 їхніх матеріальних цінностей. Це зумовлювалося блокадою, обмеженими можливостями імпорту сировинних ресурсів, втратою контролю над шляхами сполучення.
Найбільшою трагедією стали людські жертви – 10 млн загинули, 20 млн були поранені та скалічені, більше 10 млн померли від голоду і епідемій.
Німеччина
Під час війни Німеччина опинилася в економічній та морській блокаді. Це неминуче позначилося на її економічному стані. Забезпеченість промисловості ресурсами зменшилася на 45 %. До війни Німеччина ввозила сировини на 10,7 млрд марок, дві третини залізної руди, 50 % кольорових металів, 90 % міді.
Для керівництва господарством було створено Воєнно-промисловий комітет, який регулював:
– витрати сировини;
– виробництво фабрикатів;
– розподіл продуктів та товарів.
Була розроблена мілітарна господарська “Програма Гіндебурга”, що передбачала збільшення випуску військової продукції до 75 % від загального обсягу виробництва всієї продукції. Виробництво гармат збільшилося до 22 тис. на місяць, снарядів з 1 млн до 11 млн на місяць.
28 червня 1919 року Німеччина підписала Версальський мирний договір, визнавши свою поразку у Першій світовій війні. Було втрачено 73 тис. кв. км, або 13,5 % території з населенням 6,5 млн ос. На втрачені території (зокрема, Ельзас, Лотарингію, Саарську область) припадало 75 % видобутку залізної руди, 20 % – вугілля, 20 % – виплавки чавуну. Німеччина втратила практично всі свої колонії в Азії, Африці, у Тихому океані. Згідно з Версальським договором Німеччина повинна була сплатити репарацій на суму 132 млрд золотих марок. У рахунок репарацій було конфісковано 5 тис. паровозів, 150 тис. вагонів, 140 тис. молочних корів, постійно відбувалися поставки Франції, Бельгії та Італії, вугілля, будівельних матеріалів, хімікатів та інших товарів. Військово-промисловий комплекс країни було зруйновано. Німеччині заборонялося мати важку артилерію, танки, підводні човни, військову авіацію. Рейнська область стала демілітаризованою зоною.
Великобританія
На економічному становищі негативно позначилася “підводна війна Німеччини”, але ці дії були непослідовними, що дало можливість вижити Англії. Загальний обсяг виробництва зменшився (вугілля – на 21 %, чавуну – на 9 %, суднобудування – на 1/3), а воєнної промисловості – збільшився.
Англія втратила ринки у Канаді, Аргентині, Китаї.
Разом з тим у Англії зростає сільське господарство у зв’язку з дефіцитом продуктів харчування, що надходили з колоній. З 1913 до 1918 рр. посівні площі пшениці зросли на 140 %, а валовий збір зернових збільшився у 1,5 раза.
Франція
Зазнала найбільших збитків. Промисловість, яка в основному розміщувалася на сході, була окупована. Відбувається активізація виробництва у центральних та південних районах. Загальний обсяг виробництва зменшився більш як на 50 %. Порівняно з 1913 р. зменшилося виробництво чавуну на 27 %, сталі – на 46 %, вугілля – на 47 %, руди – на 8,3 %.
Відбувається поступова мілітаризація економіки.
Мобілізація до армії вдарила по сільському господарству (60 % чоловіків), посівні площі зменшилися на третину.
США
Перебували у вигідних умовах. Початковий нейтралітет дав можливість збільшити поставки зброї і боєприпасів та продуктів харчування у воюючі країни.
США встановлюють контроль за ринками збуту, сировини і у сфери капітальних вкладень в інших країнах. Зростають виробничі потужності і зайнятість населення.
Обсяг виробництва товарів за 1914–1916 рр. збільшився з 1 млрд дол. до 3 млрд дол. Випуск промислової продукції збільшився на 26 %, виробництво пшениці зросло у 1,5 раза.
Борги США у 1913 р. становили 7 млрд дол., що перетворились у 1918 р. у борг воюючих країн США на суму 9,8 млрд дол. Золотий запас за 1914–1928 рр. збільшився з 1 891 млн дол. до 488,7 млрд дол.
Капітальні вкладення за кордон зросли з 3,5 до 6,5 млрд дол. Основні центри виробництва в роки Першої світової війни змістилися до США.
Характерні риси розвитку
господарств країн світу у 20-ті рр. План Ч. Дауеса
Структурні зміни, пов’язані з мілітаризацією економіки у провідних країнах світу, призвели до вкрай нерівномірного галузевого розвитку, що стало причиною нетривалої, інтенсивної економічної кризи на початку 20-х років. У цілому обсяги промислового виробництва зменшилися на 25–30 %, на 40 % знизилися закупівельні ціни у сільському господарстві. Разом з тим криза супроводжувалася і позитивними тенденціями – у більшості країн розпочалася активна конверсія та структурні зміни у промисловості на користь нових галузей виробництва (автомобілебудування, літакобудування, хімія, електротехніка, радіотехніка, кольорова металургія). Відбулося очищення ринку від спекулянтів та посередницьких фірм. З 1922 року у провідних країнах Заходу розпочався цикл економічного піднесення, що продовжувався 7 років. У більшості країн відновлюється і зростає середній прошарок суспільства, частка якого наближається до 50 %. У США кількість населення із середнім достатком сягала 25 млн ос.
США
Перша світова війна стимулювала економічний розвиток США. Початковий нейтралітет (до квітня 1918 року) сприяв збагаченню країни. Вартість американського експорту за роки війни збільшилася удвічі – з 2,4 млрд дол. у 1914 р. до 7,9 млрд дол. у 1919 р. Загальний чистий прибуток американських монополій упродовж 1914–1919 рр. становив близько 34 млрд дол. Гігантські фінансові ресурси, що опинилися у розпорядженні корпорацій, забезпечили великі інвестиції в американську економіку. США вступили у нову фазу індустріальної еволюції. При загальній чисельності населення 105,7 млн ос., у 1920 році вперше в історії країни кількість міського населення перевищила чисельність сільських жителів, приблизно 25 млн ос. (60 %) становили робітники, зайняті у промисловості, на транспорті та у сфері обслуговування.
Таким чином, на початку 20-х років для США склалися найсприятливіші умови для розвитку. Сюди змістилися центри фінансового, промислового і сільськогосподарського життя світу.Порівняно зі світовим рівнем, частка США дорівнювала з виробництва сталі і чавуну 60 %, нафти – 66,8 %.
Розвиваються нові галузі: хімічна, електротехнічна (електрифіковано 70 % заводських верстатів), військова.
За 1923–1929 рр. промислове виробництво збільшилося: сталі – на 58,6 %, нафти – на 80 %, електричної енергії – на 90 %, автомобілів у 6 разів (на 1 тис. жителів припадало 189 автомобілів), що сягнуло 48,5 % від загального обсягу виробництва.
Продуктивність праці зростає за рахунок інтенсифікації виробництва (наукова система Тейлора), упровадження конвеєрів та механізації виробництва.
Високий рівень промисловості забезпечив індустріалізацію у сільському господарстві (1 фермер годує 9–10 ос.), зросло виробництво:
– тракторів з 246 тис. шт. до 920 тис. шт.;
– автомобілів з 139 тис. шт. до 900 тис. шт.;
– комбайнів з 4 тис. шт. до 61 тис. шт.
Промисловому піднесенню сприяла урядова політика. У 1922 році запроваджено високий митний тариф. Вивезення капіталу сягнуло 27 млрд дол. Зростає вивіз виробничого капіталу (”Дж. моторс” – 18 заводів (40 тис. станцій за кордоном). Г. Гувер, майбутній президент США, у своїй праці “Американський індивідуалізм” проголошував, що реалізація принципів індивідуалізму означає встановлення рівності можливостей для кожного громадянина відігравати роль, відповідну до його освіти, характеру, здібностей, устремлінь, а роль держави зводиться лише до забезпечення цієї рівності можливостей, не вмішуючись в економічне та соціальне життя. Разом з тим елементи державного регулювання економічними процесами (Федеральна резервна система, Федеральна торгова комісія) уже стали невід’ємною рисою господарства США.
Цикл економічного піднесення 1922–1929 рр. отримав назву в економічній історії “проспериті”, або “американського процвітання”.Але економічний розвиток у цей період не був безпроб-лемним. Розподіл національного доходу відбувався нерівномірно. 513 мільйонерів отримували дохід, який дорівнював сумарній річній заробітній платі 1 млн робітників. Спостерігався застій виробництва у традиційних галузях економіки – гірничодобувній, текстильній, суднобудівній, виробництві взуття. Інтенсифікація у сільськогосподарському виробництві сприяла збільшенню обсягів продукції, що не знаходила збуту на внутрішньому та зовнішньому ринку. В аграрній сфері позначилося перевиробництво. Взагалі економіка США у к. 20-х років почала “перегріватися”, що неминуче вело до нового циклу економічної кризи.
Англія
Під час Першої світової війни країна зазнала серйозних втрат:
– 750 тис. ос. загиблих; 1,7 млн ос. поранених;
– 40 % торговельного флоту;
– виробництво промислової продукції зменшилося на 20 %;
– витрати на війну становили – 10 млрд ф. ст.;
– зовнішній борг становив 1 150 млн ф. ст. (850 млн ф. ст. припадало на США), внутрішній – 6,6 млрд ф. ст.
У 1922–1923 рр. економіка Англії переживала застій.
У 1924 році до влади приходить лейбористський уряд Макдональда. Новий уряд здійснює ряд соціально-економічних реформ. Так, був підготовлений план державного фінансування будівництва робітничого житла, підвищені розміри допомоги для окремих категорій безробітних, удосконалена система страхування у зв’язку з безробіттям. Лейбористський уряд пішов на часткове скорочення непрямих податків, зокрема були знижені акцизні збори на чай, цукор та ряд інших продуктів.
Відновлення та підтримка довоєнного паритету фунта стерлінгів стало основою економічної політики в повоєнні роки. У 1925 р. відновлено золотий стандарт (1 ф. ст. = 4,86 $), що відповідало довоєнному рівню співвідношення між англійською та американською валютами. Виграли від цього впровадження, у першу чергу, фінансові кола країни.
Участь Англії у війні зумовила і позитивні структурні зміни в господарстві. Репарації з Німеччини дали можливість швидкими темпами розвиватися автомобілебудуванню, авіаційній, хімічній, електро-технічній галузям промисловості. Знижувалася собівартість продукції за рахунок технічної модернізації підприєм-ств, широкої механізації, електрифікації, раціоналізації виробництва. Різко збільшилася інтенсивність праці робітників. Завершується процес концентрації та монополізації виробництва.
За Версальським мирним договором, Англія отримала колонії Німеччини, зокрема Того, Східну Африку, Піденно-Західну Африку, північно-східні райони Нової Гвінеї з прилеглим архіпелагом та о. Самоа.
Разом із позитивними зрушеннями в господарському житті старі галузі британської індустрії переживали застій. Видобуток вугілля в Англії з 1913 до 1928 рр. зменшився більше ніж на 17 %, у той час як світовий видобуток збівшився на 6 %. Виплавка чавуну скоротилася на 55 %, а у світі зросла на 12 %. Підприємства чорної металургії, машинобудування, кораблебудування були завантажені наполовину. Відбувався процес згортання сільськогосподарського виробництва. За темпами розвитку англійська економіка відставала від провідних країн світу. Якщо в період з 1911 по 1913 рр. англійський експорт становив 15,2 % світового експорту, то в 1926–1928 рр. – 12,5 %. Англійська промисловість тільки у 1929 році досягла довоєнного рівня обсягів виробництва продукції.
Отже, у перше повоєнне десятиліття економіка Великобританії розвивалася складно і неоднозначно. Це зумовлювалося, з одного боку, традицією англійського суспільства жити за рахунок колоній, не вкладаючи коштів у власну економіку, а з іншого – під тиском міжнародної конкуренції уряд змушений був удосконалюватися.
Франція
У роки Першої світової війни, особливо в 20-х роках, у економіці та соціальній структурі Франції відбулися глибокі зміни. Держава починає приділяти особливу увагу розвитку важкої промисловості. Через механізми державного регулювання створюються передумови для подолання економічної кризи. Посилюються процеси концентрації виробництва та капіталів, формуються гігантські монополістичні об’єднання Шнейдера, де Венделя, Ротшильда. “Комітет де форж” об’єднував понад 250 металургійних кампаній. У роки стабілізації (1924–1939 рр.) завершується процес перетворення Франції в індустріально-аграрну країну, у якій (1931 рік) вперше кількість міського населення почала переважати над сільським.
Серед країн Антанти Франція зазнала найбільших втрат:
– 1,3 млн осіб загинуло, 2,8 млн – поранено, 750 тис. – стали інвалідами;
– зруйновано 23 тис. підприємств;
– 10 північно-східних найбільш промислово розвинених департаментів були спустошені війною;
– знищено 50 % торгового флоту;
– загальні втрати оцінювалися у 134 млрд золотих франків;
– зовнішній борг становив 60 млрд франків;
– загальний державний борг у 1920 р. становив 300 млрд франків.
Економічна криза та застій в економіці продовжувалися до 1924 року.
У цих умовах урядова політика поступово набирала ознак протекціоністського характеру. Для перебудови економіки на мирний лад було ліквідовано карткову систему, відмінено закони воєнного часу щодо державного розподілу сировини, замовлень та робочої сили. Частина військових заводів була продана приватним підприємцям. У квітні 1919 року було ухвалено Закон про введення восьмигодинного робочого дня у фабрично-заводській промисловості. Уряд Е. Ерріо розробив спеціальну програму, що передбачала укладення колективних угод з підприємцями, надання допомоги у зв’язку з безробіттям, пенсійне забезпечення робітників та службовців по старості, хворобі та інвалідності. У червні 1928 року в законодавчому порядку було закріплено стабілізацію франка (1 фунт стерлінгів = 123 франкам). Для державного регулювання економікою було створено координувальні органи – Національну економічну Раду, Вищу залізничну раду, Банк ”Національний кредит”.
За рахунок повернення провінцій Ельзасу та Лотарингії, приєднання німецьких і турецьких колоній, поставок сировини (вугілля, ліс, цемент тощо) у рахунок репарацій, які в цілому становили суму у 8 млрд зол. марок, було акумульовано кошти для завершення структурної перебудови промисловості. У 1924 році темпи приросту промислового виробництва становили – 5 % на рік. За допомогою держави було відновлено та відремонтовано понад 8 тис. промислових підприємств, побудовано нові заводи, електростанції, залізниці. Найбільші зрушення відбувалися у важкій промисловості. Видобуток вугілля зріс із 24 млн т у 1920 році до 47 млн т у 1925 р., виплавка чавуну у цьому самому періоді зросла із 3 млн т до 9 млн т, виплавка сталі – із 3 млн т до 8 млн т. Разом з тим це були найнижчі показники серед провідних країн світу.
Зберігалися і довоєнні тенденції. Залишалася велика кількість дрібних підприємств (1–10 робітників). Слабка енергозабезпеченість французької промисловості, її недостатня технічна забезпеченість призводили до подорожчання французьких товарів, утруднювали їхній збут на зовнішніх ринках.
Уряд Пуанкаре зробив значний крок на шляху мілітаризації економіки. Військовий бюджет у 1927–1928 рр. досягнув 2 млрд золотих франків, збільшившись у два рази щодо довоєнного періоду. Колоніальні війни в Марокко та Сирії потребували величезних державних коштів. Уже в 1926 році інфляція набирала все небезпечнішого характеру.
В економіці країни значну роль відігравало сільське господарство, у якому зосереджувалося 53,6 % населення. Дрібна селянська власність ще більше дробилася. На частку великих господарств (40 га), що становили всього 3,3 % від загальної кількості всіх господарств, припадало 45,6 % продуктивних земель, у той час, як на дрібні господарства (до 1 га), що становили 38,5 % від загальної кількості всіх господарств, припадало всього 2,6 % продуктивних земель. Близько четвертої частини від загальної кількості продуктивних земель становили господарства селян-орен-дарів. Французьке село налічувало майже 3 млн батраків.
Значні капітали продовжували вкладати в цінні папери (у 1929 р. перевершили у 3 рази вкладення у промисловість). Франція залишалася країною-рантьє.
Німеччина
На початку 20-х років німецька економіка була повністю деморалізована. Загальні втрати на ведення війни становили 150 млрд марок, а ресурси, накопичені за чотири роки війни, не перевищували 32–35 млрд марок. Втрати трудових ресурсів були значними – 7,5 млн ос., у тому числі 1 млн 800 тис. чоловік загинуло. Загальний обсяг промислового виробництва, порівняно з 1913 р., зменшився на 45 %, національне багатство скоротилося вдвічі. Франко-бельгійські війська у лютому 1923 року окупували Рурську область, у результаті Німеччина втратила 88 % видобутку вугілля, 70 % виплавки чавуну, 40 % виплавки сталі. Зменшилися валові збори пшениці та картоплі на 45 %, жита на 35 %, вівса на половину. Безробіття зросло до 72 %. У країні з 1916 року розпочався голод. До 1924 року в Німеччині продовжувалася глибока економічна криза.
Революційна ситуація, що складалася у Німеччині, змусила західні країни розпочати заходи щодо економічного відродження країни. На Лондонській конференції, 16 серпня 1924 року, міжнародна комісія експертів на чолі з американським банкіром Чарльзом Дауесом запропонувала план, що розпочав діяти 1 вересня 1924 року (термін дії 1924–1929 рр.).
План Дауеса передбачав:
– пом’якшення репараційного тиску на період досягнення економічної стабілізації – у 1924–1925 бюджетному році сплата повинна була становити 1 млрд золотих марок, 1925–1926 рр. – 1,2 млрд, а з 1929 року – 2,5 млрд марок;
– більша частина репараційних платежів йшла за рахунок непрямих податків на предмети широкого вжитку (пиво, табак, цукор, взуття тощо), менша – за рахунок доходів від промислового виробництва;
– припинялася окупація Рурського вугільного басейну франко-бельгійськими військами;
– значно збільшувалися прямі інвестиції в німецьку економіку – до 200 млн дол., у тому числі 100 млн дол. із США;
– щоб уникнути можливої конкуренції з боку німецьких виробників на європейському ринку, експорт промислових товарів спрямовувався до СРСР в обмін на поставки стратегічної сировини;
– установлення контролю міжнародної комісії експертів над німецьким бюджетом, грошовим обігом та кредитом, залізничним транспортом.
За період дії плану Дауеса, з 1924 до 1929 року, загальна сума іноземних інвестицій становила 26–27 млрд зол. марок, у той час, як сума репараційних платежів – 10 млрд зол. марок. Деякі кредити надавалися на 20–30 років і використовувалися на модернізацію промисловості. Сам уряд отримав позику на 800 млн марок.
У 1928 році німецька економіка не тільки досягла довоєнного рівня, але й на 8 % його перевищила. Прискореними темпами розвивалася важка промисловість, машинобудування, електротехніка. Видобуток вугілля збільшився на третину, збільшилося виробництво металу на 37 %, синтетичних волокон у 10 разів, азоту у 53 рази, хімічної продукції на 80 %, освоєно виробництво синтетичного бензину та штучного шовку. Створено найбільший у Європі “Сталевий трест” (75 % виробництва сталі Європи), продовжується концентрація виробництва. Концерни створили 50 міжнародних фінансових об’єднань. Німецький фінансовий капітал брав участь у 200 із 300 міжнародних монополій. За загальним обсягом промислового виробництва Німеччина знову вийшла на друге місце у світі після США.
Разом з тим зберігалася низька заробітна плата, 60–70 % від довоєнного рівня і найнижча серед провідних країн Європи. Безробіття коливалося в межах 3,5–19 млн осіб.
Світова економічна криза 1920–1933 рр.
Американський та німецький шляхи виходу з кризи
До кінця 20-х років економічна система провідних капіталістичних країн досягла високого рівня складності. Механізми ринкової саморегуляції (т. з. ”невидима рука”) перестали працювати. Для забезпечення стійкого економічного та соціального розвитку потрібне було втручання держави. Надшвидкі темпи розвитку та глибинні економічні диспропорції призвели до ”перегріву економіки” США. 29 жовтня 1929 року у ”чорний понеділок” стався крах Нью-Йоркської фондової біржі, що поклало початок найжорстокішій економічній світовій кризі надвиробництва.
Серед основних причин світової економічної кризи у провідних капіталістичних країнах світу потрібно визначити такі:
– активна мілітаризація економіки порушила процеси перерозподілу капіталу між галузями промисловості;
– у зв’язку з втратами трудових ресурсів серйозно постала проблема перекваліфікації робітників;
– монополізація виробництва зумовлювала нестабільну цінову ситуацію на внутрішніх ринках;
– анархія в управлінні економікою призвела до перевиробництва окремих товарів, особливо сільськогосподарської продукції в США та Англії.
Ці та причини іншого характеру призвели до різкого зменшення світового промислового виробництва на 30 %, сільськогосподарського – на 1/3, світової торгівлі на 1/3. Країни в економічному розвитку були відкинуті на рівень початку ХХ ст. Високі ціни при різкому спаді виробництва знижували платоспроможність населення. Криза охопила як розвинені, так і відстаючі країни. Звичайним шляхом вийти з кризи для багатьох країн було неможливо, тому уряди вдавалися до різноманітних програм, зокрема: застосування ножиць цін на промислову та сільськогосподарську продукцію, жорсткої конкуренції, торговельних війн; відміни золотих стандартів, валютних війн.
Великобританія
Економічна криза в Англії свого найвищого розвитку досягла весною 1933 року. Обсяги виробництва зменшилися на 23 % від рівня 1929 року. Негативним явищем стало зменшення виробництва в базових галузях економіки. Зокрема, видобуток вугілля зменшився з 258 млн т до 208 млн т, виплавка чавуну з 7,59 млн т до 3,75 млн т, виплавка сталі з 9,36 млн т до 5,2 млн т. Різко, в 11 разів, скоротилося кораблебудування. Водотоннажність флоту зменшилася на 2,34 млн т. Експорт Великобританії в 1932 році становив половину рівня 1929 року. У 1931 р. країна змушена була відмовитися від золотого паритету фунта стерлінгів у зв’яку з відпливом золота (тільки за липень – вересень 1931 р. на 25,5 млн ф. ст.). Цілі економічні регіони стали ”районами депресії”. Безробіття досягло 20 % від усіх працюючих, а серед робітництва 33 %.
Такий стан економіки змусив уряд вжити ряд невідкладних заходів із метою подолання кризи. Єдиною важливою його функцією вважалося забезпечення сприятливих фінансових умов, ліквідація дисбалансу бюджету, торгівлі та кредиту.
По-перше, у березні 1931 року банкір Дж. Мей очолив спеціальну комісію з ”національної економії”. Розроблена комісією програма передбачала подолання дефіциту державного бюджету в 120 млн ф. ст. за рахунок 10 % зменшення допомоги у зв’язку з безробіттям та зменшення оплати праці службовців, збільшення фіскального тиску, скорочення програми суспільних робіт. Коаліційний уряд Макдональда змушений був приступити до реалізації непопулярних економічних заходів. У листопаді 1931 року було ухвалено Закон про перевірку злиденності, який забороняв виплату допомоги у зв’язку з безробіттям особам, які перебували на утриманні своєї сім’ї.
По-друге, наступним заходом уряду була відміна золотого стандарту фунта стерлінгів та проведення 30 % девальвації грошової одиниці. З метою зміцнення англійської валюти було створено стерлінговий блок, до якого увійшли Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Греція, Португалія, країни Азії – Таїланд, Іран та Єгипет, а також Латинської Америки – Аргентина, Бразилія та Колумбія, валютні резерви яких зберігалися у Лондоні. Таким чином, фунт обслуговував 40–50 % світового товарообороту.
По-третє, в 1931 р. було ухвалено Вестмінстерський статут, що надавав певні політичні права домініонам його прийняття власних та дії англійських законів.
По-четверте, важливим заходом було впровадження протекціонізму. На Оттавській конференції у серпні 1932 року між Англією та домініонами було укладено угоду про безмитне ввезення 80 % товарів із країн імперії, а 20 % товарів з інших країн обкладалися незначними податками. Таким чином, внутрішній ринок Англії став захищеним від конкуренції товарів інших країн, що не входили до стерлінгового блоку.
Незважаючи на активні заходи уряду та часткове промислове піднесення, з 1932 року країна ще довгий час перебувала у стані стогнації.
Напередодні Другої світової війни основним чинником економічного розвитку країни стає мілітаризація. Так, військові витрати в 1935–1936 бюджетному році становили 136,9 млн ф. ст., у 1938–1939 – 254,4, а в 1939–1940 – уже 624,4 млн ф. ст. Англія всіма можливими засобами намагалася утримати власні колонії (1938 р. – визнання Ірландської республіки, 1936 р. – кабальний договір з Єгиптом, 1935 р. – ухвалення Акта про управління Індією).
Франція
Економічна криза у Франції продовжувалася з осені 1930 до 1935 року включно. Падіння виробництва було не різким, а досить затяжним. Спади спостерігалися у 1932 та 1935 рр. Так, порівняно з 1913 р. у 1932 р. обсяги промислового виробництва скоротилися на 4 %, таке саме скорочення відбулося у 1935 р. порівняно з 1930 р. У найважчому стані перебували: текстильна, автомобілебудівна промисловість, кольорова металургія, виробництво цинку та алюмінію. Франція втратила свої позиції у зовнішній торгівлі, що зменшилася удвічі. Експорт та імпорт зменшилися на 65 % від рівня 1930 року. Вкладники банків втратили не менше 3 млрд франків. Відбувалося розорення дрібного селянства.
Урядова програма подолання кризи (дирижизм) ґрунтувалася на теорії Дж. Кейнса. Підприємствам, особливо ВПК, надавалися державні замовлення, кредити, податкові та митні пільги. Селянам надавалися премії за скорочення посівних площ. Була розроблена соціальна програма допомоги безробітним.
Політична та економічна боротьба між урядом Народного фронту Л. Блюма (з 4 червня 1936 року) та корпоративною буржуазією призвела до зриву військових програм модернізації армії. Зокрема, у грудні 1938 року на ряді авіаційних підприємств було оголошено локаут, роботу втратили більше 1,3 млн робітників. Праворадикальний уряд Ф. Даладьє (з квітня 1938 року), по суті, ліквідував усі завоювання Народного фронту. Отже, економічний розвиток Франції у 20–30 рр. був надзвичайно нерівномірним, мав циклічний характер.
Німеччина
Найбільше від економічної кризи постраждала економіка Німеччини, яка повністю залежала від іноземного кредитування.
Обсяги промислового виробництва зменшилися на 58 %. Зупинилося виробництво в цілих економічних районах. У 1932 році в Сілезії не працювала жодна доменна піч. Армія безробітних у 1933 році досягла 9 млн осіб. Заробітна плата зменшилася на 50 %. У 2,5 раза зменшилися обороти зовнішньої торгівлі. У скрутному становищі опинилися дрібні торговці та підприємці, чисельність яких становила 12–13 млн ос. У зв’язку із розоренням у 1932 р. було продано 560 тис. га селянської землі. Спроби уряду Г. Брюнінга (з весни 1930 р.) через ліквідацію системи соціального страхування, підвищення прямих та непрямих податків, зниження заробітної плати на 10–15 % реальних результатів для стабілізації не принесли. Збільшення оподаткування населення, дефляційна політика на основі збереження монопольних цін призвели до зниження купівельної спроможності населення. Щоб запобігти економічному крахові, держава скуповує акції концернів і банків, відмовляється від політики економічного регулювання.
Союзники, занепокоєні катастрофічним становищем Німеччини в 1930 р., запропонували план Юнга. Він передбачав:
– припинення окупації Рейнської області;
– сума репарацій зменшувалася з 132 до 113,9 млрд марок, з терміном сплати 59 років;
– відміну контролю над економікою Німеччини;
– скорочувалися натуральні поставки.
Економічне та соціальне становище Німеччини погіршувалося. Тому у червні 1932 року на конференції в Лозанні було зменшено всі платежі до 3 млрд марок та визначено термін їхньої виплати на 15 років, але Німеччина взагалі відмовилася сплачувати будь-якоі платежі.
З 30 січня до 24 березня 1933 року до влади приходить фашистський режим Гітлера.
Ліквідовуються всі цивільні права і свободи, політичні противники фізично винищуються. Організовуються концентраційні табори.
Головним змістом економічної політики фашизму став мілітаризм. Регулювання господарської діяльності державою проводиться з позиції сили:
– у червні 1933 р. створено Генеральну раду німецького господарства (у складі 12 монополістів та представників уряду);
– 29 вересня 1933 року ухвалено закон про продовольчий стан: встановлювався контроль за сільським господарством; селян поділено на власників арійського походження, спадкових земель (1,5 – 125 га) і селян;
– у 1934 р. створено Організацію промислового господарства та окружні економічні палати, ними керували імперська економічна палата та міністерство економіки, Німеччина була поділена на 18 областей, які очолювали господарські вожді;
– з 1933 р., на основі законів про примусове картелювання та про органічну побудову німецького господарства, розпочинається процес примусового картелювання підприємств, а об’єднання груп підприємств здійснюється за галузевою та територіальною ознаками;
– у 1935 р. було ухвалено закон про оборону імперії та впроваджено загальну військову повинність;
– здійснюється ”аріїзація капіталу”, ведеться боротьба з “неарійськими” елементами;
– у вересні 1936 року було затверджено чотирирічний план мобілізації ресурсів з підготовки до війни; робочий день досягає 10–14 годин;
– у 1938 р. упроваджено загальну трудову повинність.
Основним методом керівництва економікою став прямий адміністративний диктат. Прискореними темпами велася мілітаризація економіки. До 1937 р. почали працювати 300 військових заводів, у т. ч. 60 авіаційних, 70 хімічних, 15 військово-кораблебудівних. Військове виробництво та витрати на озброєння у 1932–1938 рр. збільшилися у 10 разів. Державні замовлення стали джерелом збагачення великих монополій – “Рейхсверке Герман Геринг”, “І. Г. Фарбеніндустрі”, “концерн Круппа” тощо.
Мілітаризація зумовила вихід із кризи та значне зростання виробництва. За 1929–1938 рр. обсяг випуску промислової продукції збільшився на 25 %. Разом з тим скорочується виробництво товарів легкої промисловості та експортоорієнтованих галузей.
США
23 жовтня 1929 року у “чорний понеділок“ стався крах Нью-Йоркської фондової біржі, що поклало початок найжорстокішій економічній світовій кризі надвиробництва, в першу чергу в сільському господарстві. Наслідки кризи стали надзвичайно руйнівними:
– відбулося падіння вартості цінних паперів у 4,5 раза;
– паралізована кредитна система, на 33 % впав курс долара (фінансово постраждали 15–25 млн осіб на загальну суму депозитів у 3,5 млрд дол.);
– банки припинили всі операції, 40 % банків збанкрутіло (6 тис.);
– скоротився національний дохід;
– зросло безробіття майже до 17 млн чол., на 35 % знизилася заробітна плата;
– на 46 % скоротилося промислове виробництво, 110,5 тис. підприємств розорилося;
– сільськогосподарське виробництво зменшилося на 58 %, 1 245 тис. фермерських господарств розпродано;
– реальною стала проблема житла, зростає кількість т. з. “гувервілів“.
Заходи президента Г. Гувера (крах діяльності Федерального фермерського управління, Національної кредитної корпорації, Реконструктивної фінансової корпорації), які ґрунтувалися на принципах “твердого індивідуалізму“, успіху не мали.
Під впливом розвитку масових соціальних рухів у 1932 р. до влади приходить демократична партія на чолі з Ф. Д. Рузвельтом.
Новий курс Ф. Рузвельта – економічна програма, що передбачала серію ліберальних реформ, спрямованих на вихід з економічної кризи. Теоретичною основою програми стали погляди англійського економіста Дж. М. Кейнса про державне регулювання економіки для безперебійної роботи ринкового механізму. Економічна програма почала реалізовуватися з 1933 р. і передбачала заходи в кількох напрямах:
а) створення відповідної інституційної основи для здійснення економічних реформ – було прийнято 70 законів Конгресом США про регулювання економіки, зокрема закон про національну адміністрацію відбудови промисловості на чолі з генералом Х. Джонсоном, символом адміністрації став синій орел; запроваджено надзвичайний економічний стан; прийнято закон про банківську діяльність Гласса-Стігла; реформовано федеральну резервну систему; прийнято Закон про допомогу фермерам; створено федеральну адміністрацію з надання надзвичайної допомоги на чолі з Г. Гопкінсом; сформовано систему суспільних робіт; прийнято закон про соціальне страхування, закон Вагнера та інші;
б) стабілізацію банківсько-кредитної системи – 6 березня 1933 р., в умовах введеного надзвичайного стану було прийнято банківський закон. Усі банки поділялися на три групи. 40 % банків, які належали до третьої групи, були ліквідовані, а решта контролювалися Федеральною резервною системою. У червні 1933 року було прийнято закон Гласса-Стігала про поділ банків на депозитні(вклади до 10 тис. дол. страхувалися на 100 %, вклади до 50 тис. дол. – на 75 %, вклади більше 50 тис. дол. – на 50 %) та інвестиційні, це повернуло довіру населення до банківсько-кредитної системи. З метою попередження вивозу золота за межі країни 5 квітня 1933 р. приймається закон про заборону експорту золота та вилучення золотих монет з державного обігу(на суму більше 100 млн дол.). Держава закуповує золото для золотого запасу на суму майже 200 млн дол. (майже 200 тонн). Розпочато чеканку срібної монети, що свідчило про введення в країні біметалізму. Дефляція була припинена із допомогою девальвації долара на 40 %. Усі ці заходи давали можливість створити механізм інфляційного розвитку американської економіки, що відкривало шлях для реформування в інших галузях економіки;
в) стабілізацію промислового виробництва – 16 червня 1933 року було прийнято закон про національну адміністрацію відбудови промисловості на чолі з генералом Х. Джонсоном, символом адміністрації став синій орел (НІРА – національні інтереси розвитку Америки). Промисловість поділялася на 17 груп з Кодексом чесної конкуренції в кожній. Регулювалися обсяги виробництва продукції, ціни, умови кредиту, поділ ринків збуту; установлювалися фіксовані мінімальні (12-15 дол. на тиждень) і максимальні межі заробітної плати, тривалість робочого дня (8 год.). Надавалося право на укладення колективних договорів, створення профспілок тощо. Усього НІРА схвалила біля 750 подібних кодексів. Упродовж здійснення економічного експерименту у промисловості індекс виробництва збільшилося на 10 %. 4 червня 1935 року кодекси, які фіксували рівень виробництва та цін, були відмінені;
г) стабілізацію сільськогосподарського виробництва – 12 травня 1933 року набрав чинності “Білль про допомогу фермерам” та закон про регулювання сільського господарства. Основними заходами регулювання були скорочення посівних площ (тільки площі під пшеницю були зменшені за рік на 7,5 млн акрів, збір бавовни зменшився на 25 %, кукурудзи – на 40 %; за 1933–1935 рр. преміальні фермерам становили 966 млн дол.) та знищення виробленої продукції (6,2 млн поросят). Було створено механізм рефінансування боргів фермерів (федеральні земельні банки надали кредитів на суму 2,2 млрд дол. та прийняли на себе 37 % усіх боргових зобов’язань фермерів). У березні 1936 року було прийнято закон про збереження родючих земель та квоти для внутрішнього ринку. 1938 року було прийнято концепцію “завжди нормальної житниці“, коли стабілізація цін досягалася не знищенням продукції, а її зберіганням та демпінговою політикою за кордоном, що сприяло експорту зерна та продуктів сільського господарства;
д) організацію суспільних робіт – у квітні 1933 року було створено Федеральну адміністрацію з надання надзвичайної допомоги безробітним та організації суспільних робіт на чолі з Г. Гопкінсом (на допомогу витрачено більше 4 млрд дол.). Створювалися трудові табори для молоді у віці 18–25 років. За 30 дол. на місяць молодь залучалася до впорядкування парків та лісів, будівництва доріг, каналів, гребель, реалізації програми осушення боліт та інтенсифікації господарства штату Теннесі тощо. У червні 1933 року створюється Федеральна адміністрація суспільних робіт на чолі з Г. Ікесом (асигновано більше 3,3 млрд дол.), а в листопаді Адміністрація громадянських робіт (витрачено 933 млн дол.). Через трудові табори та об’єкти громадянських робіт пройшло більше 6 млн осіб.
е) соціальні реформи – початком “другого нового курсу“ стали соціальні реформи. З серпня 1935 року законом про соціальне страхування передбачалося страхування двох типів – з безробіття (федерально-штатний 1–3 % податок), з виплатою 36 % – 11 дол. від заробітної плати впродовж 9,4 тижнів та по старості (федеральний 1 % податок), з отриманням субсидій громадянами з 65-річного віку. У липні 1935 року прийнято закон Вагнера (статут про трудові відносини), що передбачав право робітників на створення профспілок, укладення колективних договорів. З метою врегулювання спірних питань між робітниками та адміністрацією створено Національне управління трудових відносин. 1936 р. відбулося об’єднання усіх робітничих організацій у Робочий альянс Америки, а також створюється Ліга об’єднаних фермерів і спілки пайовиків.
Раптова економічна криза 1937 року завадила повному відновленню економіки США. Разом з тим реформи “нового курсу“ мали важливе значення для розвитку як американського, так і світового господарства. Вони продемонстрували роль державного регулювання в системі капіталістичного господарства і доказали, що гнучке та помірковане регулювання економіки, особливо в період кризи, є життєво необхідним. З часу “нового курсу“ державне втручання в господарське життя, яке набувало різних форм, стає невід’ємною частиною ринкового механізму США.
Тема 7.2. Економічна думка в період
державно-монополістичного розвитку суспільства Європейської цивілізації (перша половина ХХ ст.)
План
1. Економічна теорія монополістичної конкуренції Е. Чемберліна. Економічна теорія недосконалої конкуренції Д. Робінсона.
3. Економічні погляди Дж. М. Кейнса.
План семінарського заняття по темах
“ Світове господарство у міжвоєнний період”.
“Економічна думка в період державно-монополістичного
розвитку суспільства європейської цивілізації
(перша половина ХХ ст.)”
1. Економічні зміни в господарстві воюючих країн зумовлені Світовою війною.
2. Характерні риси розвитку господарства країн світу в 20 – 30 х рр.
3. Світова економічна криза 1929–1933 рр. та її вплив на світове господарство.
4. Господарство розвинених країн у 30-ті роки.
5. Суть американського та німецького шляхів виходу з економічної кризи 1929–1933 рр.
6. Причини Другої світової війни.
7. Економічна теорія монополістичної конкуренції Е. Чемберліна.
8. Економічна теорія недосконалої конкуренції Д. Робінсона.
9. Економічні погляди Дж. М. Кейнса.
10. Соціальні ідеали Дж. М. Кейнса.