Главная | Обратная связь

Економічні погляди Дж. М. Кейнса

 

У 1936 році англійський економіст Дж. М. Кейнс опублікував працю “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей“,де обґрунтував неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необхідність державного втручання в економічні процеси, ставши ідеологом нового напряму в економічній науці. Новаторство економічного вчення полягало у перевазі макроекономічного аналізу над мікроекономічним.

Кейнс значно розширив межі дослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарство в цілому, оперувати переважно такими агрегатними категоріями, як праця, споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, які визначають рівень та темпи зростання національного доходу. Головним у методі Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув установити причинно-наслідкові зв’язки, залежності та про­порції між ними. Це і зробило його основоположником макроекономіки як самостійного розділу економічної теорії.

В основу своєї теорії Кейнс поклавпріоритет праці.Він виз­нає чинники виробництва, але розглядає їх як своєрідну фондоозброєність праці.

Пріоритет праці в концепції Кейнса красномовно свідчить про його ставлення до капіталу. Якщо класичне економічне вчення виходить з тези “капітал – продуктивний чинник – запас”, то Кейнс заперечує продуктивну функцію цього чинника. Оскільки в Кейнса капітал – породження рідкості. У зв’язку з цим посилюється гніт капіталістів, які мають нагоду експлуатувати обумовлену недостатністю цінність капіталу.

“Процент у нинішніх умовах зовсім не є винагородою за будь-яку насправді принесену жертву так само, як і земельна рента. Власник капіталу може отримати процент, тому що капітал рідкісний, так само, як і власник землі, може отримати ренту, тому що кількість землі обмежена”.

Вчений висміює тезу про заощадження як нагромадження капіталу. Ця помилка з розряду тих, якої важко порозумітися. Вона породжується переконанням, ніби власнику багатства потрібне капітальне майно як таке, тоді як його насправді цікавить очікуваний дохід від цього майна. Очікуваний дохід цілком залежить від передбачуваного в майбутньому ефективного попиту щодо майбутніх умов пропонування. Тому, якщо акт заощад­ження ніяк не підвищує очікуваний дохід, він не стимулюватиме й інвестиції. Створення нового багатства цілком залежить від того, чи досягне очікуваний дохід певного рівня, що встановлюється поточною нормою процента.

В економічний аналіз суспільного відтворювання разом з об’єктивними чинниками вводиться суб’єктивний – психологія сус­пільства в умовах нового індустріального порядку: психологічне відчуття споживання, психологічне відчуття переваги ліквідності і психологічна оцінка ефективності інвестицій як вияв основного психологічного закону нового часу: відома частина доходу не вступає в споживання, а вступаючи, збільшує цей дохід, прискорює індустріальний прогрес. Депресія змінила одну з рис менталь­ності громадянина ринкової економіки. Капітал утворюється у результаті не схильності до заощадження, а в результаті попиту, зумовленого поточним і перспективним споживанням. Провідний чинник прогресу нового індустріального порядку – ефективний попит, тобто потенційно можливий і стимульований державний попит. Цей методологічний підхід становить основу концепції геніального, за загальним визнанням, Дж. М. Кейнса.

Природно, що Кейнс змушений піддати критиці постулати класичної теорії, яка “...панує над практичною й економічною думкою панівних і академічних кіл нашого покоління. Я наведу докази того, що постулати класичної теорії застосовні не до загального, а тільки до особливого випадку, оскільки економічна си­туація, яку вона розглядає, є лише граничним випадком можливих станів рівноваги”.

Класична загальна теорія ґрунтувалася на аналізі вартості і розподілу. Кейнс висуває і створює свою теорію на підставі особливої ролі ефективності сукупного попиту в трактуванні, відмінному від класичної школи.

Сукупний ефективний дохід є базовим поняттям кейнсіанської концепції. Оригінальність аналізу цієї категорії полягає в тому, що Кейнс за початковий пункт бере практичну діяльність підприємця. А початковий етап полягає в тому, що він здійснює витрати подвійні:

а) виплати власникам факторів виробництва – факторіальні витрати за даного рівня зайнятості;

б) виплати іншим підприємцям, у техніко-технологічний лан­цюг його діяльності; а також неминучі витрати в його діяльності – витрати споживання за даного рівня зайнятості.

У результаті утворюється прибуток підприємця.

“У тих випадках, коли аналіз економічної кон’юнктури ми проводимо з позиції підприємця, сукупний дохід (тобто факторіаль­ні витрати плюс прибуток), одержуваний за даного рівня зайнятос­ті, доцільно назвати виручкою від цієї зайнятості. З іншого боку – сукупна ціна пропонування продукції за даного обсягу зайнятості є очікувана виручка, яка і спонукає підприємця представити попит на працю, рівну саме цьому рівню зайнятості”.

Потрібно ще раз наголосити, що Кейнс засадничими в аналізі сукупного доходу вважає економічні дії підприємця. Дохід підприємця – перевищення вартості виготовленої продукції над вит­ратами за даного рівня зайнятості. Для суспільства сукупний дохід дорівнюватиме факторіальним витратам, а це дохід власників факторів виробництва в сумі із підприємницьким прибутком. Основу цієї схеми становить рівень зайнятості праці з її технічною, технологічною, ресурсною озброєністю.

“Отже, якщо припустити, що стан техніки, обсяг застосованих ресурсів і питомі (на одного працівника) факторіальні витрати незмінні, то рівень зайнятості як на окремому підприємстві або в одній галузі, так і в цілому господарстві залежить від суми виручки, яку підприємець розраховує одержати за власну продукцію. Підприємець прагнутиме довести обсяг зайнятості до рівня, за якого він має намір мати найбільше перевищення виручки над факторіальними витратами”.

Сукупний попит – це сукупна ціна пропонування продукції, а сукупне пропонування – виручка, очікувана підприємцем на ба­зі відповідної зайнятості. Основа першого і другого – зайнятість праці, оскільки пріоритет праці виступає абсолютно виразно.

Як бачимо, у поняття сукупного попиту і сукупного пропонування Кейнс вкладає відмінний від класичної схеми зміст.

Кейнс також дійшов висновку, що всі життєво важливі проблеми високорозвиненого капіталістичного суспільства потрібно шукати не у сфері пропозиції ресурсів (їхньої рідкісності, цінності, найефективнішого поєднання для отримання максимуму про­дукції тощо), чим займалася до цього часу неокласична економічна думка, а у сфері попиту, що забезпечує реалізацію цих ресурсів. Він звертає увагу на те, що неузгодженості у сфері попиту і створюють у капіталістичному суспільстві основну перешкоду для використання ресурсів. Тому в центрі теорії Кейнса – проблема факторів, що визначають величину попиту та його зростання. Вихідним є те, що “ефективний попит“ тотожний національному доходу, який витрачається на споживання і нагромад­ження, тобто складається з особистого та виробничого попиту. Перший – це витрати суспільства на споживчі блага, другий – на інвестиції (капітальні блага), інакше кажучи – це споживчий та інвестиційний (виробничий) попит.

Кейнс розглядає історію питання ефективного попиту, розкриваючи причини того, чому проблема ефективності попиту зник­ла після Мальтуса з економічної літератури. Він пов’язує це із соціальними коренями підтримки громадськістю концепції Рікардо, яка нехтує функцією сукупного попиту. “Теорія Рікардо багато в чому дуже підійшла тому середовищу, до якого вона була звернута. Вона приводила до висновків, цілком несподіваних для непідготовленої людини. Рікардіанське вчення, переведене на мову практики, вело до суворих і часто неприємних висновків, що додавало йому відтінку чесноти... Властям імпонувало, що це вчення пояснювало багато виявів соціальної несправедливості й очевидної жорстокості як неминучих наслідків прогресу, а спроби змінити таке становище виставляло як дії, які можуть у цілому принести більше зла, ніж користі”.

Кейнс розглядає “ефективний попит” у зв’язку з дією трьох факторів:

– схильності до споживання;

– схильності до інвестицій;

– переваги ліквідності.

Об’єктивні чинники схильності до споживання:

– зміна одиниці заробітної плати;

– зміна в різниці між доходом і чистим доходом (валовий дохід мінус додаткові витрати і витрати споживання);

– зміни в багатстві майнових груп;

– зміни в нормі дисконту або пропорції обміну справжніх благ на майбутнє;

– зміни в податковій політиці, якщо вона використовується як інструмент справедливого розподілу;

– зміни передбачуваного відношення між теперішнім і майбутнім рівнями доходу.

За інших рівних умов вирішальним виявляється сукупний дохід в одиницях заробітної плати.

Найбільший вплив на використання доходу справляє прагнення до підтримки звичайного рівня життя, людина схильна зберігати різницю між її фактичними доходами і витратами на підтримку звичайного життєвого стандарту. Узагальнення аналізу схильності до споживання ми знаходимо в тезі, що протягом усієї людської історії існувала хронічна тенденція до більш сильної схильності до заощадження. Слабкість спонукання до інвестування була головною економічною проблемою.

Схильність до споживання визначає величину споживчого попиту. Витрати на споживання зростають у міру збільшення доходу, що є в розпорядженні суспільства. У зв’язку з відставанням споживання від темпів зростання доходів Кейнс установив т. з. “основний психологічний закон”. Економічна сутність цього за­кону полягає в тому, що зі зростанням доходу збільшується і споживання, але меншою мірою, ніж збільшується дохід, оскільки зростає схильність до заощаджень. Це, зрештою, стримує зростання попиту і споживання. Дія “основного психологічного закону“ може бути компенсована схильністю до інвестицій, що визначає величину інвестиційного (виробничого) попиту. Основними факторами, що впливають на обсяг інвестицій, є норма процента й норма очікуваного прибутку. Інакше кажучи, інвестиції можуть здійснюватися лише тоді, коли очікуваний прибуток перевищуватиме позичковий процент. А розрив між рівнем доходу та споживання є можливим тільки тоді, коли інвестиції дорівнюють заощадженням. Ліквідність у Кейнса – це можливість продати за одиницю часу за максимальною ціною будь-яке майно.

Різниця між доходом і споживанням з’являється тільки тоді, коли буде досягнутий певний рівень добробуту. Кейнс підкреслює, що людина так влаштована, що найбільший вплив на використання доходу обумовлює прагнення до підтримки звичайного рівня споживання, звичайного “життєвого стандарту”. Пізніше в економістів з’являється поняття “якість життя”. Спонукання до задоволення невідкладних потреб родини сильніша, ніж спонукання до нагромадження; остання стає сильнішою, коли буде досягнутий певний рівень добробуту.

Це можна бачити сьогодні на прикладі країн із перехідною економікою. В Україні майже дві третини сімей не мають зао­щаджень, оскільки весь дохід витрачається на підтримку життє­вого стандарту на найнижчому рівні бідності. Це – дійсність України початку XXI ст.

Зміни в рівні доходу в бік його падіння, пов’язані зі зменшенням зайнятості, можуть, стверджує Кейнс, призвести до перевищення споживання над доходом не тільки в певних людей або організацій за рахунок резервів, нагромаджених раніше, але і в уряду. Так з’являється бюджетний дефіцит або зростає внутрішній і зовнішній борг за рахунок позик.

Отже, саме недостатнім попитом Кейнс пояснює циклічний характер виробничого процесу. Причини інфляції та безробіття пояснюються браком синхронності прийняття основних еко­номічних рішень, зокрема рішень щодо заощаджень та інвестицій. Кейнс визнає, що в сучасній капіталістичній економіці рівновага між заощадженнями та інвестиціями є недосяжною, тому що, як правило, інвестиції відстають від зростання заощад­жень, виявляються меншими за останні, у результаті чого утво­рюються надлишкові заощадження, має місце відносне перенагромадження, суспільство зазнає кризи або тривалої стагнації.

На відміну від неокласиків, Кейнс поставив безробіття у залежність не від заробітної плати, а від браку “ефективного попиту“, а обсяг зайнятості – від рівня виробництва “національ­ного доходу“, тобто від сукупного ефективного попиту на споживчі та капітальні блага. Останній же має тенденцію до відставання, до неврівноваженості, що робить повну зайнятість за умов капіталізму явищем винятковим. Кейнс вважав, що найрозумніша політика полягає у підтримуванні стійкого загального рівня грошової заробітної плати.

Таким чином, основним стратегічним напрямом економічної політики, за Кейнсом, має бути підтримка інвестиційноїдіяльності, сприяння максимальному перетворенню заощаджень на капіталовкладення. Саме зменшення рівня інвестиційної діяль­ності він вважає основною причиною “великої депресії” 30-х рр. Держава повинна не тільки створити найсприятливіші умови для інвестиційної діяльності підприємців (зниження норми процента, дефіцитне фінансування інфляційного зростання цін тощо), але й узяти на себе функції безпосереднього капіталовкладника.

З-поміж найважливіших заходів, здатних компенсувати від­ставання попиту, “активізувати схильність до споживання“, Кейнс називає фіскальну політику, яка регулює величини чистих податків та державних закупівель.

Про значення теорії грошової економіки говорить той факт, що іншим важливим інструментом економічного дослідження в Кейнса є грошова одиниця [58].

На рівні фірми ті самі факторіальні витрати визначаються з використанням одиниці праці. Але обсяг виробництва, де перед­бачення про майбутній прибуток залежить від оцінки сучасності, від об’єктивних і суб’єктивних факторів, можна виміряти грошовою одиницею.

Важливість грошей в основному і випливає з того, що вони є сполучною ланкою між сучасністю і майбутнім. Гроші, за Кейнсом – один із капітальних активів, як житловий будинок або пшениця. Але, якщо будинок або пшениця майже володіють ліквідністю, витрати на їх утримання великі, то у грошей витрати утримання майже нульові, а ліквідність – висока. Будь-які капітальні активи мають норму процента, але вона здебільшого мінлива залежно від ліквідності і витрат на утримання. Норму процента капітальних активів дослідив П. Сраффл, і Кейнс бере її на озброєння.

У різних товарів можуть бути різні розміри премії за ліквідність. Але існує велика різниця між грошима й усіма іншими активами (або більшістю їх), вона полягає в тому, що для грошей їх премія за ліквідність набагато перевищує витрати утримання, тоді коли витрати утримання інших активів набагато перевищують їх премію за ліквідність.

Отже, норма процента – одна з найважливіших характеристик теорії грошей Кейнса. Гроші – один із капітальних активів, що мають високу премію за ліквідність за незначних витрат утримання (до речі, Кейнс стверджує, що меркантилісти знали, що норма процента залежить від переваги ліквідності, від кількос­ті грошей).

Дж. М. Кейнс – за кількісну теорію грошей, але формулює її по-своєму. “Доки є неповна зайнятість факторів виробництва, ступінь їх виконання буде змінюватись у тій самій пропорції, що й кількість грошей; якщо наявна їх зайнятість, то ціни будуть змінюватись у тій самій пропорції, що й кількість грошей”.

Зміна кількості грошей впливає на величину ефективного по­питу. У результаті зростання ефективного попиту величина муль­типлікатора залежатиме від того, як новий дохід, що виник унаслідок збільшення ефективного попиту, розподіляється між різними категоріями споживачів.

Як уже зазначалося, кількість грошей перебуває в прямому зв’язку з винагородою факторів виробництва, які входять у первинні витрати виробництва. На цій основі вводиться поняття одиниці витрат. Одиниця витрат (або як перше наближення до неї – одиниця заробітної плати) може розглядатись як основна міра вартості. Рівень цін за такого стану техніки і технології залежатиме частково від одиниці витрат і частково від масштабів виробництва, і там, де обсяг випуску збільшується, він бу­де зростати більше, ніж пропорційне збільшення одиниці витрат, виходячи з принципу спадної дохідності для коротких періодів.

Коли дальше підвищення ефективного попиту вже не веде до збільшення обсягів виробництва і повністю витрачається на підвищення одиниці витрат, що відбувається в точно пропорційному збільшенні ефективності збуту, тоді досягається становище, яке цілком підставно можна назвати істинною інфляцією.

Кейнс був далеким від концепції рівноваги, він уводить поняття асиметрії в економічних процесах сучасної йому економіки. Під гіперінфляцією Кейнс розуміє ситуацію, коли ступінь забезпечення грошей починає випереджати темпи зростання паперового обігу. У результаті настає розпад фіскальної системи і грошового обігу. (Відплив грошей характерний для Росії 1918 – 1922 років, і навпаки, у США кілька місяців 1932 р. була криза ліквідності, коли майже нікого не можна було зацікавити “розлучитися” з готівкою за будь-яких розумних умов).

Інфляція, за Кейнсом, є несправедливою, а дефляція – такою, що утруднює господарське життя (характерно для Японії кінця XX – початку XXI ст.). Але найгіршою є дефляція.

 

ПОСТУЛАТИ КЛАСИЧНОЇ ШКОЛИ,
ЯКІ ЗАПЕРЕЧУЄ КЕЙНС[58]

Класична школа	Дж. М. Кейнс
1. Пріоритет факторів виробництва	1. Пріоритет праці
2. Аналіз цін у центрі економічних досліджень	2. Аналіз реального доходу
3. Безробіття – результат недосконалої конкуренції. “Невидима рука” від­новить повну зайнятість	3. Різним рівням доходу відповідає різний рівень рівноваги, а отже, може виникнути рівновага з високим рівнем безробіття
4. Зростання капіталу пов’язано з ощадливістю	4. Кейнс вводить поняття “гранична схильність до споживання”, “гранична схильність до заощадження”
5. Взаємозалежність заощаджень і інвестицій залежить від норми процента	5. Для зростання доходу необхідне збільшення споживання, а не заощадження. Мультиплікативний ефект множення доходу і примноження інвестицій. Взаємозалежність збереження інвестицій залежить від змін рівня доходу. Приріст доходу тим більший, чим більша схильність до споживання
6. Величина інвестицій залежить від норми процента. Величина норми процента визначається пропонуванням заощаджень і попитом на інвестиції за їх обернено пропорційної залежності	6. Є взаємозв’язок між нормою процента і граничною ефективністю капіталу, до якого прагне величина інвестицій. Спонукання до інвестування зросло, зросте інвестування і навпаки

 

 

Продовження таблиці

7. Економічний спад. Монополія порушує сучасну конкуренцію. Результат – спад. Держава повинна боротися з монополією, а ринок справиться сам	7. Збільшення сукупного попиту усуває спад
8. Держава втручається в економічні процеси тільки в умовах недосконалої конкуренції і всевладдя монополій	8. Держава зобов’язана бути чинником дії на сукупний попит, якщо його обсяг недостатній, за допомогою кредитно-грошової, податкової, бюджетної політики. Фінансування громадських робіт
9. Процент породжується схильністю до споживання	9. Процент – породження схильності до споживання і схильності до ліквідності
10. Закон Сея про рівновагу сукупного пропонування і сукупного попиту	10. Сукупний ефективний попит
11. Розмір зайнятості визначається граничною важкістю праці, вимірюваною величиною реальної заробітної платні	11. Розмір зайнятості залежить від сукупного ефективного попиту
12. Вимушеного безробіття немає	12. Вимушене безробіття – реальність