Главная | Обратная связь

Методи геноміки і геносистематики і визначення виду. Їх застосування

Мікросистематика. Починаючи з класичних робіт П. П. Семенова-Тянь-Шанского у разі добре вивчених груп видів виникала можливість виявлення їх внутрішньовидової структури — підвидів, рас і інших угрупувань (мікросистематика). Таке вивчення має важливе значення для розуміння особливостей мікроеволюції. Зараз ясно, що в системі виду можуть існувати складні ієрархічні взаємини популяцій і їх груп.

При цьому виявлення дійсної філогенетичної спорідненості таких угрупувань, необхідно для визначення внутрішньовидових таксономічних категорій, виявляється в той же самий час і відновленням їх мікро-філогенеза — шляхів історичного розвитку окремих частин видового населення і виду в цілому

Генетичні методи вивчення еволюції різноманітні. Це і пряме визначення генетичної сумісності порівнюваних форм (наприклад, за допомогою гібридизації), і аналіз цитогенетичних особливостей організмів. Вивченням повторних інверсій в певних хромосомах у різних популяцій одного і того ж або близьких видів можна з великою точністю відновити послідовність виникнення таких інверсій, тобто відновити мікрофілогенез таких груп. Аналіз числа і особливостей будови хромосом в групах близьких видів часто дозволяє виявляти напрями можливої еволюції генома таких форм, тобто з'ясовувати їх еволюційні взаємини.

Методологічно важливим результатом проникнення генетики в еволюційне учення стало широке розповсюдження експериментальних підходів в рішенні еволюційних задач, а також застосування точного (порівняно з тим, що є в інших розділах біології) апарату генетичних понять.

Розробка сучасного еволюційного учення немислима поза генетичними підходами і методами. Розвиток морфології популяції, фено- і геногеографії, мікросистематики, каріосистематики і інших «проміжних» дисциплін (що визначають певною мірою сучасний етап розвитку еволюційного учення) наочно ілюструє цю провідну роль генетики.

Геносистематика являє собою метод, який полягає в порівнянні видів на основі досліджень компліментарності їх ДНК. Для вірусів і мікроорганізмів це найбільш вдалий спосіб виділення видів. У вищих організмів даний метод виявляє своєрідність нуклеотидних послідовностей, що далеко не завжди відповідає ступеню дивергенції та видовій відокремленості. Так, транс локація та інверсія можуть знижувати компліментарність нуклеотидного ланцюга, ніякого значення для репродуктивної ізоляції ці мутації мати не будуть і тим більше не будуть характеризувати ступінь дивергенції.

Таким чином, теоретично розроблені критерії виду далеко не завжди можна застосувати на практиці. Абсолютного критерію виду не існує. В кожному конкретному випадку необхідно користуватися всіма доступними критеріями й тестами, які дозволяють більш чи менш аргументовано судити про ранг угруповань, тобто обґрунтовано довести чи спростувати дискретність.

Види, безсумнівно, представляють собою реально існуючі замкнені репродуктивні спільноти. Всі організми належать до того чи іншого виду, але практичне визначення належності особин до певного виду дуже складне.

138-139 Що таке алопатричне видоутворення. Наведіть приклади

Які підтипи алопатичного видоутворення існують. Наведіть приклади

1. Алопатричне видоутворення (географічне) - новий вид виникає з одної групи чи груп суміжних популяцій, розташованих на периферії ареалу вихідного виду.

а) при алопатричному видоутворенні нові види можуть виникнути шляхом фрагментації, розпаду ареалу широко розповсюдженого виду.

б) інший спосіб алопатричного видоутворення - при розселенні вигідного виду, в процесі чого більш віддалені від центру розселення природні популяції, інтенсивно перетворюючись в нових умовах, стають родоначальниками видів.

В основі алопатричного видоутворення лежать і інші форми просторової ізоляції. Цей тип видоутворення відносно повільний, відбувається на протязі сотен тисячолітть.

Алопатричне видоутворення (зване іноді географічним) ілюструється прикладами виникнення виду у великих чайок і в групі австралійських мухоловок. При алопатричному видоутворенні новий вид може виникнути шляхом фрагментації, розпаду ареалу широко поширеного батьківського виду. Прикладом такого процесу може бути виникнення видів конвалії. Інший спосіб алопатричного видоутворення є видоутворення при розселенні початкового виду, в процесі якого все більш віддалені від центру розселення периферійні популяції і їх групи, інтенсивно перетворюючись в нових умовах, стають родоначальниками видів. Приклади, аналогічні видоутворенню в групі великих чайок, відомі і для інших птахів, деяких рептилій, амфібій, комах.

У основі алопатричного видоутворення лежать ті або інші форми просторової ізоляції, і цей шлях видоутворення завжди порівняно повільний, такий, що відбувається впродовж сотень тисяч поколінь. Саме за такі тривалі проміжки часу в ізольованих частинах населення виду виробляються ті біологічні особливості, які приводять до репродуктивної самостійності навіть при порушенні первинної ізолюючої перешкоди. Алопатричне видоутворення завжди пов'язане з історією формування видового ареалу.