 |
|
Основи екологічного права України
Поняття і предмет правового регулювання екологічного права України; система законодавства про охорону навколишнього природного середовища та його загальна характеристика; поняття та система екологічних прав та обов'язків громадян; система прав та обов'язків природокористувачів; складові природно-заповідного фонду; правові засоби охорони атмосферного повітря і тваринного світу; правові способи охорони водних ресурсів; порядок використання та охорони надр.
§ 1. Екологічне право України: поняття, предмет, система
Поняття «екологія» походить від грецьких слів «oicos» — дім, житло і «logos» — вчення, теорія. Отже, екологія — це наука, яка вивчає проблеми взаємодії живих організмів з тим природним середовищем, в якому вони перебувають. Тобто, екологія вивчає питання взаємодії людини і природи, суспільства і природи, тощо.
Виходячи з цього і можна стверджувати, що екологічне право — це система правових норм і принципів, якими регулюються суспільні відносини щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні правовідносини). Екологічні правовідносини -це складна галузь суспільних відносин, які охоплюють відносини щодо використання, відтворення і охорони різних об'єктів природи. Суб'єктами екологічних відносин є сторони, між якими вони виникають. Об'єктом екологічних відносин може бути як об'єкт природи в цілому, так і його частина. Залежно від об'єктів природи їх можна поділити на відносини, що виника-
ють з приводу використання і охорони земель, вод, атмосферного повітря, лісів, тваринного світу, надр, і природно-заповідного фонду. Кожна група екологічних правовідносин регулюється і охороняється відповідним видом правових норм і принципів та галуззю законодавства: земельним, водним, лісовим, про тваринний світ, атмосферне повітря, надра, природно-заповідний фонд. Кожна із перерахованих галузей законодавства має свою мету, але вони тісно взаємопов'язані між собою і складають єдину систему екологічного законодавства.
Предметом екологічного права є нормативно врегульовані суспільні екологічні відносини, щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів1. Метод екологічного права — комплексний і являє собою комбінацію методів підгалузей права, які становлять його систему.
Систему екологічного права складають екологічні норми, принципи та інститути, Екологічні норми - це одиничні, формально-визначені, загальнообов'язкові правила поведінки за допомогою яких регулюються суспільні відносини з приводу охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні правовідносини). Принципи екологічного права — це головні, основоположні правила, які визначають загальну спрямованість і найсуттєвіші риси правового регулювання екологічних суспільних відносин. До найважливіших з них необхідно віднести принципи:
—переваги державної власності на землю, воду, ліси, надра
та інші об'єкти природи;
—державного управління природокористуванням і охороною
природи;
—поєднання раціонального використання, відтворення і охо
рони природних ресурсів;
—комплексного підходу до природокористування і приро-
доохорони;
—поєднання заходів щодо стимулювання і відповідальності
у справі використання та охорони природних ресурсів;
—законності в екологічних відносинах.
1 Юристи-екологи розробили концепцію двох підгалузей у економічному праві, а саме: природоохоронне право і природоресурсове право (див. докладніше: Правова енциклопедія. — Т. 5. — С. 135).
384
Глава 10
Основи екологічного права України
385
Інститут екологічного права — це відносно відокремлена сукупність екологічних норм і принципів, які регулюють та охороняють однорідні екологічні відносини.
Уже зазначалося, що екологічне право може розумітися не тільки як галузь права та галузь законодавства, а й як юридична наука та навчальна дисципліна. Екологічне право як юридична наука — це сукупність науково обґрунтованих теорій, концепцій, доктрин про екологічно-правову практику, екологічні правовідносини. Екологічне право, як навчальна дисципліна - це сукупність знань, умінь та навиків, які є необхідними до засвоєння для здобуття фаху юриста. Екологічне право як навчальна дисципліна складається з двох частин: загальної й особливої.
§ 2. Законодавство про охорону
навколишнього природного середовища: загальна характеристика
Здійснюючи загальну характеристику законодавства про охорону навколишнього природного середовища ми фактично розглядаємо екологічне право як систему національного законодавства. При цьому мова повинна вестися, насамперед, про його джерела. А отже, під джерелами екологічного права слід розуміти систему нормативно-правових актів, які вміщують екологічні норми і принципи, розраховані на врегулювання та охорону екологічних правовідносин.
Джерела екологічного права мають надзвичайну вагу, оскільки охорона навколишнього природного середовища — це одна із складових раціонального природокористування. Здійснюється вона (охорона) різними, в тому числі й правовими, засобами. При цьому у правових формах захищаються переважно всі компоненти, що складають природне середовище.
Джерела екологічного права послідовно виражають і закріплюють екологічну політику Української держави. Основним джерелом екологічного права України є, безперечно, Конституція України, яка має вищу юридичну силу і закріплює основи екологічного права. Так ст. 16 Основного Закону встановлює, що «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу,
збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави». А ст. 50 передбачає, що «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена». На будь-яку особу, що перебуває в Україні, покладається також конституційний обов'язок не заподіювати шкоди природі відповідно до ст. 66 Конституції України.
До того ж, сучасними нормативно-правовими актами, що безпосередньо регулюють основи організації охорони навколишнього природного середовища, є кодекси: Водний кодекс України від 6 червня 1995 p., Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 p., закони України: «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р., «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р., «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р., «Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 р., «Про карантин рослин» від ЗО червня 1993 р., «Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 р., «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р., «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України з питань охорони навколишнього природного середовища» від 6 березня 1996 року тощо. До того ж, деякі відносини у сфері використання та охорони навколишнього природного середовища врегульовано земельним, лісовим кодексами, кодексом про надра, а також Постановою Верховної Ради України «Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 29 жовтня 1992 р. тощо.
Загалом досить поширеними джерелами екологічного права є укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України, які спрямовані на врегулювання суспільних відносин у галузі використання, відтворення і охорони природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки населення України. Серед найбільш відомих постанов Кабінету Міністрів України, які присвячені врегулюванню та охороні екологічних правовідно-< син, слід насамперед, згадати такі: «Про затвердження Положен -
13 4—136
386
Глава 10
Основи екологічного права України
387
ня про державну систему моніторингу довкілля» від ЗО березня 1998 р., «Про затвердження переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів» від 17 вересня 1996 р., «Про затвердження Положення про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища» від 7 травня 1998 р. тощо.
Самостійними джерелами екологічного права є накази й інструкції міністерств та інших органів центральної виконавчої влади та акти місцевих органів державної виконавчої влади й місцевого самоврядування.
Виходячи з вищевикладеного стає зрозумілим, що основа правової охорони навколишнього природного середовища це комплекс норм земельного, водного, лісового повітряного законодавства, законодавства про надра тощо.
§ 3. Екологічні права
та обов'язки громадян
Метою існування екологічних прав та обов'язків є забезпечення екологічної безпеки. Під нею розуміють стан навколишнього природного середовища, який забезпечує запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.
Гарантіями екологічної безпеки для громадян України є широкий комплекс взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, виховних, правових та інших заходів.
Отже, екологічне законодавство, по-перше, закріплює екологічні права та обов'язки громадян України, по-друге, передбачає гарантії їх реалізації, по-третє, встановлює правові, соціальні, економічні та інші основи охорони навколишнього природного середовища.
Виходячи з цього, екологічне право людини і громадянина в України — це юридично закріплений вид і міра можливої, дозволеної поведінки людини і громадянина в екологічній сфері. Екологічний обов'язок людини і громадянина в Україні — це юридично закріплений вид і міра необхідної поведінки людини і громадянина в еко -логічній сфері.
Згідно з діючим законодавством кожний громадянин в Україні має право на:
—безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природ
не середовище;
—участь в обговорені проектів законодавчих актів, матері
алів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які
можуть негативно впливати на стан навколишнього природно
го середовища, та внесення пропозицій до державних та госпо
дарських органів, установ та організацій з цих питань;
—участь у розробці та здійснені заходів щодо охорони нав
колишнього природного середовища, раціонального і комплекс
ного використання природних ресурсів;
—здійснення загального і спеціального використання при
родних ресурсів;
—об'єднання в громадські природоохоронні формування;
—одержання у встановленому порядку повної та достовірної
інформації про стан навколишнього природного середовища та
його вплив на здоров'я населення;
—участь у проведенні екологічної експертизи;
—одержання екологічної освіти;
—подання до суду позовів до державних органів, підпри
ємств, установ, організацій і громадян про відшкодування
збитків, заподіяних його здоров'ю та майну внаслідок негатив
ного впливу на навколишнє природне середовище, тощо.
Усі екологічні права громадян захищаються і відновлюються в судовому порядку.
Поряд із правами згадані нормативно-правові акти передбачають і деякі обов'язки. Так, громадяни зобов'язані:
—берегти природу, охороняти, раціонально використовува
ти її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону
навколишнього природного середовища;
—здійснювати діяльність з додержанням вимог законодав
ства про охорону навколишнього природного середовища, ви
мог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та
лімітів використання природних ресурсів;
—не порушувати екологічні права і законні інтереси інших
суб'єктів;
—вносити плату за спеціальне використання природних ре
сурсів та штрафи за екологічні правопорушення;
—компенсувати шкоду, завдану забрудненням та іншим не
гативним впливом на навколишнє природне середовище, тощо.
із*
388
Глава І О
Основи екологічного права України
389
§ 4. Права та обов'язки природокористувачів
Визнаними різновидами права природокористування є: право землекористування, право водокористування, право лісокористування, право користуватися надрами, право користуватися тваринним світом, право користування природно-заповідним фондом тощо.
Право природокористування — це процес раціонального використання людиною природних ресурсів для задоволення різних потреб та інтересів.
Найважливішими принципами природокористування є його цільовий характер, плановість і тривалість, ліцензування, врахування надзвичайного значення в житті суспільства тощо. При цьому вирізняються такі групи природокористування, як право загального і спеціального використання землі, вод, лісів, надр, тваринного світу та інших природних ресурсів. Суб'єктами права загального користування природними ресурсами можуть бути, згідно із Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 p., всі громадяни для задоволення найрізноманітніших потреб та інтересів. Воно здійснюється громадянами безкоштовно і безліцензійно, тобто для цього не треба відповідного дозволу уповноважених органів та осіб. Загальним є, наприклад, право використання парків, скверів, водоймищ, лісів, збирання дикорослих ягід, грибів, горіхів тощо. До речі, саме право загального природокористування закріплене в Конституції України: «Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону» (ст. 13).
Похідним від загального природокористування є спеціальне використання природних ресурсів. На відміну від першого, це використання конкретних природних ресурсів здійснюється громадянами, підприємствами, установами та організаціями у випадках, коли відповідна, визначена в законодавстві, частина природних ресурсів передається їм для використання. Зазвичай така передача є оплатною і такою, що визначена у часі. Надання природних ресурсів відбувається на основі спеціальних дозволів державних актів на право постійного користування, наприклад землею, договорів оренди землі, лісорубських білетів та ордерів,
ліцензій, мисливських карток тощо. Цілі спеціального використання можуть бути різними, але вони завжди обумовлюються. Так, землі використовуються для потреб сільськогосподарського виробництва, розвитку рослинництва і тваринництва та їхньої інфраструктури; надра — для видобування корисних копалин; вода — для фізіологічних і побутових потреб людини, а також для виробництва.
Окрім того, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» покладає на громадян і підприємства, установи й організації як на суб'єктів спеціального використання природних ресурсів, спеціальні обов'язки. Так, плата за спеціальне природокористування встановлюється на основі нормативів плати і лімітів використання природних ресурсів1. Указані нормативи визначаються з урахуванням кількості та якості природних ресурсів, можливості використання, місцезнаходження, можливості переробки і зберігання відходів. До того ж, суб'єкти спеціального природокористування зобов'язані вносити плату за забруднення навколишнього природного середовища, що встановлюється за викиди в атмосферу забруднюючих речовин, скидання забруднюючих речовин у територіальні та морські води, а також під землю тощо.
Контроль у сфері природовикористання та охорони навколишнього природного середовища здійснюється через перевірку, нагляд, обстеження, інвентаризацію та експертизи. Він може здійснюватись як уповноваженими державними органами, так і громадськими формуваннями. Державний контроль покладається на виконавчі комітети місцевих рад, державні адміністрації, Міністерство екології та природних ресурсів України, його органи на місцях.
Громадський контроль здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища, порядок діяльності яких визначений Положенням, що затверджене Міністерством екології та природних ресурсів України.
1 Ліміт використання природних ресурсів — це граничні обсяги, в межах яких дозволяється використання лісових ресурсів, корисних копалин, рибних запасів та інших об'єктів, водного промислу поверхневих та підзем них вод, мисливських та немисливських видів тварин і рослин, занесених до Червоної Книги України (докладніше див.. Юридична енциклопедія. -Т. 3. - С 497.
Глава 10
Основи екологічного права України
391
Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» складається з преамбули і 16 розділів (72 статей). Він регулює відносини охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини та спрямований на утворення сприятливих умов економічного і соціального розвитку України у сфері здійснення екологічної політики, мета якої:
а) збереження безпечного для існування живої та неживої
природи навколишнього середовища;
б) захист життя і здоров'я людей від негативного впливу,
обумовленого забрудненням навколишнього середовища;
в) досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи в
процесі охорони, раціонального використання й поновлення
природних ресурсів;
г) створення постійних правових, економічних і соціальних
основ організації навколишнього природного середовища в
інтересах нинішнього і наступних поколінь.
§ 5. Складові природно-заповідного фонду
Природно-заповідний фонд — це ділянки суходолу та водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну та іншу цінність, а тому виокремлені з метою збереження природного середовища, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та екологічної безпеки України. У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.
До природно-заповідного фонду відносять:
а) природні території та об'єкти — природні заповідники,
біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні лан
дшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;
б) штучно створенні об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні та
зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.
Території природних заповідників, заповідні зони біосфер-нихзаповідників, землі та інші природні ресурси, надані націо-
нальним природним паркам є власністю народу України. Решта об'єктів природно-заповідного фонду може перебувати і в інших формах власності. У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання.
Охорона об'єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом:
—встановлення заповідного режиму;
—організації систематичних спостережень за станом заповід
них природних комплексів та об'єктів;
—проведення комплексних досліджень з метою розробки
наукових основ їх збереження та ефективного використання;
—додержання вимог щодо охорони територій та об'єктів при
родно-заповідного фонду під час здійснення господарської, уп
равлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-
планіровочної документації, землевпорядкування, лісовпоряд
кування, проведення екологічних експертиз;
—запровадження економічних важелів стимулювання їх охо
рони;
—здійснення державного та громадського контролю за до
держанням режиму їх охорони та використання;
—встановлення підвищеної відповідальності за порушення
режиму їх охорони та використання, а також за знищення та
пошкодження заповідних природних комплексів та об'єктів;
—проведення широкого міжнародного співробітництва у цій
сфері;
—проведення інших заходів.
До того ж, ці об'єкти можуть використовуватися:
—у природоохоронних цілях;
—у науково-дослідних цілях;
—в оздоровчих та інших рекреаційних цілях1;
—в освітньо-виховних цілях;
—для потреб моніторингу навколишнього природного сере
довища.
1 В Україні створюються рекреаційні зони, тобто ділянки суші й водного простору, призначені для організованого масового відпочинку (див.. Популярна юридична енциклопедія. — С 427).
392
Глава 10
Основи екологічного права України
393
Кожній території та об'єкту природно-заповідного фонду надається відповідний режим. Під цим розуміють сукупність науково-обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів. Відповідно до цих режимів виділяють правові статуси: природних заповідників; біосферних заповідників; національних природних парків; регіональних ландшафтних парків; заказників; пам'яток природи; заповідних урочищ; ботанічних садів; дендрологічних парків; зоологічних парків; парків-пам'яток садово-паркового мистецтва.
За порушення законодавства України про природно-заповідний фонд винна особа може притягуватися до дисциплінарної, адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності.
Закон України «Про природно-заповідний фонд України» складається з 11 розділів (67 статей) та регулює економічні, соціальні, правові та екологічні засади природно-заповідного фонду в Україні. Його розділи:
Розділ 1. Загальні положення.
Розділ 2. Управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду.
Розділ 3. Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіонально-ланшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Розділ 4. Охоронні зони території та об'єктів природно-заповідного фонду.
Розділ 5. Науково-дослідні роботи на територіях і об'єктах природно-заповідного фонду.
Розділ 6. Екологічне забезпечення організації і функціонування природно-заповідного фонду.
Розділ 7. Порядок створення й оголошення територій і об'єктів природно-заповідного фонду.
Розділ 8. Державний кадастр територій і об'єктів природно-заповідного фонду.
Розділ 9. Охорона територій і об'єктів природно-заповідного фонду, контроль за додержанням їх режиму.
Розділ 10. Відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд.
Розділ 11. Міжнародне співробітництво в галузі охорони та використання територій і об'єктів природно-заповідного фонду та ін.
§ 6. Правові засоби охорони
атмосферного повітря і тваринного світу
Управління в царині охорони атмосферного повітря здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство охорони здоров'я України, місцеві органи державної виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого спмоврядування. До їхніх функцій входять стандартизація і нормування в цій сфері. Державні стандарти тут є обов'язковими й визначають поняття і терміни, режим використання та охорони атмосферного повітря, методи контролю за його станом, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу на атмосферне повітря тощо.
У галузі охорони атмосферного повітря встановлюються такі нормативи: екологічної безпеки атмосферного повітря; обмежено допустимих викидів забруднюючих речовин і шкідливого впливу фізичних і біологічних чинників стаціонарними джерелами; обмежені нормативи утворення забруднюючих речовин, що відводяться в атмосферне повітря; використання атмосферного повітря як сировини; концентрації забруднюючих речовин у відпрацьованих газах. З огляду на наявність державних стандартів і нормативів держава покладає на підприємства, установи та організації відповідні обов'язки. Так, вони зобов'язані вживати заходів щодо зменшення обсягів шкідливих викидів, підтримувати в належному стані споруди, устаткування та апаратуру для очищення викидів тощо.
Економічний механізм забезпечення охорони атмосферного повітря полягає в лімітуванні, економічному заохоченні та стимулюванні охорони атмосферного повітря.
Законодавство передбачає, що правопорушеннями в царині охорони атмосферного повітря є: порушення нормативів гранич-
394
Глава 10
Основи екологічного права України
395
но допустимих викидів забруднюючих речовин; перевищення нормативів гранично допустимих рівнів шкідливого впливу фізичних і біологічних чинників; використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення без дозволу спеціально уповноважених державних органів тощо.
Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р. містить преамбулу та 10 розділів і спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення й поліпшення для екологічного забезпечення життєдіяльності людини, відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище. Він визначає правові й організаційні основи, екологічні вимоги в царині охорони та використання атмосферного повітря.
Закон України «Про тваринний світ»- від 13 грудня 2001 р. регулює відносини в царині охорони, використання і відтворення тваринного світу, об'єкти якого перебувають у стані природної волі, у напіввільних умовах чи в неволі, на суходолі, у воді, грунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. До об'єктів охорони тваринного світу належать:
—дикі тварини — хордові, в тому числі хребетні та безхре
бетні тварини в усьому їх видовому і популяційному розмаїтті
та на всіх стадіях розвитку, що перебувають у стані природної
волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі;
—частини диких тварин (роги, шкіра тощо);
—продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо).
Об'єкти тваринного світу, а також нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин, місця токування, линяння, гніздування колоній птахів, постійних чи тимчасових скупчень тварин, нерестовищ, інші території, що є середовищем їх існування та шляхами міграції.
Об'єкти тваринного світу, які перебувають у стані природної волі і знаходяться в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, є об'єктами права власності Українського народу. Окремі об'єкти тваринного світу в Україні можуть перебувати у державній, комунальній і приватній власності.
Закон передбачає також права і обов'язки громадян у сфері охорони, використання та відтворення тваринного світу. До головних відносить право на:
—загальне і спеціальне використання об'єктів тваринного
світу;
—тримання у власності окремих об'єктів тваринного світу;
— компенсацію шкоди, завданої дикими тваринами.
Одночасно громадяни України зобов'язані:
—охороняти тваринний світ і середовище перебування ди
ких тварин;
—сприяти відтворенню відновлюваних об'єктів тваринного
світу;
—використовувати об'єкти тваринного світу відповідно до
закону;
—відшкодовувати шкоду, заподіяну ними тваринному світу
внаслідок порушення вимог законодавства про охорону, вико
ристання і відтворення тваринного світу.
Державне управління та регулювання у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, спеціально уповноважені органи.
Видами використання об'єктів тваринного світу є: мисливство; рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин; використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях; використання корисних властивостей життєдіяльності тварин; використання диких тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності; добування (придбання) диких тварин з метою їх утримання і розведення в неволі чи напіввільних умовах.
Охорона тваринного світу забезпечується шляхом:
—встановлення правил та науково обґрунтованих норм охо
рони, раціонального використання і відтворення об'єктів тва
ринного світу;
—встановлення заборони та обмежень при використанні
об'єктів тваринного світу;
—охорони від самовільного використання та інших порушень
встановленого законодавством порядку використання об'єктів
тваринного світу;
396
Глава 10
Основи екологічного права України
397
— охорони середовищ існування, умов розмноження і шляхів
міграції тварин;
—запобігання загибелі тварин під час здійснення виробни
чих процесів тощо.
За порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу можлива адміністративна, цивільно-правова чи кримінальна відповідальність.
§ 7. Правова охорона водних ресурсів
Водний кодекс України регулює правові відносини з метою забезпечення збереження, наукового обгрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод і ліквідації їхніх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водовикористання. При цьому під водами розуміють усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води.
Водний фонд України включає всі води (водні об'єкти) на території України. До нього належать:
а) поверхневі води (природні водойми (озера); водотоки
(річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і ка
нали; інші водні об'єкти;
б) підземні води та джерела;
в) внутрішні морські води та територіальне море.
До земель водного фонду належать землі, зайняті:
—морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водой
мами, болотами, а також островами;
—прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та
навколо водойм;
—гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами
та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;
—береговими смугами водних шляхів.
Усі водні об'єкти класифікуються на загальнодержавні й місцеві. Вони є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Народ України здійснює право
власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.
Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства, які здійснюють забір води з водних об'єктів, скидають в них зворотні води, або користуються водними об'єктами. Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Первинні водокористувачі — це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинні водокористувачі — це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними, та за погодженням з органом, який видав дозвіл первинному водокористувачу. При цьому передбачається право загального та спеціального водокористування. Останнє може бути короткостроковим (до трьох років) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п'яти років).
Усі води підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.
Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову чи кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.
§ 8. Порядок використання та охорони надр
Надра — це частина земної кори під поверхнею суходолу та дном водоймищ; простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.
398
Глава 10
Основи екологічного права України
399
Надра є виключною власністю народу України і надаються лише в користування. Угоди або дії, що в прямій чи прихованій формі порушують право власності народу України на надра, є недійсними. Народ України здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, місцеві ради депутатів і місцеві державні адміністрації.
Окремі повноваження щодо розпорядження надрами законодавством України можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.
Державний фонд надр охоплює як ділянки надр, що використовуються, так і ділянки надр, не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.
Родовища корисних копалин — це нагромадження мінеральних речовин у надрах, на поверхні землі, у джерелах вод і газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання придатні для промислового використання.
Техногенні родовища корисних копалин — це місця, де накопичилися відходи видобутку, збагачення та переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені й мають промислове значення. Такі родовища можуть виникнути також внаслідок втрат під час зберігання, транспортування та використання продуктів переробки мінеральної сировини.
Усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, із запасами, оціненими як промислові, становлять Державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені родовища корисних копалин — резерв цього фонду.
Державний фонд родовищ корисних копалин є частиною Державного фонду надр.
Користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни.
Надра надаються в користування з метою:
а) геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промисло
вої розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного
значення;
б) видобування корисних копалин;
в) будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'яза
них з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для
підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів,
захоронения шкідливих речовин і відходів виробництва, скидан
ня стічних вод;
г) створення геологічних територій і об'єктів, які мають важ
ливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові
полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи,
лікувальні, оздоровчі заклади тощо);
ґ) задоволення інших потреб.
Надра надаються в постійне або тимчасове користування.
Користувачі надр мають право:
а) здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчен
ня, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші
роботи згідно з умовами спеціального дозволу (ліцензії);
б) розпоряджатися видобутими корисними копалинами,
якщо інше не передбачено законодавством чи умовами спеціаль
ного дозволу (ліцензії);
в) здійснювати на умовах спеціального дозволу (ліцензії)
консервацію наданого в користування родовища корисних ко
палин або його частини;
г) на першочергове продовження строку тимчасового корис
тування надрами.
Користувачі надр зобов'язані:
а) використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх
було надано;
б) забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональ
не, комплексне використання та охорону надр;
в) гарантувати безпеку людей, майна та навколишнього при
родного середовища;
г) приводити земельні ділянки, порушені під час користуван
ня надрами, у стан, придатний для подальшого їх використання
в суспільному виробництві;
ґ) виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України.
Користування надрами є платним. Плата справляється за користування надрами в межах території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.
400
Глава 10
Основи екологічного права України
401
Родовища, в тому числі техногенні, запаси і прояви корисних копалин підлягають обліку в Державному кадастрі родовищ і проявів корисних копалин і Державному балансі запасів корисних копалин.
Державний облік родовищ, запасів і проявів корисних копалин здійснюється в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основні вимоги в царині охорони надр:
—забезпечення повного і комплексного геологічного вивчен
ня надр;
—додержання встановленого законодавством порядку надан
ня надр у користування і недопущення самовільного користу
вання надрами;
—раціональне вилучення й використання запасів корисних
копалин і наявних у них компонентів;
—недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних із ко
ристуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин,
гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсер
вовані, а також підземних споруд;
—охорона родовищ корисних копалин від затоплення, об
воднення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість
корисних копалин і промислову цінність родовищ або усклад
нюють їх розробку;
—запобігання необгрунтованій та самовільній забудові площ
залягання корисних копалин і додержання встановленого зако
нодавством порядку використання цих площ для інших цілей;
—запобігання забрудненню надр під час підземного зберіган
ня нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронения шкід
ливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;
—додержання інших вимог, передбачених законодавством
про охорону навколишнього природного середовища.
У разі порушення цих та інших вимог користування надрами може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) або припинено органами Міністерства екології та природних ресурсів України, органи державного гірничого нагляду, державного геологічного контролю або іншими спеціально уповноваженими на те державними органами в порядку, встановленому законодавством України.
Спори з питань користування надрами розглядаються органами державного геологічного контролю, державного гірничого нагляду, охорони навколишнього природного середовища, місцевими радами депутатів, місцевими державними адміністраціями, судами у порядку, встановленому законодавством України.
Запитання та завдання