Главная | Обратная связь

КОМУНІКАЦІЙНИЙ АСПЕКТ

Комунікаційні процеси відіграють важливу роль у житті кожної людини. Саме тому на даний момент велика кількість вчених та дослідників приділяють так багато уваги цьому явищу. Процеси комунікації почали досліджуватися вченими ще з ХХ століття. Таким чином нaйбільший науковий інтерес у 1950 – 1960 рр викликали способи формалізації повідомлення, його кодування і декодування, передача інформації від адресанта до адресата. Всі дослідження проводилися у рамках нових на той час дисциплін - кібернетики і інформатики. Згідно цих наук спілкування вивчалося як односторонній інформаційний процес. У цьому процесі найбільшу увагу приділяли способам формалізації повідомлення, а саме розуміння спілкування полягали в ідеї передачі від адресанта до адресата.

Останнім часом все більшої актуалізації набирає ділове спілкування. Внаслідок з’явилася велика кількість навчальної та довідкової літератури з основ комунікації та культури спілкування.

Основною метою даної роботи є дослідження процесу комунікації як складової поведінки менеджера.

Отож перейдемо безпосередньо до розгляду різноманітних моделей поведінки менеджера. Всі моделі були сформульовані на базі теорій з вирішення корпоративних конфліктів. Але деякі з цих моделей розглядають не комунікаційні особливості менеджерів, а суто економічні. Це стосуються теорії Гордона Дональдса, а також теорії Модільяні та Міллера. У своїх працях вони розглядали модель поведінки менеджера при прийняті управлінських рішень, а також при обґрунтуванні структури капіталу.

Перша модель, на якій ми зосередимося, включає у себе дослідження саме комунікаційної особливості поведінки менеджера. Вивченням цього питання займалися такі вчені, як О. Асмолов, Р. Кеттел, Г. Айзенк та інші. Всі вони у своїх роботах приходять до такого висновку, що від комунікаційної моделі поведінки менеджера напряму залежить стратегічний елемент успіху організації. Саме тому вчені визначили ряд характеристик, якостей та вмінь, якими має володіти менеджер.

Учені поділили вимоги до фахової компетенції менеджерів умовно на дві групи. До першої групи вони віднесли ті знання та вміння менеджерів, що потрібні для виконання фахової роботи менеджера, або мистецтва управління (розуміння сутті управлінської справи, вміння міркувати глобально, перспективно, вміння вирішувати нестандартні управлінські проблеми). До другої групи вчені віднесли психологічні фактори, які впливають на здатність співпрацювати з людьми й керувати самим собою (вміння працювати з людьми, оволодіння мистецтвом управління людськими ресурсами, налагодження зовнішніх зв’язків, здатність до самооцінки, уміння робити правильні вибори і безупинно підвищувати кваліфікацію).

Професія менеджера потребує також відповідних особистих якостей. Менеджеру необхідно мати: спрагу знань, професіоналізм, новаторство і творчий підхід до роботи;завзятість, впевненість у собі і відданість справі; нестандартне мислення, ініціативність і здатність генерувати ідеї; психологічні здібності впливати на людей; комунікабельність і почуття успіху;емоційну врівноваженість і стійкість проти стресу; відкритість, гнучкість і легку прилаштовуваність до змін, що відбуваються; ситуаційне лідерство й енергію особистості в корпоративних структурах;внутрішню потребу до саморозвитку і самоорганізації; енергійність і життєстійкість; потребу працювати в колективі і з колективом [1].

Звичайно, що процес розвитку не стоїть на місці, і саме тому на даний момент з’явився новий „соціальний тип” менеджера, якому притаманна вміло контрольована агресивність, гнучкість, холоднокровність при великому напруженні, а головне — здатність оцінювати все в світі конкуренції і завжди прагнути бути переможцем [2, c. 108]. Як стверджують закордоні фахівці, наявність таких якостей у менеджерів для них є нормальним. До сучасних менеджерів також відносять осіб “з індивідуальним підходом”.Даний тип менеджерів допомагають своїм підлеглим учитися на власному досвіді [3]. Також однією з їхніх цілей є підтримання у співробітників духу підприємництва та творчості. Такі керівники ставлять перед собою задачу дати людям можливість досить заробляти, отримувати задоволення від своєї праці, брати участь в управлінні підприємством, створювати умови для самостійного рішення проблем. У цій повазі до особистості людини виявляється вища суть гуманізму сучасного менеджменту.

Варто зазначити, що кожному менеджеру важливо вміти розкривати свої внутрішні психологічні резерви. Для цього потрібно навчитися пізнавати себе й інших людей, виявляти темперамент, характер, спрямованість особистості, відношення діяльності і життя до цілей і життєвих ситуацій, очікуване емоційне поводження в напружених ситуаціях і міжособистісних відносинах, ділові якості, стиль керівництва.

Наступні дві моделі поведінки менеджера завжди йдуть поруч, оскільки вони є протилежними. Це авторитарна модель поведінки менеджера та кооперативна. Розглянемо відмінності між авторитарною і кооперативною моделлю залежно від ступеня активності керівника та залучення підлеглих до процесу прийняття рішень і реалізації процесу управління.

За авторитарною моделлю активною стороною є керівник, підлеглі поводяться пасивно. До типових ознак авторитарного стилю належать такі:

- прийняття рішення, виконання та контроль — входять до компетенції кількох людей;

- керівник приймає рішення в одноособовому порядку і дає вказівки;

- підлеглий беззастережно сприймає вказівки і виконує їх;

- керівник контролює виконання своїх вказівок;

- підлеглий не має права контролювати начальника.

Для цієї моделі характерні незначні контакти між підлеглим і керівником. Це призводить до поляризації обох сторін. За цієї моделі поведінки менеджера у підлеглих майже повністю відсутнє відчуття причетності до загального завдання. Для підлеглих, у цій моделі, характерні слухняність, дисципліна, здатність і готовність засвоювати та виконувати свої обов’язки [4, с. 343].

Згідно ж з кооперативної моделі активність розподіляється між керівником і підлеглим. Для цієї моделі характерні такі ознаки:

- чітке міжособистісне розмежування функцій щодо прийняття рішень, їх виконання та контроль;

- підлеглі беруть участь у процесі прийняття рішень;

- контроль перетворюється на самоконтроль, орієнтований на виконання завдання;

- підлеглі мають право контролювати дії начальника.

У такій моделі керівник і підлеглий працюють разом. Таким чином, і підлеглий, і керівник відчувають значимість своєї справи. Це призводить до того, що відносини підлеглості стають менш вираженими. Підлеглі мають можливість для самореалізації, оскільки керівник їм довіряє.

У наш час авторитарна модель у різних формах має використання у великих організаціях. Вона не передбачає комунікацію між менеджером та підлеглими. Хоча згідно з дослідженнями психологів, працівники виконують роботу значно краще коли відчувають свою значимість. А відчути свою значимість працівник може лише через комунікацію з керівником. Саме тому кооперативна модель у наш час э найбільш успішною та популярною. На даний момент цю модель поведінки менеджера використовують у найрозвинутіших організаціях світу.

Ще однією з моделей поведінки менеджера є ліберальна. Згідно цієї моделі, менеджер прагне виконати свої функції в умовах значної свободи дії своїх підлеглих. Засобами впливу є прохання і задоволення потреб підлег­лих. Критичної оцінки вчинкам своїх підлеглих такий керівник не робить, ухиляється від прийняття дієвих заходів для підтримання порядку в організації.

Досвід свідчить, що така модель поведінки не є досить ефективною оскільки обсяг виконаної роботи працівниками значно зменшується.

Отже, розглянувши моделі поведінки менеджера можна зробити висновок, що сучасні моделі розроблені фахівцями з менеджменту, мають психологічне підґрунтя, проте комунікаційні аспекти, технології ділового спілкування, зумовлені цілями організації і особливостями груп залишають простір для наукових розвідок.

 

Література

1. Смоленніков Д. О. Портрет менеджера 21 ст.: професійні якості та оцінка темпераменту. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/15481. 2. Розанова В. А. Человеческий фактор в управлении: учебное пособие. – М. : ООО „Журнал„Управление персоналом”, 2004. – 208 с. 3. Денисов В.Вначале был менеджер… – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.manage.ru/management/people/denisov.shtml 4. Моргулець О. Б. Менеджмент у сфері послуг: навчальний посібник. – К. : „Центр учбової літератури” 2012 – 343 с.