Главная | Обратная связь

Основні напрями макроекономічної структурної перебудови

Стратегічними в переході до ринку в Україні є структурні ре­форми і створення ринкових інститутів, їхня реалізація можлива за узгодження економічного і політичного мислення виконавчої і законодавчої влад стосовно пріоритетів структурних реформ; мо­білізації національних ресурсів та чужоземних інвестицій для швидкої стабілізації і необхідних капіталовкладень для стимулю­вання економічного зростання; забезпечення вищих темпів реформ за наявних інституційних передумов і фінансових та інвестицій­них ресурсів для запобігання тривалій стагнації.

Вихідним пунктом і серцевиною процесу макроекономічної структурної переорієнтації є перехід від вертикальної до горизон­тальної промислової політики. Водночас слід працювати над поліп­шенням інституційних рамкових умов та здійснювати відповідну промислову політику для залучення чужоземних кредитів і пря­мих капіталовкладень.

Вертикальна промислова політика.Для ринкової економіки важ­ливе правильне співвідношення вертикальної і горизонтальної про­мислової політики. В умовах лібералізації, передання виробничої ініціативи безпосереднім власникам капіталу вертикальні систе­ми та директивні методи організації управління не сприяють про­дуктивній і ефективній функції праці й капіталу.

Вертикальна промислова політика — правові, органі­заційні, економічні заходи уряду країни щодо управління і ре­гулювання економіки від вищої інстанції до нижчої; управ­лінські рішення мають директивний характер і обов'язкові довиконання нижчою інстанцією.

Економічні методи є дієвіші, а горизонтальні взаємозв'язки ви­робників прискорюють рух ресурсів, товарів, фінансів та ін. В Україні на початку XXI ст. зберігаються структури вертикально­го управління, що не сприяє прискоренню реструктуризації соці-ального та промислового секторів економіки.

Вертикальна промислова політика і проблеми структурних перетворень. Ворганізації промислового виробництва в Україні значну роль відведено міністерствам, які впливають на процеси приватизації, розміщення капітальних вкладень та ін. Необхідність прямого втручання міністерств у діяльність підприємств у пере­хідний період урядовці різних рівнів пояснюють потребою підприємств у дотаціях і взяттяурядом на себе гарантій за отри­мані ними кредити чи збереження за державою контрольного па­кета акцій стратегічно важливих підприємств.

Однак така опіка підприємств з боку уряду є намаганням збе­регти вплив зацікавлених у контролі за рухом капіталів, товарів і фінансів певних політичних сил і успадкована від колишньої ко­мандно-адміністративної системи. Це призводить до проблем на мікроекономічному рівні:

співвідношення великої і малої промисловості в середньому 50 : 50. Однак обсяг виробництва продукції великої промислово­сті — 94 %, малої — 6 %.

перехід до ринкової економіки потребує докорінної зміни форм оплати праці. В загальній системі економічних стимулів розвит­ку промислового виробництва нині матеріальні стимули майже не діють.

у промисловості України та в бюджетній сфері необхідно ув'язати зростання заробітної платні з результатами виробниц­тва. Під час переходу до ринку постає необхідність коригування рівня заробітної платні та інших доходів працівників залежно від загального індексу цін;

назріла необхідність здійснення структурної політики у про­мисловості за двома напрямами: імпортозаміщення та експорто-орієнтованість.

На початкових етапах має переважати імпортозаміщення — витіснення з внутрішнього ринку імпортних товарів і послуг, пе­редусім товарів широкого вжитку.

Крім того, слід ураховувати й те, що:

> вертикальна промислова політика часто живить атмосферу хабарництва (бізнесмени й державні чиновники перебувають у постійному контакті, обговорюючи можливі економічні альтер­нативи). Корупція виникає не лише у країнах, уражених глибокою кризою, а й у розвинутих;

> промисловці зосереджуються на політиці, а не на управлінні підприємствами.

За такого стану справ економічні правила гри не є чіткі, позаяк бюрократичні рішення можуть узяти гору над ринковими зако­нами.

Горизонтальна промислова політика. Економічна політика уря­ду в умовах переходу до ринку мас бути спрямована на те, щоби промисловці, підприємці, бізнесмени мали належні умови для встановлення виробничих зв'язків між собою, фінансово-кредитних — з банками, торговельних — з гуртовими та роздрібними торго­вельними фірмами, тобто пріоритетною для уряду має стати го­ризонтальна промислова політика. Промислова політика країни має бути підпорядкована двом найважливішим принципам ринко­вої економіки:

зростанню продуктивної функції праці і капіталу: В↓ = а↑F(Т↓,К↑) (стрілочки показують, що зростання обсягу ви­робництва національного продукту В↑ повинно здійснюватися за рахунок зростання капіталоозброєності одного зайнятого к↑ = Т↓/K↑/Т↑ і рівня технологій а↑, що впливатиме на зростання продуктивної функції (віддачі) одного зайнятого: в↑ =f (к↑);

підвищенню ефективності виробництва одиниці продукції О_в = О/В, Т_д - Т/В, або К = В/К, і національного продукту В = 0/о_в, В = Т/Т. або В = К/К .

Згідно з цими рівняннями обсяг виробництва залежить від рівня матеріальних — о_в, трудових — Т_в витрат в одиниці продукції, тобто від собівартості: чим менший рівень собівартості одиниці продукції, тим більший обсяг валового випуску.

Відповідно до цих принципів промислова політика не може бути довільною або захищати інтереси певних політичних сил чи моно­полістів. Вона має на меті забезпечення:

продуктивності праці зайнятих;

збільшення кількості зайнятих різними видами виробничої діяльності;

зростання випуску національного продукту, який задоволь­няв би потреби споживачів;

зниження витрат на виробництво продукції, підвищення її конкурентоспроможності та забезпечення прибутків виробникам;

зростання грошових доходів населення, підвищення його пла­тоспроможності та рівня життя.

Вирішення цих завдань можливе за дотримання умов лібералі­зації підприємства (відсутності вертикальної системи управління і регулювання економіки, створення конкурентного середовища для різних виробників задля підвищення продуктивності та ефективності їхнього виробництва) і горизонтальної промислової полі­тики.

Горизонтальна промислова політика — правові, органі­заційні, економічні заходи влади, спрямовані на забезпечення умов економічної свободи підприємств, підприємців, бізнесменів, встановлення між: ними взаємовигідних виробничих, фінансових, торговельних зв'язків.

Сутність цієї політики в тому, що уряд не надає підприємствам безпосередньої допомоги (субсидій тощо), а створює рівні умови для їхньої діяльності. Свої позиції на ринку виробники повинні за­войовувати в конкурентній боротьбі.

Для України питання горизонтальної промислової політики має особливе значення, оскільки зростання затратності виробництва призвело до збитковості галузей промисловості, хоча фактична продуктивність не змінилася. Підприємства цих галузей стали неконкурентоспроможними через високу затратність їхньої про­дукції та її низьку якість. Втрату конкурентоспроможності в цьо­му разі неможливо компенсувати вертикальною промисловою політикою. З іншого боку, всередині кожної галузі є потенційно конкурентоспроможні підприємства (завдяки технічному оснащен­ню, належному керівництву, доступу до природних ресурсів, близькості до ринку та ін.). З огляду на це метою горизонтальної постсоціялістичної промислової політики є формування рамкових умов для створення нових підприємницьких структур і швидкого розукрупнення підприємств за збереження технічного потенціалу.