Главная | Обратная связь

Реструктуризація галузей соціяльного комплексу

Соціяльний комплекс об'єднує галузі національної економіки, за ефективністю яких роблять висновок про стан економічної полі­тики у сфері виробництва, забезпечення матеріяльними і грошо­вими ресурсами розвитку соціяльної сфери, цивілізованість і гу­манність суспільства загалом.

Соціяльний комплекс — комплекс галузей сфери виробниц­тва і сфери послуг, який забезпечує виробництво товарів і послуг для населення.

Рівень розвитку соціяльного комплексу визначається умінням управляти державою, володінням економічними законами, присто­суванням форм і методів господарювання до їх вимог.

До соціяльного комплексу належать: підприємства, що вироб­ляють товари масового вжитку; сфера послуг; споживчий ринок; доходи і рівень життя населення.

Структура соціяльного комплексу має відображати структу­ру потреб і попиту населення.

Розвиток соціяльного комплексу залежить від державної, економічної, інвестиційної політики та діяльності уряду. Як і галузі промисловості, він потребує відпо­відної реструктуризації. Соціяльний комплекс, своєю чергою, впливає на сферу виробництва, оскільки саме в ньому формуєть­ся реальний попит та платоспроможність населення. Збільшення виробництва товарів і послуг можливе за зро­стання їх споживання.

Тому мета реструктуризації соціяльного комплексу — створення економічного механізму, за якого попит і пропозиція , тобто соціяльний і виробничий комплекси, перебувають у тісному взаємозв'язку:

Сутність такого взаємозв'язку полягає у:

> забезпеченні конкурентоспроможності товарів сфери вироб­ництва і сфери послуг:

> забезпеченні грошовими доходами населення його плато­спроможності: ,

У першому випадку ціна одиниці реалізованої продукції має відшкодувати затрати матеріялів О, праці Т і принести валовий прибуток ВП:

Ц = 0 + Т + ВП.

У другому випадку придбані товари і послуги О мають задо­вольнити матеріяльні та соціяльні потреби споживачів:

де О* — споживчі товари і послуги, що задовольняють потреби споживачів.

Реструктуризація соціяльного комплексу в Україні є тривалимпроцесом і потребує 8 — 10 млрд. дол. США.

Реструктуризація споживчого ринку.Споживчий ринок в Україні формується на засадах і принципах функціонування ринкової еко­номіки: приватної власності на засоби виробництва і на товари споживчого ринку; ринкового розподілу товарів, робіт і послуг, тобто предметів реалізації на споживчому ринку.

З рівняння ринку випливає, що зростання споживчого попиту зумовлює збільшення споживання товарів і послуг ,а це, своєю чергою — збільшення обсягів виробництва:

Факторами зростання споживчого попиту є стимулювання продук­тивної праці, підвищення грошових доходів Г_м і коефіцієнта обо­ротності грошей V. Стимулюючи зростання оплати праці залучен­ням додаткової праці ∆Т чи її продуктивності, віддачі досягають збільшення обсягу виробництва на ∆В:

Реструктуризація доходів населення.Частина національного доходу в різних формах спрямовується на особисті потреби насе­лення. Це доходи грішми. Вони складаються із: заробітної платні; доходів робітників і службовців від підприємств і організацій, що не входять до заробітної платні; доходів грішми від селянських спілок; надходжень від продажу продуктів сільського господар­ства і кооперації; пенсій; різних виплат, дивідендів.

 

Реструктуризація базових галузей промисловості

До підприємств базового комплексу України належать: вироб­ництво та розподіл електроенергії, газу та води; металургійне виробництво; машинобудування і металообробка; хімічне і нафто­хімічне виробництво; виробництво деревини, целюлози, паперу і будівельних матеріялів; виробництво транспортного устатку­вання.

В основу реструктуризації підприємств базових комплексів покладено економічний фактор — конкурентоспроможність про­дукції за її ціною і якістю: ціна відшкодовує собівартість виробництва, а якість — гарантує вимоги споживачів щодо її викори­стання чи експлуатації. З огляду на це головним напрямом реструктуризації є підприємизація — створення на базі великих комплексних виробництв підприємств, які орієнтуються на попит їхньої продукції на ринку і на прибутки.

Підприємизація у вугільному секторі. Запаси вугілля в Україні значні, але воно має невелику конкурентоспроможність на міжна­родному ринку. Полегшення адаптації вугільної промисловості до ринку можливе за умов:

створення самостійних підприємств на базі виробничих об'єд­нань. За такого підходу кожна шахта самостійно веде облік витрат.

лібералізації внутрішньої торгівлі звичайним і збагаченим вугіллям, коксом. Це дає змогу торговельним підприємствам, на відміну від виробників вугілля, виявити свої специфічні переваги (наприклад, оптимальна організація потоку товарів, збирання та поширення інформації) і завдяки диверсифікації послуг підвищити свою ефективність;

лібералізації зовнішньої торгівлі вугіллям. Забезпечує вільний вибір споживачами джерелотримання вугілля, у тому числі імпорт, а виробники вугілля повинні отримати свободу експорту в інші країни;

обмеженого прямого державного втручанняу галузь.

Підприємизація у газовому секторі. Гостра потреба реформу­вання газового сектора продиктована і нестабільністю ситуації з міжнародним постачанням газу.

Для підприємизації газового сектора, потрібні такі заходи:

скасування регулювання імпорту; надання власниками тру­бопроводів високого тиску, які (все ще) є монополістами, третім особам можливості користування ними;

відмова від однієї проміжної організаційної ланки (Укргазу) при переході від виробників-імпортерів до регіональних розподіль­них підприємств;

підприємизація у сфері торгівлі газом для того, щоб позбу­тися регіональних монополій на постачання газу і забезпечення оптовим продавцям змоги здійснювати торгівлю в усіх регіонах на основі контрактів з обласними та оптовими і з іноземними постачальниками;

спеціяльне регулювання транзитних угод. Мета підприємизації полягає у створенні самостійних підприємств з транзиту газу в рамках холдингової компанії "Укргазпром", що уможливить визначення транзитних тарифів, які узгоджуються з РА О "Газ­пром", з орієнтацією на витрати.

Підприємизація у нафтовому сектори Реструктуризація у нафто­вому секторі передбачає часткове розукрупнення його об'єктів, посилення конкуренції у тих сегментах, де це доцільно. Здійсню­вані для того заходи мають бути спрямовані на:

лібералізацію виробництва, імпорту та експорту сирої нафти;

створення самостійного транспортного підприємства для надання послуг з транзиту нафти;

вільний доступ на український ринок продукції іноземних нафтопереробних підприємств, за винятком випадків неспростов­ного субсидування іноземних нафтопереробних компаній (дем­пінг) ;

доступність торгівлі нафтопродуктами для багатьох під­приємств;

розширення нафтового терміналу в порту "Південний" з огля­ду на необхідність диверсифікації системи енергопостачання в Україні.

Підприємизація в електроенергетичному секторі. Підвищення ефективності електроенергетики пов'язане іззаощадженням елек­троенергії: його резерви (за данини Інститутупроблем енергозаощадження НАНУ) становлять 20 — 25 %. Водночас з 1993 р. спо­стерігається зростання споживанняелектроенергії у промисло­вості.

Отже, проблеми української електроенергетикипов'язані не з пропозиції», а передусім з попитом(споживанням). Унаслідок різкого скорочення виробництва з 296млрд. кВт/г у 1990 р. до 180 млрд. кВт/г у 2006 р. вивільнилисянадмірні потужності. Спо­рудження нових електростанційнедоцільне ні з технічного погля­ду, ні щодо фінансування. Оскількив Україні реформування елект­роенергетичного сектора почали з корпоратизації без створення самостійних підприємств, спроможних функціонувати продуктив­но і прибуткове, постала потреба поліпшення структури енерге­тичних підприємств і підвищення їхньої продуктивності та ефек­тивності.

Підприємизація у металургійному секторі.Україна має усі умо­ви для функціонування потужної сталеплавильної промисловості: власні родовища залізної руди і коксованого вугілля, місця інте­грованого виробництва сталі з гарантованим водопостачанням, великі запаси металобрухту, а також є кваліфіковані інженерні та робітничі кадри. В 2001 р. експорт сталі становив 35 % від загаль­ного обсягу українського експорту.

Рамкові умови для реструктуризації було поліпшено дерегуляцією (вільним ціноутворенням, полегшенням технічних змін зав­дяки зупиненню нерентабельних підприємств, прискоренням корпоратизації суміжних стадій виробництва, скасуванням обмежень на торгівлю металобрухтом).

Кольорова металургія розвинута в Україні доволі слабко че­рез нестачу сировини.

Основні фонди кольорової металургії потребують відновлен­ня. Головними напрямами промислової політики уряду України в цій галузі є розвиток алюмінієвої промисловостіі збільшення ви­робництва титану.

Підприємизація у машинобудівному секторі. До 1991 р.цей сек­тор був провідний у промисловості: володів третиною промисло­вого капіталу, виробляв понад третину промислової продукції і посідав перше місце в загальному її обсязі.

Реструктуризація підприємств, які належали до військово-про­мислового комплексу, — важливе завдання структурних реформ.

Перепрофілювання машинобудівних підприємств, які працюва­ли на оборону, на цивільне виробництво, можливе за прискорення їх розукрупнення, чіткого розмежування цивільних і військових підприємств, зміцнення технологічної бази, цілеспрямованих нау­ково-дослідних програм і потребує капіталовкладень у сумі при­близно 15 — 20 млрд. дол. Для залучення таких іноземних інвес­тицій потрібні відповідні політичні та економічні передумови.

Підприємизація у хімічному секторі. В Україні хімічна галузь потребує радикальних організаційних зрушень. Вона енерговитратна, негативно впливає на довкілля. На реструктуризацію хімічного виробництва потрібно щонайменше 3 — 5 млрд. дол., позаяк основні фонди зношені, не існує замкнених виробничих циклів. І як наслідок — великі витрати на транспортування і трансакції, що знижують конкурентоспроможність кінцевої про­дукції. Ця галузь є також і матеріяловитратною. В Україні слабка сировинна база для хімічної промисловості, тому більшість сиро­вини імпортується. Для поліпшення стану в хімічній промисловості треба відмовитися від здійснення вертикальної промислової полі­тики та прямого державного втручання.