 |
|
ЕКОНОМІЧНІ ТЕОРІЇ ТА БАЗИСНІ ІНСТИТУТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
1. Концепція національної економіки в рамках розвитку економічної теорії.
2. Базисні інститути національної економіки.
3. Основні показники розвитку національної економіки.
1. Концепція національної економіки в рамках розвитку економічної теорії
Класична школа політекономії сформувала концепцію національної економіки як самодостатньої і саморегульованої ринкової системи. Опонентами класиків у 19 ст. виступили, з одного боку, Ф.Ліст і представники історичної школи, з іншого боку - марксисти. Перші стверджували про відсутність єдиних об’єктивних законів розвитку національної економіки, про залежність цього розвитку від впливу історико-географічних, етно-політичних та інших факторів і про необхідність підстраховки розвитку національної економіки з боку держави у вигляді преференцій для національного товаровиробника. В той же час представники марксистської економічної теорії стверджували про нежиттєздатність капіталістичної системи і відсутність потенціалу саморегулювання у зв’язку з посиленням експлуатації найманої робочої сили. Тому марксисти вважали за необхідне усуспільнення власності з метою ліквідації експлуатації людини людиною і передачі повноважень по управлінню економікою до ведення держави або інших суспільних інститутів. Таким чином, у 19 ст. визначилась основна проблема щодо організації національної економіки, вирішення якої визначало і визначає досі розвиток різних шкіл і напрямків в економічній теорії. Сутність цієї проблеми – це глибина та механізми державного втручання в економіку. В 20 ст. цю проблему продовжують вирішувати представники різних напрямків економічної теорії, зокрема представники неокласики й неолібералізму на засадах мінімізації державного втручання в економіку й пріоритету ринкових регуляторів, а представники кейнсіанства та ряду напрямків інституціоналізму – на засадах посилення ролі держави в економічних процесах.
2. Базисні інститути національної економіки
Суспільні інститути – це закріплені правом, організаціями або на рівні свідомості традиції, звичаї, морально-етичні норми і правила поведінки.
Базисними економічними інститутами, що формують економічну підсистему національної економіки, є:
1. праця, робота;
2. власність;
3. влада;
4. управління.
В свою чергу, сформована цими інститутами економічна підсистема поряд з іншими підсистемами – соціальною, технологічною, політичною, культурною та екологічною, утворюють національну економіку як систему.
Економічна підсистема теж складається з елементів та підсистем. Елементами економічної підсистеми національної економіки є:
1. фірми і підприємства;
2. домашні господарства;
3. наймані працівники.
Це мікрорівень економічної підсистеми національної економіки. Ці елементи теж мають ознаки інститутів. Інститути мезорівня економічної підсистеми національної економіки – це галузі і сфери виробництва або окремі ринки.
Макрорівень та його інститути економічної підсистеми національної економіки – це загальнонаціональний ринок, законодавство, ринкова інфраструктура, механізм координації економічної діяльності. Ці загальні інститути макрорівня проявляються у формі більш конкретизованих інститутів, таких як:
- податкова система;
- грошова система;
- система виробництва;
- система розподілу;
- система обміну і т.д.
Сучасні ефективні національні економіки розвиваються на базі громадянських цінностей, які впливають на формування і розвиток економічних інститутів. Такими цінностями є:
1. свобода;
2. демократія;
3. права людини.
Розглянемо механізм впливу цінностей на формування і розвиток інститутів.
1. Свобода як цінність формує такий інститут національної економки, як економічну свободу. Цей інститут має цілий ряд вимірів, наприклад, для найманих працівників економічна свобода означає можливість на свій розсуд приймати рішення про удосконалення та продаж свого ресурсу – робочої сили. Для домашніх господарств – це можливість самостійного прийняття рішень про спосіб отримання доходів і обсяги споживання. Для підприємств – це можливість вільного обрання видів підприємницької діяльності, обсягів виробництва, цінових та якісних його параметрів і т.д.
2. Демократія як цінність породжує інститути економічної демократії, сутність якої полягає у втіленні принципів демократії в економічні відносини, демократизації всього господарського механізму. Розвиток економічної демократії передбачає:
- наявність органів соціального партнерства або економічного самоуправління;
- залучення профспілок до управління підприєчтвом;
- повноваження органів економічного самоуправління в різних сферах (зайнятість, соціальна політика тощо).
3. Права людини – сукупність основних прав особистості, які значною мірою визначають соціальну політику в країні.
3. Основні показники розвитку національної економіки
Ефективне функціонування національної економіки визначається пропорціями її розвитку. Розрізняють: відтворювальні пропорції – це співвідношення матеріально-речових складових виробництва і робочої сили, а також загальноекономічні пропорції – це співвідношення сукупного попиту і сукупного пропонування, сфери матеріального виробництва і сфери послуг, пропорції між першим і другим підрозділом матеріального виробництва і т.д. (міжгалузеві, територіальні, зовнішньо-економічні пропорції).
В цілому пропорційний розвиток національної економіки можливий за умови вирішення ряду проблем, які можна згрупувати наступним чином:
1. обсяг виробництва, його структура і динаміка (показники – ВНП, ВВП, ЧНП, питома вага промислової продукції, сільськогогосподарської продукції, послуг і т.д.);
2. безробіття й зайнятість (показники – рівень і структура безробіття, рівень і структура зайнятості);
3. інфляція (показники – індекси цін, дефлятор ВНП, темпи інфляції);
4. обсяг та динаміка зовнішньоекономічної діяльності, основний показник – платіжний баланс країни, що включає рахунки поточних операцій (торговий баланс – експорт та імпорт товарів і послуг, отримані та сплачені доходи, отримані та надані трансферти) та рахунків операцій з капіталом і фінансами.
Існує загальноприйнята у світовій практиці система вимірювання стану та динамики розвитку національної економіки. Вона отримала назву системи національних рахунків (СНР), СНР сформована з врахуванням функціонування економіки на ринкових засадах.
Методологічні засади системи національних рахунків:
1. розширене трактування суспільного виробництва: в створенні національного доходу беруть участь галузі як матеріального, так і нематеріального виробництва;
2. критерієм продуктивності вважається отримання доходу;
3) результатом виробництва є кінцевий продукт.
Принципи побудови системи національних розрахунків:
1. принцип тотожності між витратами і доходами, тобто витрати на виробництво є точно такими ж, як дохід, отриманий у результаті цього виробництва;
2. принцип безперервності потоку доходи-витрати, тобто для отримання доходу необхідно здійснити витрати, а витрати винагороджуються доходами;
3. ключовим поняттям в структурі показників виробництва є додана вартість (характеризує конкретний внесок кожного учасника виробничого процесу);
4. для обліку доходів, витрат виробництва і т.д. виділяють економічні сектори, що об’єднують економічні одиниці. Таких секторів шість:
- підприємства або нефінансові корпорації;
- фінансові установи або фінансові корпорації;
- державні установи або сектор державного управління;
- некомерційні громадські та приватні організації;
- домашні господарства;
- зовнішньоекономічний сектор.
Базовою одиницею обліку в системі національних рахунків є інституційна одиниця, яка називається резидент. Резидент – це економічна одиниця, яка здійснює економічну діяльність в межах митної території країни тривалий період (понад один рік).
За ступенем деталізації в СНР всі рахунки поділяються на три класи:
1. консолідовані (зведені) рахунки:
- рахунок ВВП і витрат на нього;
- рахунок національного доходу і його розподілу;
- рахунок фінансування капіталовкладень;
- рахунок зовнішніх операцій.
2. рахунки виробництва, споживання, капіталоутворення, а саме:
- рахунок для ринкових продуктів і послуг;
- рахунок для неринкових продуктів і послуг;
- рахунок для галузей виробництва товарів;
- рахунок для товарів і послуг, що виробляються некомерційними організаціями для домашніх господарств;
- рахунок для товарів і послуг, що виробляються одними домашніми господарствами для інших домашніх господарств.
3. рахунки доходів і витрат, в т.ч. фінансування капітальних витрат в розрізі інституціональних секторів.
Найважливішими макроекономічними показниками є ВВП і ВНП, хоча вони мають ряд недоліків. Наприклад, на підставі аналізу ВВП та ВНП важко зробити висновок про те, за рахунок чого відбулося зростання – чи то за рахунок зростання продуктивності праці, чи то за рахунок залучення додаткових ресурсів. Крім того, ВВП і ВНП не дають уявлення про вплив виробничої динаміки на довкілля. Тому сучасний етап розвитку національних рахунків визначається, зокрема, розробкою нових показників, що характеризують сучасні процеси й динаміку національних економік світу. Це показники, що мають першочергове значення з точки зору НТП, процесу глобалізації і вирішення глобальних проблем людства. Найважливішими з них є: індекс людського розвитку, доходи на душу населення, обсяг фінансування науково-технічних робіт і т.д.
Індекс людського розвитку – це спеціальний показник, що поєднує три складові (ВВП, грамотність і тривалвсть життя) та дає складну оцінку людського прогресу.
Індекс вартості життя – характеризує зміну цін на товари і послуги, застосовується для визначення реальної зарплати в країні.
Індекс технологічного розвитку – показник, що відображає роль техніки та науки у розвитку економіки. Він враховує кількість зайнятих на НДДКР, кількість патентів та науких публікацій у розрахунку на мільйон мешканців держави.
Індекс людського капіталу включає рівень грамотності, кількість осіб з середньою освітою і кількість осіб з вищою освітою у відсотках від усього населення країни.
Індекс інноваційних можливостей - інтегральний показник, що визначається як сума індекса людського капіталу та індекса технологічного розвитку.
Існує також комплексний індекс, розроблений світовим банком - індекс економіки,що базується на знаннях. Він враховує такі групи показників, як режими та форми економічних стимулів, рівень освіти, інновації та інформаційної інфраструктури. За рядом показників, що входять до даного індексу, України займає досить високі позиції. Проте вона знаходиться на найнижчих позиціях за показниками захисту інтелектуальної власності, розвитку економічної інфраструктури, адміністративних бар’єрів для бізнесу, розкритя інформації.
Як наслідок, за іншим інтегральним показником - індексом зростання конкурентоспроможності економіки (враховує рівень освіти, якості життя, розвиток ринкової інфраструктури, рівень інноваційної активності, частку імпорту-експорту країни на ринках високих технологій, інституційне забезпечення економіки тощо) Україна у 2004 році знаходилась на 86-му місці зі 104 країн.
Загалом місце України за різними індексами знаходиться в середині в залежності від індексу і рейтингів країн (від 50 до 100 місця). Позитивним моментом є високий рівень освіти, тому за індексами, де про нього йдеться мова, Україна займає значне місце. Можна зробити висновок про значний потенціал розвитку нашої країни. В той же час він не реалізується.
ТЕМА З