 |
|
ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
1. Поняття і склад потенціалу національної економіки.
2. Природно-ресурсний потенціал.
3. Демографічний та трудовий потенціали.
4. Виробничий потенціал.
5. Науково-технічний потенціал.
6. Інформаційний потенціал.
7. Зовнішньоекономічний потенціал.
8. Екологічний потенціал.
1. Поняття і склад потенціалу національної економіки
Економічний потенціал національної економіки - це її здатність перетворювати ресурси на продукти з метою задоволення потреб населення.
Потенціал національної економіки визначається:
1. обсягом основного капіталу та інших нефінансових і фінансових активів;
2. обсягом природних ресурсів;
3. обсягом людських ресурсів;
4. системою організації та управління;
5. обсягом інноваційного ресурсу.
Перші три складових - це національне багатство. Четверта складова приводить у рух національне багатство, створюючи постійно діючий механізм життєзабезпечення суспільства. П’ята складова перетворює цей механізм і його рух на безперервну динаміку зростання. Національне багатство є найважливішою складовою потенціалу національної економіки. Його оцінка передбачена системою національних рахунків і трактується як сума нефінансових і фінансових активів. Але будь-які оцінки національного багатства є значною мірою відносними, тому що тільки частину національного багатства можна оцінити з припустимим рівнем об’єктивності (це переважно фінансові активи). Складніше оцінювати нефінансові активи, зокрема основний капітал. Якщо ступінь його фізичного зносу можна визначити точно, то ступінь морального зносу можна оцінити лише зі значною мірою суб’єктивізму. Найбільш складним для оцінки є людський капітал, під яким розуміють сукупність природних даних і талантів, рівня освіти, культури, виробничих навичок, досвіду, здоров’я. Одним з підходів до оцінки людського капіталу є оцінка витрат на освіту, культуру, охорону здоров’я, соціальну інфраструктуру і т.д. Очевидно, що цей підхід суб’єктивний. В той же час людський капітал є найдинамічнішою складовою національного багатства на сучасному етапі, його питома вага має стійку тенденцію до зростання.
2. Природно-ресурсний потенціал
Природно-ресурсний потенціал в структурі потенціалу національної економіки України займає провідне місце. Територія України складає менше 1% земної поверхні, в той же час на ній зосереджено більше 5% природних ресурсів планети. Основним є земельний ресурс, який максимально використовується для сільськогосподарського виробництва. Близько 70% території України – це сільськогосподарські угіддя, ще 17% - ліси, 4% - під забудовою, 5% - інші території, 4% - зайнято водоймами. Неефективне використання земельного ресурсу проявляється через низький технологічний рівень агропромислового сектору. Він перенасичений технологіями впливу на ґрунти (хімізація, зрошення, осушення), що в цілому призводить до деградації ґрунтового покриття (засоленість, підтоплення і т.д.). Крім того, неефективно використовуються й землі населених пунктів під забудову екологічно шкідливими об’єктами з мінімізацією рекреаційних зон. Незважаючи на відсутність ринку землі, неможливість її відчуження й об’єктивної оцінки, саме земля залишається найціннішим природним багатством України. Забезпеченість землею сільськогосподарського призначення становить 0,7 гектара на одного українця, що в кілька разів перевищує середньоєвропейський рівень. Експертна оцінка сільськогосподарських угідь в Україні перевищує 100 мільярдів доларів.
Україна має значні запаси вугілля, нафти і газу, поклади торфу, але ці запаси не забезпечують в повній мірі потреби розвитку економіки.
Серед загальних ресурсів органічного палива на вугілля припадає 65-90%. У розвинутих країнах використання вугілля забезпечує зростання економіки, заміняє нафту у багатьох сферах діяльності.
Кам’яне вугілля в Україні видобувається на території двох основних кам’яновугільних басейнів: Донецького та Львівсько-Волинського. В Донецькому басейні видобуток вугілля головним чином зосереджено в Донецьку, Макіївці, Єнакієво, Горлівці, Чистякові - Донецька область; Луганську, Стаханові, Первомайську, Лисичанську - Луганська область; Павлограді - Дніпропетровська область. У Львівсько-Волинському басейні вугілля видобувають у Червонограді - Львівська область; Ново-Волинську - Волинська область.
Буре вугілля видобувають на території Житомирської (Поліський регіон), Черкаської (Подільський регіон), Кіровоградської, Донецької (Степовий регіон), Львівської (Карпатський регіон) областей.
Нафтогазоносні площі зосереджені головним чином в Карпатському, Подільському, Степовому регіонах та в Криму. У загальній структурі видобутку нафти значна її кількість (80-85 %) приходиться на Подільський та Степовий регіони. Тут проводяться геологічні дослідження, відкриваються нові родовища нафти, що створює позитивні можливості для збільшення обсягів її видобутку.
Для забезпечення розвитку економіки України щорічно необхідно використовувати 23 млн.т нафти. Видобуток нафти складає 4 млн.т, тобто 17,5% від потреби, незважаючи на відкриття нових нафтових родовищ. Існує тенденція до зменшення обсягів видобутку нафти, починаючи з 1990 р.
Промислові запаси природного газу в Україні дорівнюють 1,1 трлн. м3, відкриті 500 млрд. м3.
Газові поклади розташовані на території Подільського, Степового та Карпатського регіонів та в Криму, вони співпадають з розташуванням покладів нафти, враховуючи генетичну їх спорідненість. У Причорномор’ї та Приазов’ї родовища нафти і природного газу експлуатуються на шельфі Чорного моря: Голіцинське, Шмідта, Штормове, Тарханкутське, Дельфін; родовища природного газу - на шельфі Азовського моря: Керченське, Казантипське, Стрілкове.
Природного газу у 2004 р. видобули 19,3 млрд. м3, хоча в перспективі його видобуток може зрости до 50 млрд. м3. Зараз тільки родовища Харківської області дають до 50% природного газу України (поклади Юрієвське, Яблоневське, Селещенське). Видобуток газу на знаному Шебелинському родовищі в Полтавській області постійно знижується через зростання глибини буріння (до 2 км).
Привертає увагу стан справ з вітчизняними запасами газу, враховуючи, що вичерпаність родовищ, які знаходилися в експлуатації, сягала 80%, а це визначало скорочення видобутку газу. Протягом тривалого часу (з 1990 до 2005р.) ресурсна база не відновлювалася. Перспективи для зростання видобутку газу відкрилися починаючи з 2000р., коли були введені в експлуатацію нові родовища в межах Дніпровсько-Донецької западини та на території Західного регіону. Особливого значення набуває відкриття на українську шельфі Чорного та Азовського морів чотирьох родовищ природного газу.
Наслідком приросту розвіданих запасів настала стабілізація щорічного видобутку газу на рівні 18-19 млрд. м3.
Горючі сланці (глинисті, вапнякові, кременисті гірські породи) використовують, головним чином як низькосортне паливо, головним чином на теплових електростанціях. Відомі два основних родовища горючих сланців - в Хмельницькій області (поблизу м. Кам'янець-Подільський) та на межі Черкаської та Кіровоградської областей. Горючі сланці розглядають як додаткові резерви енергозбереження, враховуючи відсутність масштабного промислового їх видобутку.
Торф - горючі копалини, що утворюються у болотах із залишків відмерлих рослин, нагромаджених в умовах надмірної вологості та відсутності повітря. Запаси торфу зустрічаються повсюди. Найбільші запаси зосереджені на території Поліського регіону, головним чином у Волинській, Рівненській, Чернігівській, Київській областях.
Україна багата на рудну сировину, передусім на руди чорних металів. Основними територіями видобутку залізних руд стали родовища Криворізького, Кременчуцького, Білозерського та Керченського залізорудних басейнів, де руда розробляється як підземним, так і відкритим (кар’єрним) способом. Загалом запаси залізної руди в Україні становлять 27,5 млрд.т., або 20% світових.
Основною територією видобутку марганцевих руд є Нікопольський марганцеворудний басейн (запаси близько 1 млрд.т. руди). В Нікопольському басейні марганцевих руд видобуваються значні обсяги руди (в тому числі до 75% відкритим способом), що являють собою сировинну складову марганцеворудної промисловості України.
Також Україна має достатні запаси вогнетривких глин (0,5 млрд.т) і флюсових вапняків (3 млрд.т), значні запаси різноманітної хімічної сировини та нерудних корисних копалин.
Водні ресурси. За сучасними оцінками середньо-багаторічні водні ресурси України сягають біля 78,1 куб.км/рік. В маловодний (95% забезпеченості) рік ця цифра складає 55,9 куб.км. Місцеві водні ресурси, що формуються в межах України, в середній за водністю рік дорівнюють 52,4 куб.км/рік; в маловодний - відповідно 27,7 куб.км/рік. Води річки Дунаю в Україні поки що не використовується.
Прогнозні ресурси підземних вод оцінюються в 21 куб.км/рік, з яких 13,0 куб.км/рік вважаються не пов’язаними з річним стоком.
В межах території України в останні роки використовуються біля 23-25 куб.км/рік водних ресурсів, у тому числі до 6 куб.км/рік підземних вод. Близько 60% загального водокористування пов’язане з формуванням промислових стоків.
Характерним для сучасної структури водокористування в межах України є наявність стійких екологічних дисбалансів, обумовлених використанням в областях і регіонах з обмеженою природною кількістю поверхневих вод значних їх об’ємів, що подані ззовні за рахунок зарегулювання рік (Дніпро, Сіверський Донець і ін.).
Україна на протязі останніх десятиріч є практично не дренованою територією внаслідок регіонального впливу підпору поверхневих та підземних вод каскадом водосховищ р. Дніпро та 27,5 тис. водоймищ на малих річках.
Тривогу викликають довгострокові прогнози на базі циклічності природної водності. Згідно з ними, починаючи з 2000-2002 рр., очікується початок збільшення опадів, які можуть перманентно тривати до 2025-2035 рр. Це може суттєво підсилити негативний вплив водно-екологічного дисбалансу території України. Для принципового покращення екологічного рівня водокористування в межах України потрібні розробки технологічних, нормативно-правових та інших документів, що базуються на принципах гранично допустимих водно-екологічних змін або навантажень. Крім того, зважаючи на катастрофічний стан водогосподарського комплексу України є необхідним також виконання наступного комплексу заходів:
- розробка наукових основ та виконання водно-екологічного районування території України, виходячи з оцінок гранично допустимих водно-екологічних навантажень та змін навколишнього середовища;
- розробка цільової довгострокової програми екологічно-збалансованого розвитку водогосподарського комплексу;
- реалізація поступового переходу на світові стандарти визначення екологічних параметрів водно-ресурсних систем та водного середовища в цілому, технологій водозабезпечення, водокористування та водоохорони.
3. Демографічний та трудовий потенціали
Демографічний потенціал - це спроможність системи організації життєдіяльності суспільства до простого або розширеного відтворення населення. В Україні з 1993р. спостерігається депопуляція населення, що свідчить про значну деградацію демографічного потенціалу України. Загальні втрати населення України за 1993-2009 рр. склали понад 5 мільйонів осіб, тобто більше 10%. Це пояснюється високим рівнем смертності, низьким рівнем народжуваності та від’ємним сальдо міграційних процесів. З 2005 року спостерігається тенденція зменшення деструктивних процесів в розвитку демографічного потенціалу країни, зокрема, хоч і незначно, але відбулося деяке скорочення смертності. Крім того спостерігається тенденція до зростання народжуваності і збалансування міграційного сальдо. В результаті, якщо в 90-х рр. населення України зменшувалося зі швидкістю 400-450 тис. осіб на рік, то з 2007-го року таке зменшення складає близько 120 тис. осіб на рік. Негативним моментом у розвитку демографічного потенціалу країни є те, що в середньостроковій перспективі не вдасться досягти значного скорочення смертності. Така ситуація надзвичайно шкодить розвитку демографічного потенціалу через специфічну структуру смертності в Україні, деє високою питома вага смертності людей у молодому і працездатному віці. Через це темпи старіння нації в Україні є найвищими серед країн Європи. Серед вагомих причин такої ситуації - епідемічна обстановка по соціальним хворобам (СНІД, туберкульоз) та поширеність шкідливих звичок, особливо серед молоді.
Трудовий потенціал - це здатність населення країни до постійного заміщення вибуття працівників старших вікових груп на ринку праці. Трудовий потенціал та його динаміка залежать, в першу чергу, від стану та динаміки демографічного потенціалу, а також від розвитку соціальної інфраструктури, зокрема, системи охорони здоров’я, соціального страхування, освіти, культури, житлово-комунальної сфери і т.д. Характерною рисою розвитку трудового потенціалу в Україні є незбалансованість професійно-кваліфікаційної структури робочої сили і потреб економіки в робочій силі, а також регіональні диспропорції забезпечення робочою силою, що призводять до значних диспропорцій у розвитку ринку праці як на національному, так і на регіональному рівнях. Очевидно, що таке збалансування пов’язане з реформою системи освіти та організацією профорієнтаційної роботи у відповідності до стратегічних напрямків соціально-економічного розвитку країни.
4. Виробничий потенціал
Виробничий потенціал - це здатність господарської системи генерувати виробничий процес. Основою виробничого потенціалу в Україні є фізичний капітал. Хоча обсяг фізичного капіталу на сьогодні складає 90% від обсягу 1990 року, все ж кількісно фізичного капіталу достатньо для організації виробничих процесів на сучасному рівні. Значно гірше виглядає ситуація з точки зору якісних і структурних оцінок фізичного капіталу:
1. якісні параметри основних виробничих фондів в Україні характеризуються високою питомою вагою технічно і технологічно застарілого обладнання;
- середній рівень фізичного зносу виробничих фондів перевищує 60%;
- середня тривалість експлуатації основних фондів (активної частини) становить 16-18 років, що вдвічі перевищує середньоєвропейський рівень.
Що стосується структури основних фондів, то майже 90% з них призначені для виробництва первинного і вторинного секторів, тобто для сировинних галузей і галузей початкової обробки. Приблизно така ж кількість основних фондів є морально застарілими, тобто не відповідають сучасним технологічним вимогам, хоча близько 10% обладнання є технологічно оновленим, у т.ч. у відповідності (або перевищує) до світових стандартів. В цілому основним завданням розвитку виробничого потенціалу країни є технологічна модернізація активної частини основних виробничих фондів. В частині оборотних фондів основним завданням є їх ефективне використання, в першу чергу зниження енерго і ресурсомісткості виробництва.
5. Науково-технічний потенціал
Науково-технічний потенціал - це здатність науково-технічної сфери ефективно вирішувати господарські завдання. Він включає такі елементи, як наукові кадри, наукове обладнання та лабораторії, методологічне забезпечення, наукові школи, наукові та науково-провадницькі установи й організації і т.д.
Науково-технічний потенціал оцінюється за кількістю науково-технічних працівників, кількістю науково-технічних розробок, винаходів, досягнень, а також за інноваційною активністю виробничих підприємств (впровадження).
Науково-технічний потенціал України зосереджений в економічно розвинутих регіонах - м. Київ (близько чверті), Харківській області (близько 15%), Дніпропетровській, Донецькій, Львівській та Одеській областях (від 5 до 7%%). В період трасформаційної кризи 90-х років науково-технічний потенціал України зазнав значної деградації через недофінансування НДДКР, витік кадрів та інші деструктивні процеси. Проте і по сьогодні він залишається одним з найпотужніших у Європі. Але реалізується цей потенціал недостатньо, про що свідчать низький рівень інноваціційної активності економічних суб’єктів, нерозвинутисть інноваційної інфраструктури тощо.
6. Інформаційний потенціал
Інформаційний потенціал країни - це сукупність задокументованої інформації в усіх сферах суспільного буття, її носіїв і здатність інформаційної системи країни генерувати процес зберігання, нагромадження і відтворення інформації.
Інформація - це єдиний ресурс з усіх, що використовуються в процесі виробництва і життєдіяльності, кількість якого не зменшується, а зростає і таке зростання прямо впливає на підвищення ефективності і виробництва, і всіх інших сфер життєдіяльності.
Важливою складовою інформаційного потенціалу є інформаційні технології - сукупність методів, виробничих процесів та програмно-технічних засобів, які забезпечують збір, зберігання, обробку, передачу й використання інформації.
7. Зовнішньоекономічний потенціал
Зовнішньоекономічний потенціал характеризує ступінь відкритості національної економіки й інтеграції її до глобального економічного середовища. По суті це здатність підсистем національного господарства генерувати потік взаємообміну між національною і глобальною економіками продуктами і ресурсами.
Основу зовнішньоекономічного потенціалу України становлять:
- вигідне географічне і геополітичне становище;
- велика кількість природних ресурсів;
- розвинута інфраструктура;
- спеціалізація в рамках міжнародного поділу праці.
Реалізація зовнішьоекономічного потенціалу залежить від зовнішньоекономічної політики, що є регулюванням державою зовнішньоекономічної діяльності з метою сприяння ефективному використанню конкурентних переваг країни.
8. Екологічний потенціал
Екологічний потенціал - це здатність національної економіки забезпечити екологічну рівновагу на території країни. Сутність екологічної рівноваги полягає у сбалансуванні техногенного навантаження на довкілля з його асиміляційним потенціалом. Екологічний потенціал України знаходиться на низькому рівні через такі чинники.
1. Радіоактивне забруднення значних територій внаслідок аварії на ЧАЄС, проблеми експлуатації ЧАЕС і 30-ти километрової зони, а також комплекс медико-соціальних проблем, пов’язаних з наслідками Чернобильської катастрофи.
2. Застаріла структура виробничої сфери з високою питомою вагою сировинних галузей ІПЕК, що здійснюють значне техногенне навантаження на довкілля. Ситуація загострюється високим рівнем концентрації цих галузей в окремих регіонах, що перетворює їх на зону екологічного лиха.
3. Незавершеність формування інституційного та правового середовища національної економіки, що призводить до розбазарювання національних ресурсів і створення екологічно шкідливих об’єктів.
З метою посилення екологічного потенціалу України необхідно реалізувати комплексні заходи з енерго-та ресурсозбереження й екологізації виробничої діяльності, підкріплені політичною волею керівництва держави та відповідними нормативно-правовими актами.
ТЕМА 5