 |
|
ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
1. Характеристика сучасного розвитку національної економіки України.
2. Поняття про концепцію сталого розвитку та необхідність переходу України до стратегії сталого розвитку.
3. Інституціональні чинники розвитку національної економіки.
1. Характеристика сучасного розвитку національної
економіки України
Сучасний етап розвитку національної економіки України є складним процесом, що поєднує ріні типи економічного розвитку. Загалом існує три типи розвитку економічної системи:
- екстенсивний (характеризується кількісним нарощуванням виробничих об’єктів і потужностей);
- інтенсивний (відбувається за рахунок якісних змін виробничого процесу, виробничих потужностей і організації виробництва);
- інноваційний (відбувається в першу чергу за рахунок постійного оновлення техніки, технології, продуктів, розробки нових форм та методів організації та управління виробництвом). Отже, характерною рисою інноваційних типу розвитку є безперервний процес інновацій.
Інновації - це впровадження у виробництво нових технологій, техніки, нових товарів та послуг, нових форм організації та управління, а також інших досягнень науково-технічного прогресу. Розвиток національної економіки України на сучасному етапі має переважно екстенсивний характер з деякими елементами інтенсивного та інноваційного типів розвитку. Така ситуація є загрозливою з точки зору соціально-економічного становища в країні та національної безпеки, тому що такий тип розвитку не відповідає сучасним викликам глобалізованої економіки, є неадекватним процесу загострення конкуренції в світі і призводить до втрати національною економікою конкурентних переваг. Єдиним варіантом модернізації економіки України є перехід до стратегії інноваційного розвитку, лише в цьому разі країна зможе зберегти і розвивати науково-технічний потенціал. Саме він є гарантією того, що в майбутньому Україна зможе посісти гідне місце серед розвинутих країн світу. Незважаючи на розуміння необхідності переходу до інноваційного розвитку керівництвом держави і суспільством у цілому, ситуація не поліпшується через інертність соціально-економічної системи з одного боку і відсутність політичної волі до такого переходу з іншого боку. Така ситуація пояснюється наступними інституційними чинниками:
- серед населення переважає інертне мислення, сформоване в радянський період. Інноваційне мислення лише формується, і то в умовах репродукції інертного мислення з боку старшого покоління;
- традиційна зневага з боку управлінців різних рівнів до генераторів інновацій (інженерів, науковців) і нерозуміння власниками і керівниками підприємств ролі і цінності інновацій;
- традиційно низький рівень оплати праці в Україні, тобто занижена вартість ресурсу «праця», не стимулює власників і управлінців до заміщення цього ресурсу капіталом (технічними засобами).
Основними формами прояву інноваційної активності є:
- індивідуальні інновації – це інноваційна діяльність окремих людей з метою отримання доходів і конкурентних переваг;
- промислова інноваційна активність – це інноваційна діяльність з тією ж метою, але колективів науково-дослідних, проектно-конструкторських, дослідно-експериментальних та інших організацій з різними формами власності. Такі організації можуть бути в структурі окремих підприємств чи галузей або у вигляді окремих установ, що працюють на замовлення. Така форма є основною в розвинутих країнах світу;
- державне замовлення на інноваційну продукцію, фінансується, як правило, за рахунок бюджету, але в умовах України має характер розподілу бюджетних коштів між науковими організаціями без достатньої відповідальності ними за використання цих коштів.
В цілому Україна має всі можливості для переходу на інноваційний шлях соціально-економічного розвитку, а унікальність цих можливостей полягає в тому, що можна вмонтувати стратегію інноваційного розвитку в парадигму сталого розвитку, в усякому разі, в найближчі 10-20 років.
2. Поняття про концепцію сталого розвитку та необхідність переходу України до стратегії сталого розвитку
Концепція сталого розвитку сформувалася на початку 90-х років минулого століття. В загальних рисах вона викладена в декларації ООН, прийнятій у 1992 році, яка називається «Порядок денний розвитку у 21 ст.». Формування цієї концепції викликано деструктивними процесами у розвитку людської цивілізації, що призвели до появи і загострення глобальних проблем людства.
Глобальні проблеми людства виникли в основному через наступні обставини:
- обмеженість природних ресурсів;
- ентропійні демографічні процеси;
- катастрофічно швидке руйнування навколишнього природного середовища;
- зростаюча загроза здоров’ю і життю людей в умовах глобальної економічної кризи.
Сталий розвиток – це такий розвиток соціально-економічної системи, який забезпечує, з одного боку, максимальне благополуччя і сприятливі умови існування для нинішнього покоління, включаючи доступ для всіх громадян до якісної медицини, освіти, культури, духовності, і з іншого боку, не завдає шкоди інтересам наступних поколінь.
Рекомендації, наведені в декларації ООН, фактично зводяться до ідей обмеження економічного зростання, необхідності екологічної просвіти населення і використання досягнень науково-технічного прогресу для переведення виробничої сфери в більш безпечний з екологічної точки зору режим функціонування, але одночасно він має бути більш ефективний з економічної точки зору. Концепція сталого розвитку має три виміри:
- економічний;
- соціальний;
- екологічний.
Економічний вимір передбачає нарощування добробуту населення, подолання бідності за рахунок раціоналізації і підвищення ефективності використання ресурсів.
Соціальний вимір передбачає забезпечення прав і свобод людини, моральності і розбудови громадянського суспільства.
Екологічний вимір передбачає зменшення масштабів забруднення навколишнього середовища, відновлення екологічних систем, гармонізації співіснування суспільства і природи.
Загалом концепція сталого розвитку передбачає динамічний розвиток системи «людина-суспільство-природа» як єдиного цілого, що має кілька підсистем, які гармонійно співіснують. Для переходу до сталого розвитку необхідно створити певні умови:
- має бути масштабне залучення до виробництва досягнень НТП, оскільки лише за рахунок таких впроваджень можна досягти вищої ефективності та більш раціонального використання ресурсів;
- необхідно радикально збільшити інвестиції в соціальну сферу і в екологічний капітал;
- основна увага має бути приділена демографічній ситуації, зокрема, необхідно припинити процес вимирання нації.
Процес сталого розвитку характеризується принципами, показниками і певною етапностю.
Основні принципи сталого розвитку.
1. Принцип справедливого розподілу благ і продуктів серед населення. Для реалізації цього принципу необхідна більш активна соціальна функція держави;
2. Єдина мета і однакове її розуміння абсолютною більшістю населення;
3. Принцип системності, що передбачає розуміння розвитку соціально-економічної системи країни як розвитку її складових підсистем, при цьому враховуються інтереси і характер розвитку підсистем. Виділяють три підсистеми:
- людська, що складається з підсистем державності й індивідуумів;
- забезпечуюча, що складається з підсистем економічної (виробництво благ) та соціальної (духовний, культурний, освітній розвиток особистості);
- навколишнє природне середовище.
4. Моніторинг і обов’язковість оцінки процесу розвитку.
5. Принцип достатності. В умовах обмеженості ресурсів етапи сталого розвитку необхідно планувати з врахуванням наявних і доступних ресурсів.
6. Зменшення енергомісткості ВВП.
7. Ефективні комунікації, тобто широке розповсюдження ідей і принципів реалізації сталого розвитку, широка участь населення в удосконаленні, поліпшенні та реалізації планів сталого розвитку.
Показники сталого розвитку.
Питання вимірювання параметрів сталого розвитку залишається відкритим. Існує ряд пропозицій щодо інтегральних показників, у тому числі і розроблених в рамках ООН, але більшість пропозицій мають складну методологію, що практично унеможливлює їх використання для моніторингу великої кількості країн світу. Вважається, що необхідно здійснювати моніторинг індексів стану розвитку суспільства і природного середовища, а також індикаторів їх відтворення. Пропонується чотири групи таких індикаторів.
1. Індикатори стану біосфери:
- вартість не відтворюваних природних ресурсів;
- вартість відтворюваних природних ресурсів.
2. Індикатори відтворення біосфери:
- виробництво екологічного капіталу на душу населення на рік;
- загальний обсяг біосферної ренти.
3. Індикатори стану суспільства:
- питомий фізичний капітал (цей показник характеризує нагромадження фізичного капіталу з розрахунку на одну особу);
- питомий людський капітал характеризує вартість людського капіталу з розрахунку на одну особу, в тому числі капіталу, отриманого при народжені в капіталу, акумульованого особою на протязі життя;
- питомий природний капітал (природний капітал в розрахунку на одну особу).
4. Індикатори відтворення суспільства:
- ВВП на душу населення;
- споживання енергії з розрахунку на одну особу;
- виробництво людського капіталу з розрахунку на одну особу.
Пропонуються також ряд інтегральних показників, проте кожен з них має свої недоліки.
Більшість фахівців вважають, що перехід до сталого розвитку має відбутися в чотири етапи.
1-й - підготовчий, передбачає інституційні перетворення, в тому числі досягнення загальнонаціонального консенсусу щодо необхідності переходу до сталого розвитку.
2-й – початковий. На цьому етапі має відбутися відповідне корегування економічної політики з метою створення таких умов, в яких господарським суб’єктам несприйняття ідей сталого розвитку і відсутність активності реалізації цих ідей були б економічно невигідними.
3-й - основний. На цьому етапі розвиток країни має бути перебудований за еколого-економічною концепцією. На цьому етапі має відбутися гармонізація економічної, соціальної та екологічної складових суспільного поступу, причому з пріоритетом двох останніх.
4-й - завершальний. Перехід до сталого розвитку має набути незворотнього характеру.
4. Інституціональні чинники розвитку національної економіки
За роки економічних перетворень в Україні відбулися кардинальні зміни в усіх галузях суспільного буття. Неможливо оцінити ці зміни однозначно, серед них є позитивні та негативні. Але оцінка сучасного становища країни в економічному, соціальному, екологічному аспектах можливо і є фактично оцінкою стартових позицій країни для реалізації стратегії сталого розвитку. Отже, існуюча ситуація характеризується трьома групами чинників:
1. чинники, успадковані від колишньої радянської економіки, серед них цілий ряд свідчить про порушення біо-економічної рівноваги. Найсуттєвіші з них:
- техногенне перевантаження території країни;
- диспропорції в розміщенні продуктивних сил;
- кризовий стан екологічних систем;
- високий ступінь розораності території країни і т.д.;
2. чинники, набуті в процесі економічних перетворень:
- відсутність національної згоди, з одного боку - політичний антагонізм, з іншого - політична аморфність;
- бездуховність значної частини населення;
- демографічна криза;
- інфраструктурна криза (високий ступінь зношеності і кризовий стан шляхів, мереж, гідротехнічних, висотних споруд і т.д.);
- деградація інноваційного потенціалу і т.д.;
3. чинники, породжені впливом глобального економічного середовища:
- експансія транснаціональних монополій і енергозалежність;
- незаконна міграція;
- контрабанда;
- посилення залежності української економіки від зовнішніх ринків.
Однак по кожній з цих груп є й позитивні чинники, що сприятливо вплинуть на процес переходу до сталого розвитку, наприклад по першій групі:
- наявність науково-технічного потенціалу і високих технологій;
- досить високий кваліфікаційно-професійний рівень працівників;
- система вищої освіти і т.д.
По другій групі:
- практично сформоване ринкове середовище;
- процес розбудови ринкової інфраструктури;
- досить високий у порівнянні з іншими країнами колишнього Союзу рівень демократії, прав і свобод людини.
По третій групі:
- міжнародний трансферт технологій;
- допомога з боку світових фінансових інституцій;
- визначення достойного місця в системі світової торгівлі і т.д.
В цілому Україна має всі можливості для переходу до сталого розвитку, причому українське суспільство дійшло згоди, що такий перехід має відбутися на засадах формування національної інноваційної моделі розвитку, яка на концептуальному рівні є зрозумілою і загальноприйнятною та має пропагуватися як консолідуюча національна ідея.
ТЕМА 6