Главная | Обратная связь

Спадкування за заповітом

Заповіт— це особисте розпорядження своїм майном на випадок своєї смерті. Цивільне право України виходить із принципу свобо­ди заповіту. Це означає, що заповідач може:

1) залишити своє майно одному або декільком особам незалежно від наявності родинних відносин з ними, а також юридичним особам, державі чи іншим суб'єктам цивільного права;

2) позбавити права спадкування одного, декількох або всіх спад­коємців за законом. Виняток складають особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. їх не можна позбавити спадщини;

3) покласти на спадкоємця за заповітом виконання будь-якого зобов'язання. Наприклад, він може зобов'язати спадкоємця надати право довічного користування частиною житлового будинку особі, що не належить до кола спадкоємців;

4) охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті права та обов'язки, які мо­жуть йому належати у майбутньому;

5) скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини;

6) у будь-який час змінити або скасувати заповіт. Вимоги до заповіту:

1) повна цивільна дієздатність заповідача. Право на заповіт має тільки фізична особа з повною цивільною дієздатністю;

2) особистий характер. Заповіт належить до числа юридичних актів, що складаються тільки від свого імені;

3) нотаріально посвідчена письмова форма. Заповіт складаєть­ся у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення,

власноручно підписується заповідачем і засвідчується нотаріусом або, за його відсутності, іншими особами, коло яких визначено за­конодавством (службовою особою органу місцевого самоврядування, службовими особами закладу охорони здоров'я, капітаном судна, командиром військової частини і т.ін.).

Обов'язкова частка у спадковому майні

Цивільне право України певною мірою обмежує заповідальну свободу — свободу розпорядження своїм майном на випадок смерті. Незалежно від волі заповідача деякі особи мають право на обов'язкову частку у спадщині. До таких осіб належать:

1) неповнолітні діти спадкодавця;

2) повнолітні непрацездатні діти спадкодавця;

3) непрацездатна вдова (вдівець) спадкодавця;

4) непрацездатні батьки (усиновителі) спадкодавця.

Всі ці особи успадковують половину частки спадкоємного май­на, що належала б їм за відсутності заповіту. Для того, щоб визна­чити цю частку, вдаються до юридичної фікції — припускають, що заповіт відсутній. Спадкове майно уявно поділяється між спадкоєм­цями за законом. Припустимо, що їх троє, у тому числі — спадкоє­мець, що має право на обов'язкову частку у спадщині. За відсутності заповіту кожний дістав би одну третину майна померлого. Але, оскільки заповіт існує, спадкоємець, що має право на обов'язкову частку у спадщині, одержить лише половину цієї частки, тобто одну шосту майна спадкодавця. Інша частина майна буде успадкована спадкоємцями, призначеними заповітом.