 |
|
Наукова значимість порівняльного правознавства
Порівняльне правознавство виконує значні по своїй соціальній ролі функції не тільки в сфері юридичної освіти, але й в галузі державно-правових наукових досліджень. Як міждисциплінарна й одночасно багато дисциплінарна юридична наука вона здатна робити величезний позитивний вплив не тільки на загальнотеоретичні чи історичні дослідження, але і на наукові розробки в області галузевих юридичних наук. Про це свідчать, зокрема, численні монографії, підручники і навчальні посібники з порівняльного правознавства, спеціальні журнали, а також незліченні наукові статті, що видаються в різних країнах .
В міру розвитку даної галузі знань потік наукових публікацій з порівняльного правознавства ставав не тільки ширше, але і глибше. Усе більша кількість робіт, опублікованих з порівняльно-правової тематики, носить не тільки науково-інформаційний, виключно пізнавальний, але і яскраво виражений академічний, дослідницький характер.[24]
Варто виділити три стадії розвитку порівняльного правознавства як самостійної галузі знань:
1. Для більшості робіт з компаративістики, підготовлених на першій стадії розвитку порівняльного правознавства як наукової дисципліни — з кінця минулого століття і до закінчення Другої світової війни, був властивий в основному "таксономічний", пізнавальний характер. Від компаративістів було потрібно відрізняти лише загалом "континентальне право" від "загального", релігійні норми від нерелігійних, а також знаходити розходження між правовими інститутами, іменованими капіталістичними і соціалістичними.
2. На другій стадії розвитку порівняльного правознавства, що охоплює період із середини 40-х рр. — з часу закінчення Другої світової війни й аж до дійсного часу, ситуація докорінно змінилася. Роботи стали носити в основному виключно академічний і дослідницький характер. На відміну від першої стадії розвитку порівняльного правознавства, коли автори-компаративісти у своїх наукових дослідженнях дуже рідко виходили за рамки законодавчих і доктринальних текстів і дуже рідко піднімалися до рівня порівняльного аналізу конкретної матерії — окремих галузей, норм права й інститутів, на другій стадії увага багатьох з них зосередилося на таких сферах реалізації права в різних країнах, як торгівля, фінанси, банківська справа, інвестиції.
3. На сучасному етапі розвитку порівняльного правознавства, як наукової дисципліни західні автори-компаративісти знову концентрують свою основну увагу не тільки на порівняльному аналізі емпіричного матеріалу у вигляді конкретних норм, галузей права й інститутів, але і на теоретичних — концептуальних і доктринальних аспектах розвитку даної дисципліни.
Однак досить часто виникають проблеми, що звичайно існують у порівняльно-правовому процесі. Ці проблеми не тільки зберігаються, але в міру розвитку порівняльного правознавства можуть загостритися в процесі порівняльного дослідження всіх інших існуючих і функціонуючих у сучасному світі правових систем.[25]
Це, по-перше, проблеми планування, координації і систематизації наукових порівняльно-правових досліджень, проведених на міжнародному рівні й у різних країнах. У тих з них, де існують і функціонують асоціації порівняльного правознавства, уся ця робота проводиться в основному силами даних об'єднань. На міжнародному рівні значні зусилля в плані координації і систематизації порівняльно-правових досліджень протягом останніх десятиліть додаються Міжнародною академією порівняльного права, під егідою якої регулярно проводяться конгреси й інші наукові форуми. Величезну роль при цьому грає також Міжнародний факультет порівняльного права в Страсбурзі.
По-друге, це проблеми розробки й удосконалювання понятійного апарату наукової і навчальної дисципліни порівняльного правознавства.
Не можна серйозно говорити про становлення і розвиток будь-якої галузі знань і академічної дисципліни, включаючи порівняльне правознавство, якщо вона не має свого власного наукового і методологічного інструментарію і не спирається при цьому на категорії і поняття, вироблені в рамках суміжних галузей знань.
Понятійний апарат порівняльного правознавства складається з двох видів категорій і понять:
а) вироблених у рамках самого порівняльного правознавства;
б) запозичених ним з інших юридичних наук.
До першої групи категорій і понять відносяться такі, як саме поняття порівняльного правознавства, а також поняття "правової сім’ї", "правової карти світу", "правової географії", "національної правової системи", "порівняння", "порівняльного методу" та ін. Друга група категорій і понять містить у собі всі ті з них, що виробляються в рамках галузевих й інших юридичних наук, і ті, котрі "обслуговують" насамперед дані юридичні дисципліни. Це - поняття "права", "закону", "правової культури", "правового звичаю", "правової норми", "правового інституту" і багато інших.
Понятійний апарат порівняльного правознавства формується разом з даною академічною дисципліною, і в міру її становлення й удосконалювання постійно розвивається. У процесі його розвитку і практичного застосування неминуче виникають різноманітні проблеми.
Одні з них виникають у силу недосконалості категорій і понять, розроблених у рамках самого порівняльного правознавства. Такими є, наприклад, поняття "правової родини", "порівняльного права", "порівняльного правознавства" та ін. Інші виникають через неузгодженість, неоднозначне розуміння і суперечливе тлумачення категорій і понять, що сформувалися на базі різних правових систем.
По-третє, проблеми визначення найбільш оптимального рівня порівняльно-правових досліджень, установлення їхнього характеру і видів. Говорячи про важливість правильного вибору рівня проведення порівняльно-правових досліджень, у першу чергу варто мати на увазі мікрорівень, щоасоціюється з вивченням і вирішенням конкретних проблем, що стосуються окремих складових частин правової системи і макрорівень, що припускає вирішення тої чи іншої загальної проблеми на рівні правової системи в цілому.
Змішування їх у процесі проведення порівняльно-правових досліджень тягне негативні наслідки як для самого процесу, так і для результатів його проведення.
По-четверте,це традиційні для будь-якої юридичної науки проблеми органічного сполучення теорії та практики, а також специфічні проблеми, що стосуються меж допустимості дослідження національних правових систем поза зв'язком і взаємодією їх з іншими, паралельно існуючими системами.
На ранніх стадіях розвитку суспільства, коли економічні, фінансові й інші зв'язки між країнами, включаючи їхні правові відносини, не досягли сучасного рівня їхнього розвитку, проблеми самодостатності й ізольованості дослідження тієї чи іншої правової системи не стояли так гостро, як зараз.
Крім названих проблем у процесі порівняльно-правових досліджень існують й інші. Вони стосуються, зокрема, співвідношення порівняльного правознавства як науки з порівняльним методом, місця і ролі порівняльного правознавства як самостійної галузі знань у структурі правової теорії, ціннісного підходу в процесі порівняльно-правових досліджень та ін.[26]