 |
|
Основні цілі і функції порівняльного правознавства
Для глибокого і всебічного розуміння порівняльного правознавства важливе значення має визначення функцій і цілей його розвитку. Очевидним є те, що порівняльне правознавство не може розвиватися спонтанно, неупорядковано, саме собою, не переслідуючи при цьому ніяких інтересів і цілей і не виконуючи ніяких функцій.
За становленням і розвитком порівняльного правознавства стояли і стоять цілком визначені життєві — прагматичні й академічні цілі й інтереси. Воно завжди призначалося для вирішення цілком визначених задач, що постають перед світовим співтовариством на тому чи іншому етапі його розвитку, для виконання досить конкретних функцій.
Намагаючись визначити, заради досягнення яких цілей зароджувалося і розвивалося порівняльне правознавство, які задачі воно вирішує, які функції воно виконує, компаративісти різних країн єдині в думці про те, що при вирішенні даного питання необхідно виходити з його складності, багатоаспектності і багатофункціональності[22].
З тих пір, як на початку XX ст. порівняльне правознавство було визнано "у своїх правах" як самостійна дисципліна, і особливо починаючи з 20-х років нашого століття, компаративісти різних країн виділяють наступні цілі порівняльного правознавства:
а) бажання знати і розуміти правову систему не тільки своєї країни, але й інших країн;
б) прагнення в процесі порівняння різних правових систем довідатися, як вирішуються подібні юридичні проблеми своєї країни в інших країнах;
в) теоретична і практична необхідність порівняльного аналізу методів вирішення подібних проблем урізних країнах;
г) прагнення виявити і розкрити основні принципи побудови і функціонування різних правових систем.
Не однаковий підхід учених компаративістів і до питання про функції порівняльного правознавства. Однак більшість з них виділяють наступні функції:
1) розширення сфери пізнання. Якщо під правовою наукою розуміти не тільки тлумачення національних законів, правових принципів і норм, але і дослідження моделей для запобігання і регулювання соціальних конфліктів, то стає очевидним, що порівняльне правознавство якметод має більш широкий спектр типових рішень, ніж національно замкнута правова наука. І насамперед тому, що рішення, що містяться в правових системах світу, вже в силу об'єктивної необхідності більш різноманітні по змісту, чим ті, котрі може розробити за час свого короткого життя обмежений рамками своєї національної системи юрист, що володіє багатою уявою. Порівняльне правознавство розширює і збагачує "набір рішень" і надає критично настроєному досліднику можливості знайти більш оптимальне рішення для даного часу і місця;
2) стимулювання процесів відмирання закоренілих національних забобонів з метою поліпшення взаєморозуміння між народами;
3) використання порівняльно-правових досліджень при проведенні правових реформ у країнах, що розвиваються;
4) стимулювання за допомогою порівняльно-правових досліджень постійної критики власного порядку з метою подальшого розвитку національного права. Вивчення порівняльного правознавства допомагає глибше зрозуміти свою власну правову систему. Порівняльне правознавство дає можливість юристу по-новому глянути на свою власну правову систему й оцінити її як би з боку. У результаті такого розгляду може виявитися, зокрема, що ті з численних правових норм і інститутів, що раніше сприймалися як властиві усім цивілізованим суспільствам і правовим системам, у дійсності виникли в силу історичних причин чи географічних факторів лише в межах однієї, своєї власної правової системи. А всі інші правові системи світу чи більшість з них чудово існують і функціонують зовсім без них. З цього випливає, що подібні проблеми, що виникають у суспільстві чи правовій системі і зважуються за допомогою цих норм і інститутів, можливо, можуть зважуватися набагато простіше й ефективніше іншим шляхом, на основі інших норм і інститутів;
5) практична функція порівняльного правознавства. Результати порівняльно-правових досліджень це матеріал для законодавця, інструмент для тлумачення законодавства;
6) забезпеченні прав людини і громадянина;
7) прогнозтична функція;
8) стимулювання процесів конвергенції різних правових і політичних систем.Теорія конвергенції, будучи дуже популярною в 60 - 80-і роки в академічних і ліберально набудованих політичних колах, була орієнтована на зближення різних по своєму типу і характеру політичних і правових систем.