 |
|
ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
Громадянство України - стійкий, необмежений в просторі правовий зв’язок особи з Українською державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи громадянином України, внаслідок чого особа і держава набувають взаємних прав і обов’язків в обсязі, передбаченому Конституцією і законами України.
Громадянське суспільство - поняття, що характеризує систему автономних щодо державної влади суспільних відносин у сфері соціально-економічного , духовного та культурного життя.
Державний лад - система основних політико-правових, економічних, соціальних відносин, які закріплюються державно-правовими; конституційно-правовими-нормами.
Державний устрій - політико- теріторіальна організація державної влади, що характеризується статусом її територіальних одиниць, формою їх правових відносин між собою та з державою в цілому.
Джерелами науки конституційного права є:
1) праці вчених та зарубіжних вчених, які безпосередньо або опосередковано стосуються проблем, пов’язаних з предметом науки конституційного права;
2) правові акти - чинні і такі, що втратили чинність, які містять конституційно-правові норми.
Конституційна держава - держава, що характеризується, по-перше, обмеженістю (підпорядкованістю) державної влади правом і народним суверенітетом, по-друге, забезпеченням такої обмеженості відповідними гарантіями.
Конституційне право України - провідна галузь національного права України, що являє собою сукупність правових норм, які регулюють основні відносини владарювання у суспільстві, встановлюючи при цьому належність публічної влади (державної влади та місцевого самоврядування), її організацію та гарантії основних прав і свобод людини і громадянина.
Конституційний лад - цілісна система основних політико-правових, економічних та соціальних відносин, які встановлюються та захищаються конституцією.
Конституційно-правова відповідальність - особливий вид юридичної відповідальності, що не має репресивного чи матеріального характеру, а передбачається конституційно-правовими нормами і поширюється лише на орган публічної влади та посадових осіб.
Конституційно-правова норма - загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання певних суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права.
Конституційно-правовий інститут - відносно відокремлений комплекс конституційно-правових норм, що регулюють у межах галузі конституційного права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин.
Конституційно-правові відносини - суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, тобто відносини, суб’єкти яких наділяються взаємними правами і обов’язками згідно із приписом конституційно-правової норми.
Конституція- політико-правовий акт, в якому знайшли свій концентрований офіційний вираз та закріплення головні, базові принципи суспільного і державного устрою; приналежність державної влади, територіальний устрій, система і принципи механізму відтворення повновладдя народу.
Матеріальна конституція - складається з великої кількості писаних нормативних актів та конституційних звичаїв, наприклад, Конституція Великої Британії.
Обов’язок - об’єктивно обумовлена вимога держави до особи діяти чином, чітко визначеним у законі, або утримуватися від здійснення певних дій.
Права людини - це її соціальна спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид та міру своєї поведінки з метою задоволення різнобічних матеріальних та духовних потреб шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчими актами.
Правовий статус особи - юридично закріплене становище особи в державі і суспільстві - становить частину її суспільного статусу, стосується якості як людини і громадянина і характеризує зв’язки особи з державою та державно організованим суспільством.
Предмет галузі конституційного права- особливе коло суспільних відносин, які виникають у процесі організації та здійснення публічної влади в Україні.
Представницька демократія - здійснення влади через вільно обрані народом представницькі органи.
Принципи громадянства - вихідні положення, які визначають істотні риси відносин громадянства.
Принципи правового статусу людини і громадянина - вихідні начала, на основі яких визначається зміст і умови реалізації прав, свобод і обов’язків людини і громадянина.
Пряма (безпосередня) демократія - пряме здійснення влади народом у загальнодержавному або місцевому масштабах-вибори, референдум.
Суверенітет державний - властивість держави самостійно і незалежно від влади інших держав здійснювати свої функції всередині держави і у відносинах з іншими державами.
Суверенітет народний - повновладдя народу, тобто володіння народом, який є єдиним джерелом влади, політичними та соціально-економічними засобами для реальної участі у здійсненні державної влади та місцевого самоврядування, в управлінні державними та суспільними справами.
Суверенітет національний - повновладдя нації, її політична свобода, наявність можливості самостійно визначати спосіб свого національного життя, включаючи здатність самовизначатися й утворювати незалежну державу.
Фактична конституція - реальний стан суспільних відносин, які становлять предмет конституційного регулювання.
Форма правління - спосіб організації верховної влади в державі, який характеризується структурою, порядком формування, компетенцією вищих органів державної влади, встановленим порядком взаємовідносин між ними, ступенем участі населення у їх формуванні.
Формальна конституція – закон (або кілька законів), який приймається в особливому порядку і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших законів.
Функції конституції - основні напрями її впливу на суспільні відносини, які обумовлені соціальним призначенням конституції.
Юридична конституція - система правових норм, які закріплюють засади конституційного (державного) ладу, встановлюють найвищі правові гарантії прав і свобод людини і громадянина, визначають систему, принципи організації і функціонування органів публічної влади, встановлюють територіальний устрій держави.
Юридичні факти - конкретні життєві обставини, з якими конституційно-правові норми пов’язують виникнення, зміну чи припинення конституційно-правових відносин.