 |
|
Порівняльна характеристика політичних режимів
| Вид режиму | Обсяг прав та свобод громадян | Способи формування органів влади | Пануючі методи державного управління | Наявність чи відсутність плюралізму |
| Демо- кратич- ний | Конституційно закріплені і на практиці реалізуються міжнародні стандарти прав людини | Вільні рівні вибори, законне та з урахуванням громадської думки призначення складу органів влади та посадових осіб | Переконання, керівництво, особистий приклад | Присутній політичний, економічний та ідеологічний плюралізм |
| Авто- ритар- ний | Обмежені політичні і деякі особисті права і свободи | Вибори носять нерівний, та/або невільний характер. Призначення складу органів державної влади та посадових осіб відбувається без урахування думки народу | Примус та контроль | Політичний та ідеологічний плюралізм обмежені за наявності економічного плюралізму |
| Тота- літар- ний | Принципова відмова від ідеї прав людини. Робиться акцент на права класу, раси, нації. | Вибори або не проводяться, або носять декоративний характер | Насильство, залякування | Плюралізм відсутній у всіх проявах. Однопартійність, відсутність опозиції, єдина обов’язкова для всіх ідеологія. |
3. Правова держава – це така держава, в якій найбільш повно забезпечені права та свободи особистості, а державна влада базується на праві, пов’язана з правом та здійснюється у правових формах, а також існує взаємна відповідальність між державою і людиною.
Головні ознаки правової держави:
1) широкий спектр прав і свобод особи. Громадяни діють за принципом: «Дозволено все, що не заборонено законом»;
2) верховенство правового закону в системі нормативно-правових актів;
3) демократичний, легальний спосіб формування влади;
4) дозподіл влади на гілки;
5) зв’язаність влади правом;
6) високий рівень загальної і правової культури громадян;
7) взаємна відповідальність держави і особи;
8) гідне становище суду у суспільстві і державі.
Правова держава – це ідеал, якого ще не досягнуто навіть у найрозвинутіших державах. Проте, конституційне закріплення цього ідеалу зобов’язує державну владу до законних, справедливих дій заради загального добробуту.
4. Кожне суспільство має регулювати відносини між людьми. Таке регулювання суспільних відносин здійснюється за допомогою соціальних норм. Розрізняють такі основні види соціальних норм:
1) юридичні норми (норми права);
2) моральні норми (норми моралі);
3) релігійні норми (норми релігійної моралі);
4) корпоративні норми (норми громадських організацій, політичних партій, інших об’єднань громадян);
5) звичаї та традиції.
Норми права – це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою і спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом надання їх учасникам юридичних прав і покладення на них юридичних обов’язків.
Правова норма складається з гіпотези, диспозиції, санкції. Гіпотеза – містить умови, з настанням яких суб’єкти права мають здійснювати свої права та обов’язки, вказані в диспозиції цієї норми. Диспозиція – визначає саме правило поведінки суб’єкта при наявності вказаних у гіпотезі обставин. Санкція – передбачає юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, вказаного у диспозиції.
Право як особливий вид соціальних норм відрізняється від інших соціальних норм взаємозв’язком із державою, напрямками та способами впливу на суспільні відносини.
Право – це система загальнообов’язкових, формально визначених , встановлених чи санкціонованих і гарантованих державою норм, які встановлюють права та обов’язки учасників правовідносин, виступають регулятором суспільних відносин та забезпечуються примусовою силою держави.
Праву притаманні такі ознаки:
1) загальнообов’язковість,тобто дія норми права поширюється на всіх учасників правовідносин і повинна виконуватися ними без винятків і незалежно від ставлення до самих норм;
2) нормативність, тобто право складається з норм як загальнообов’язкових правил поведінки, що визначають права, обов’язки та відповідальність громадян, посадових осіб та державних органів;
3) формальна визначеність, тобто зміст норм права чітко визначений і формально закріплений у тексті певного правового документа;
4) системність, тобто право становить цілісну систему взаємопов’язаних, взаємо погоджених і взаємодіючих норм, яка діє на основі єдиних принципів, виконує єдині функції та має чітку внутрішню структуру, що включає інститути права, підгалузі права та галузі права;
5) державна забезпеченість, тобто загальні правила, які визначаються державою як правові, підтримуються державою та її органами. Право охороняється державним примусом;
6) регулятивнісь, тобто право виступає як регулятор суспільних відносин і в цьому полягає його соціальна цінність;
7) вираз міри свободи і справедливості, тобто право втілює основні права і свободи людини, надає людині легальну можливість реалізувати свої інтереси не порушуючи прав і свобод інших людей.
Зміст права – це сукупність правових приписів, за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин; це закріплені в правових нормах суб’єктивні права, юридичні обов’язки та заборони.
Роль права у житті суспільства відображається в його функціях.
Функція права – це основні напрями впливу права на суспільні відносини, що відображають його сутність і соціальне призначення у суспільстві, а також способи організації суспільних відносин.
До спеціальних функційправа належать:
1) регулятивна – це функція, яка спрямована на врегулювання суспільних відносин шляхом закріплення бажаної поведінки суб’єктів в тих чи інших галузях права.
2) Охоронна – це функція, яка спрямована на захист відповідної системи суспільних відносин шляхом усунення соціально шкідливих і небезпечних діянь людей та їх об’єднань, відновлення порушених прав суб’єктів
Правові норми, що регулюють поведінку учасників суспільних відносин, повинні бути відомими і вираженими у певних формах(джерелах).