 |
|
Правова психологія – це сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, настрою, які домінують у суспільстві, виявляються у громадській думці.
Правосвідомість за рівнем поділяється на:
1) буденну;
2) професійну;
3) наукову.
Буденна правосвідомість – це сукупність конкретних життєвих
обставин, особистого правового досвіду й отриманої освіти, що характеризує ставлення особи до чинного чи бажаного права і правової системи на побутовому рівні.
Професійна правосвідомість – це сукупність професійних правових знань, почуттів, емоцій, настанов, мотивів юристів-практиків та інших осіб, які мають спеціальну освіту, що формуються в результаті професійної діяльності й навчання.
Наукова правосвідомість – це сукупність наукових знань, теорій, доктрин, емоцій і почуттів науковців-юристів відносно існуючої та бажаної правової системи громадянського суспільства.
За ступенем узагальнення правосвідомість можна поділити на:
1) масову;
2) групову;
3) індивідуальну.
Масова правосвідомість – це правосвідомість, що характерна для основної маси населення певної країни.
Групова правосвідомість – це правосвідомість, що характерна для певної групи населення країни.
Індивідуальна правосвідомість – це сукупність правових знань, емоцій і настанов конкретного суб’єкта відносно чинного чи бажаного права.
Правова культура– це сукупність правових знань та цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством становища у правовій сфері, правильне розуміння приписів норм права та свідоме виконання його вимог.
Основними показниками рівня правової культури вважають:
1) відповідність права вимогам справедливості та свободи;
2) рівень правосвідомості громадян та посадових осіб, їх переконаність діяти відповідно до вимог правових приписів;
3) рівень правової та правореалізуючої культури;
4) рівень якості роботи правоохоронних і право застосовних органів та посадових осіб;
5) якість системи законодавства, певний рівень законності і правопорядку.
2. Нормативна поведінка людей, що регулюється нормами права називається правовою поведінкою.Правова поведінка поділяється на два види: правомірна і неправомірна(правопорушення).
Правомірна поведінка – це суспільно корисна, необхідна, бажана і допустима поведінка індивідуальних і колективних суб’єктів, яка не суперечить приписам правових норм або основним принципам права певної держави, нею гарантується та охороняється.
Ознаки правомірної поведінки:
1) відповідність праву;
2) соціальна корисність. Правомірна поведінка дозволяє досягти поставленої людиною мети в межах прав, за допомогою правових засобів;
3) передбачуваність. Дії правослухняної людини легко спрогнозувати, що дозволяє, у свою чергу, планувати відповідні дії;
4) масовість. Правомірна поведінка властива переважній більшості людей.
Мотиви правомірної поведінки неодинакові у різних людей. За мотивами розрізняють такі види правомірної поведінки:
1) соціально -активна. Правосвідомість і поведінка такої людини перебувають у повній гармонії;
2) звична. Людина діє за інерцією, за звичкою, тримаючись сформованого стереотипу;
3) конформістська. Пасивне виконання особою приписів правових норм, відсутність власної позиції, прагнення не відрізнятися від інших суб’єктів. Людина копіює дії свого оточення, діє «як усі».
4) Маргінальна. Людина діє правомірно внаслідок особистого розрахунку або страху перед покаранням.
Соціальна цінність правомірної поведінки полягає в тому, що вона
становить органічну частку цивілізованої поведінки, що включає толерантність, чесність, вимогливість до себе.
3. Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки є правопорушення.
Правопорушення – це суспільно небезпечне, винне, протиправне діяння(дія чи бездіяльність) деліктоздатного суб’єкта, за яке чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність.
Ознаки правопорушення:
1) суспільна небезпечність, тобто заподіяння шкоди суспільним відносинам, які охороняються законом( шкода може бути моральною, матеріальною чи фізичною);
2) правопорушенням може бути тільки діяння – дія чи бездіяльність. Думки, переконання, бажання, настрої, світогляд, соціальні або особисті властивості не є правопорушеннями і відповідно не можуть виступати як підстави юридичної відповідальності;
3) протиправність діяння – невиконання обов’язку або порушення заборони;
4) винність діяння – умисне чи необережне ставлення особи до вчиненого діяння і його наслідків;
5) деліктоздатність суб’єкта,який вчинив правопорушення;
6) юридичне карне діяння, тобто за його вчинення передбачається певні вид і міра юридичної відповідальності;