 |
|
Сучасні системи обліку витрат і необхідність їх удосконалення.
Полтавський кооперативний інститут
Кафедра бухгалтерського обліку та аудиту
Управлінський облік
Вдосконалення обліку витрат і калькулювання собівартості продукції
Текст лекції для студентів спеціальності 7.0501.06
“Облік і аудит” всіх форм навчання
Підлягає поверненню до інституту
Примірник № ______
Полтава – 2000
Вдосконалення обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.
Текст лекцій для студентів вищих навчальних закладів та Міжгалузевого інституту підвищення кваліфікації та перепідготовки спеціалістів за напрямком “Облік і аудит”. Текст лекцій може бути використаний при вивченні відповідної теми з дисципліни "Управлінський облік" та при підготовці студентами бакалаврських, курсових та дипломних робіт.
Автор: к.е.н., доцент О.В. Карпенко
Рецензенти: к.е.н., доцент кафедри фінансів Сумського Державного університету І.І. Плікус;
к.е.н., професор кафедри бухгалтерського обліку та аудиту Полтавського Державного університету В.П.Щур
Текст лекції схвалений на засіданні кафедри бухгалтерського обліку і аудиту, протокол № ____________
від “____”______________2000р.
для студентів кооперативних навчальних закладів і слухачів МіПК
Рекомендований до використання в навчальному процесі вченою радою Полтавського кооперативного інституту
протокол № ____________
від “____”______________2000р.
Зміст
| Вступ | |
| 1. Сучасні системи обліку витрат і необхідність їх удосконалення. | |
| 2. Облік повної і неповної собівартості: теоретичні і практичні переваги. | |
| 3. Характеристика змішаних варіантів систем обліку витрат. | |
| 4. Поняття про метод однорідних секцій. | |
| 5. Вдосконалення обліку витрат шляхом їх стандартизації. | |
| 6. Калькулювання на основі діяльності. | |
| 7. Роль управлінського обліку у прийнятті рішень. | |
| 8. Управлінський облік в Україні у пропорціях вчених і практиків. | |
| 9. Література. |
Вступ
Облік і калькулювання собівартості продукції – це найважливіші розділи управлінського обліку, так як в основі прийняття численних управлінських рішень лежить собівартість одиниці продукції, яку випускає підприємство.
Основою організації обліку є їх групування (класифікація) за певними ознаками. Класифікація витрат має бути призначена для відповідних цілей за принципом “різні витрати для різних цілей”. Групування витрат на змінні та постійні, визначення маржинального доходу дає можливість розраховувати вплив на прибуток зміни структури виручки, враховувати вплив скорочення чи збільшення обсягів виробництва на основні якісні показники роботи підприємства. Як і яку собівартість калькулювати, як розподіляти накладні витрати, чи впливає на процес калькулювання обсяг діяльності підприємства, які розрахунки необхідно зробити, щоб допомогти менеджерам в прийнятті рішень, як удосконалити облік витрат і процес калькулювання собівартості продукції, як здійснюється процес адаптації управлінського обліку в Україні – все це є предметом даної лекції.
Сучасні системи обліку витрат і необхідність їх удосконалення.
Система як форма організації управлінського обліку, повинна виражати взаємний зв’язок прийомів та способів узагальнення витрат за змістом, складом, призначенням, місцями виникнення та центрами відповідальності, за видами продукції (робіт, послуг), їх однорідними групами, напівфабрикатами та способамиконтролю за використанням виробничих ресурсів у відповідності до діючих норм.
Будь-яка організаційна модель повинна відповідати вірогідному та об’єктивному виявленню результатів господарської діяльності та контролю за виробничим процесом.
Національні традиції, технологічні та організаційні особливості виробництва, тривалість виробничого циклу, якісні характеристики продукції зумовлюють різноманітність поєднання та прийомів обліку витрат на виробництво, а отже - наявність різних систем обліку витрат.
Системи витрат проектуються з урахуванням потреб менеджерів. Тому на підприємствах вони можуть бути різноманітними. Між тим світова теорія і практика виробила загальні підходи до організації обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.
Сучасні системи обліку витрат на виробництво можна класифікувати за декількома ознаками: за видом взаємозв’язку управлінського і фінансового обліку у системі рахунків; за оперативністю контролю та рівнем його дієвості; за підходом до постійних виробничих витрат; за об’єктами групування (характером продукції).
Першу ознаку класифікації вводимо у зв’язку з очевидністю того, що у ринковій економіці притаманний управлінській облік. У зарубіжній практиці застосовують два варіанти взаємозв’язку між фінансовою та управлінською бухгалтеріями. При першому з них застосовують контрольні рахунки, якими виступають рахунки витрат та доходів фінансової бухгалтерії. З ними безпосередньо кореспондують рахунки управлінської бухгалтерії. Ця система носить назву інтегрованої. При другому варіанті системи управлінського і фінансового обліку є автономними. Для взаємозв’язку використовують парні контрольні рахунки з однаковою назвою. Їх називають у різних країнах по-різному: рахунки-екрани, віддзеркалюючі рахунки.
В Україні за цією ознакою система є інтегрованою. Наявність чи відсутність двох бухгалтерій (фінансової та управлінської) має регламентуватися Законом про бухгалтерський облік та фінансову звітність. Він узгоджений з програмою реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.1998 р. № 1706, і передбачає надання суб’єктам господарювання можливостей визначити межі і форми внутрішньовиробничого (управлінського) обліку.
Між тим, вирішення проблем управлінського обліку нині частково здійснюється через План рахунків бухгалтерського обліку (2000 р.) та механізм облікової політики саме завдяки інтегрованому характеру вітчизняного бухгалтерського обліку.
Розглянемо другу ознаку класифікації – оперативність та дієвість контролю.
У першому випадку виділяють облік фактичних (історичних) витрат. У другому – облік нормативних, стандартних витрат. Обидва види мають місце у вітчизняній практиці. Більш поширеним є облік фактичних витрат, що зумовлено недостатнім рівнем комп’ютеризації облікового процесу, інертністю мислення бухгалтерів та керівників підприємств, низьким рівнем автоматизації системи збору та обробки даних.
Другий вид в Україні традиційно називають нормативним методом, а на зарубіжних підприємствах – системою “стандарт-кост”.
Принципово новим для вітчизняної теорії та практики є поділ систем, в залежності від підходу до постійних витрат, на системи обліку повних (повної собівартості, абзоршен-костинг) та неповних (“директ-кост”, “урізаної” собівартості, маржинальних витрат, верибл – костинг, метод прямої калькуляції) витрат.
Знову виникають проблемні питання:
s Який варіант є притаманним для України;
s Чи можливе застосування обох з них відповідно до вимог національних стандартів.
Використання систем обліку витрат на виробництво може бути довільним. Між тим у Типових положеннях з планування обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості методами обліку витрат визначені нормативний, по передільний, позамовний. Отже до уваги береться лише одна ознака класифікації систем.
Різноманітність реальних умов виробництва потребує використання додаткових ознак групування. Наприклад, розрізняють напівфабрикатний та безнапівфабрикатний варіанти обліку повних чи неповних витрат за процесами. Додаткові ознаки допомагають більш чітко розрізняти один вид системи від іншого з метою практичного застосування.
У процесі практичної діяльності виникли змішані варіанти систем обліку витрат. Так, на основі обліку повних витрат сформувалися такі системи:
- обліку відносних індивідуальних витрат;
- обліку витрат за факторами виробництва;
- функціонального обліку витрат;
- структурного обліку витрат;
- обліку постійно розподілюваних витрат;
- однорідних секцій.
На основі обліку неповних витрат були розроблені системи:
- багатоступеневого обліку витрат;
- обліку покриття постійних витрат;
- обліку покриття граничних нормативних витрат.
Вибір системи обліку виробничих витрат залежить від мети, яку ставить бухгалтер-менеджер. Якщо на підприємстві має місце лише орієнтація на виробництво, то основною метою своєї діяльності він ставить удосконалення калькуляції та контролю витрат, тому обирається метод обчислення повних витрат. Якщо головним є прийняття управлінських рішень, орієнтація на ринок, то застосовують метод обчислення неповних витрат.
В економічній літературі ви знайдете поняття “ринкові системи обліку витрат”, саме так називають системи обліку повних та неповних витрат.
На відміну від оціночних показників, які обраховують на вітчизняних підприємствах, “ринкові” системи обліку передбачають визначення “результату брутто” (внеску на покриття, маржинального доходу).
Маржинальний доход визначається як різниця між доходом від реалізації і змінними витратами. Саме він є джерелом покриття постійних витрат та отримання прибутку.
Зауважимо, що постійні витрати розглядають в цілому по підприємству, без віднесення до конкретних виробів.
“Ринкові” системи обліку витрат гнучкі, нескладні у застосуванні, ефективні при короткотермінових розрахунках, підвищують дієвість обліку.
Між тим існують певні труднощі у розрахунках маржинального доходу при багатопрофільному виробництві, затрати змішуються з прибутком, що роблять непридатними ці системи для прийняття середньо- та довгострокових рішень щодо змін у виробництві та структурі витрат на нього.
Потреба в удосконаленні управління в умовах конкурентної боротьби, постійне удосконалення технології виробництва обумовлюють пошук напрямків удосконалення обліку, контролю та аналізу собівартості виробництва.