 |
|
Калькулювання на основі діяльності.
Розвиток техніки, впровадження гнучких технологій на основі комп’ютерів, призвели до зміни витрат, скорочення процесу виробництва продукції та її життєвого циклу. Загроза зниження прибутку і втрати впливу на традиційних ринках збуту змусила керівництво багатьох компаній переглянути принципи управління витратами, щоб скоротити час виробництва, поліпшити якість продукції та знизити непродуктивні витрати.
Вчені та практики прийшли до висновку, що традиційні методи калькулювання мають певні вади, які обмежують їх застосування в сучасних умовах. Так, традиційне калькулювання змінних витрат передбачає, що всі постійні витрати є періодичними і повинні оплачуватись незалежно від методу їх розподілу.
Проте, як свідчить практика, не всі постійні витрати відшкодовуються за короткий проміжок часу, тому для довгострокового прогнозування прибутковості та прийняття стратегічних рішень доцільно використовувати повну собівартість продукції.
Необхідність усунення вказаних обмежень та посилення контролю за витратами на всіх стадіях життєвого циклу призвели до виникнення калькулювання на основі діяльності. Цей підхід був обгрунтований професорами Гарвардського університету Р.Купером та Р.Капланом. Він орієнтований на скорочення тривалості процесу виробництва.
На відміну від традиційної системи калькулювання, побудованої за принципом “продукція споживає ресурси”, калькулювання на основі діяльності передбачає, що продукція споживає виробничі процеси (операції), а процеси споживають певні ресурси.
Такий підхід зумовлений тим, що технологічний час складає, найчастіше не більше 15% процесу виробництва, а решту складають операції (транспортування, збереження, контроль тощо), які збільшують витрати, але не збільшують безпосередньо вартості виробу.
Для цього:
1) Всі операції поділяються на чотири групи:
- операції на рівні одного виробу;
- операції на рівні партії виробів (налагодження устаткування, транспортування виробів);
- операції на рівні певного виду продукції (збереження технічних умов виробництва цієї продукції);
- операції на рівні підприємства (управління, освітлення тощо).
2) Вивчається взаємозв’язок між певним видом витрат та їх фактором.
3) Накладні витрати, що мають спільний фактор витрат, об’єднуються в однорідні сукупності.
При цьому накладні витрати, які традиційно вважалися постійними, розглядаються як довгострокові постійні витрати, змінна величина яких пов’язана зі зміною відповідних факторів.
Тому накладні витрати розподіляють між виробами диференційовано, тобто для кожної сукупності витрат обирають відповідну базу (фактор) розподілу, а потім розраховують величину цих витрат на одиницю фактора.
Таким чином, калькулювання на основі діяльності – це метод калькулювання, що передбачає спершу групування накладних витрат за основними видами діяльності, а потім розподіл їх між видами продукції, виходячи з того, які види діяльності потрібні для виготовлення цієї продукції.