 |
|
Характеристика змішаних варіантів систем обліку витрат.
Існує декілька варіантів систем обліку витрат. Так, на основі обліку неповних витрат були розроблені:
1. Багатоступеневий облік витрат.
2. Облік покриття постійних витрат.
3. Облік покриття граничних нормативних витрат.
На основі обліку повних витрат виникли:
1. Функціональний облік витрат.
2. Структурний облік витрат.
3. Облік постійних розподільованих витрат.
4. Облік витрат за факторами виробництва.
5. Облік відносних індивідуальних витрат.
Багатоступеневий облік витрат на виробництво – це такий варіант організації обліку витрат, який включає процедуру багатоступеневого накопичення націнки-брутто-прибутку. Багатоступеневість обумовлена тим, що облік постійних витрат здійснюється не в одному місці, а в розподілених по ланцюгу методологічних сегментах, що характеризуються різними ступенями:
- віднесення постійних витрат на конкретні види готової продукції, їх групи, місця виникнення;
- доцільність їх віднесення на витрати періоду;
- можливість уникнути постійних витрат в короткому, середньому і тривалому періодах.
Багатоступеневий облік витрат може застосовуватись не тільки на промислових підприємствах. Звичайно, встановлення процентної націнки на покриття витрат кожного ступеня для оцінки окупності виробленої продукції, визначення рентабельності деяких підрозділів підприємства і знаходження нижньої межі для відпускних цін.
Вирахування брутто-результатів по кожному підрозділу – місцю відповідності – здійснюють з урахуванням залежних і незалежних від волі суб’єкта витрат. Отриманий брутто-результат утворює фінансову основу для стимулювання трудових колективів.
Багатоступеневий облік витрат доцільно застосовувати на тих підприємствах, де управління децентралізовано за центрами відповідності, яким делеговані права на отримання і використання прибутку. Якщо на підприємстві переважає погодинна оплата праці, то витрати по заробітній платі вважаються постійними і в кошторисі передбачається їх покриття за рахунок брутто-прибутку.
Облік покриття постійних витрат на виробництво і результатів господарської діяльності передбачає модифікацію багатоступеневого обліку. Його суть полягає в об’єднанні змінних неповних витрат з обміном повних витрат. Найкращі результати система має за умови, що постійні витрати фіксуються за допомогою певних процентних ставок і вирахуванні таким чином витрати співставляються з отриманими прибутками.
Розрізняють ретро- і перспективні версії варіанту. Подібний розподіл суттєво впливає на калькуляцію цін.
Процедура в умовах ретроспективної версії починається з порівняння відомої ринкової ціни з собівартістю. Потім на кожній стадії виробничого процесу визначають ступінь покриття ціною собівартості продукції.
Розглянемо перспективну версію. Відправним пунктом розрахунку є прямі витрати, до яких додають вирахувані постійні витрати кожного послідуючого ступеня. Розрахунок закінчується визначенням ціни.
Якщо ціна невідома, облік покриття постійних витрат необхідно доповнити складанням калькуляції на базі граничних витрат, а також - відокремленням таких постійних витрат, які можливо легко розподілити по конкретних виробах.
Облік покриття граничних нормативних витрат на виробництво базується на передбачене існування жорсткої залежності між величиною витрат і обсягом виробництва будування обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. Право вибору того чи іншого варіанту побудови бухгалтерського обліку витрат належить підприємству. Для застосовування любого методу на практиці на підприємстві розробляється відповідний проект. При цьому повинен бути забезпеченим взаємозв’язок управлінського і фінансового обліку по вартісних параметрах.
Функціональний облік витрат на виробництво полягає в тому, що любе підприємство повинно прямувати до оптимального використання виробничого і організаційного потенціалу, що може бути досягнуто, якщо тільки воно реалізує всі свої функції.
Функціональний облік передбачає:
- чітке розмежування функцій;
- розробку розрахункових процедур, які дозволяють виміряти наслідки реалізації цих функцій.
Можна виділити три функціональні комплекси.
І. Комплекс безпосередніх функцій підприємства, який включає:
1. Використання виробничого потенціалу. Сюди відноситься саме виробництво готової продукції, її пакування тощо.
2. Матеріально-технічне забезпечення.
3. Облік і канцелярську діяльність.
4. Перспективний розвиток підприємства.
5. Збут і розширення ринків збуту.
6. Надання послуг покупцям.
7. Управління підприємством.
ІІ. Комплекс дополітичних функцій, які забезпечують реалізацію комплексу:
1. Комплектування кадрів та управління ними.
2. Здійснення капіталовкладень.
3. Поставка підприємству енергетичної сировини.
ІІІ. Комплекс обслуговуючих функцій:
1. Підвищення продуктивності праці.
2. Експлуатація основних фондів.
3-5. Надання послуг – інформаційних, юридичних, конторських.
6. Транспортування і складування цінностей.
Витрати підприємства групуються окремо за кожною функцією з тим, щоб виявити їх залежність від обсягу виробленої продукції, величини наданих послуг, а також визначити зміни витрат по часу.
Так, можна зробити висновок, що функціональний облік витрат відрізняється від традиційного більш чітким розмежуванням функціональних зв’язків. Функціональний облік використовує більш розподілену, ніж традиційним, структуру витрат. Функціональний облік може бути упорядкований по правилам обліку змінних витрат, він дозволяє виділяти і отримувати як облікові, так і планові дані, створює умови для контролю залежності величини витрат від ступеня використання виробничих потужностей підприємства, його легко застосувати до змінних умов виробництва і ринку.
Структурний облік витрат на виробництво краще всього відповідає завданню інформаційного забезпечення адміністрації підприємства відомостями про зміни, що очікуються в навколишньому середовищі. Його можна досягти за умови, якщо витрати звести в три групи:
1. Прямі (змінні).
2. Непрямі (загальні) змінні.
3. Непрямі структурні (постійні), які, в свою чергу, розподіляються на коротко- і довгострокові.
Виділення третьої групи дозволяє створити інформаційну базу для прийняття управлінських рішень, спрямованих на розвиток підприємства в змінних умовах ринкової структури.
Короткострокові структурні витрати включають витрати, пов’язані з підтримкою виробничого потенціалу підприємства в експлуатаційній готовності при даному ступені інтенсивності роботи машин і обладнання, а також - витрати на заробітну плату в тій частині, яка не входить в загальні змінні витрати.
Довгострокові структурні витрати включають витрати, пов’язані з досягненням як поточних так і перспективних задач. Вони розподіляються у відповідності на казуальні і фінансові витрати.
Відмінною рисою двох виділених підгруп структурних довгострокових витрат є їх залежність від відповідних управлінських рішень, які групуються по об’єктах і суб’єктах управління, а також - по часу їх прийняття. Крім того, облік довгострокових витрат передбачає співставлення витрат з можливими прибутками від реалізації готової продукції і казуальні, і кінцеві витрати розподіляються між різними видами готової продукції у відповідності з кривими життєвого циклу предмета. Прибутки, що очікуються від реалізації готової продукції в майбутніх звітних періодах дозволяють зробити кон’юнктурні прогнози, які виконує комерційний відділ підприємства. Введений по цій системі нетрадиційний метод розподілення довгострокових структурних витрат спрощує передбачення результату по кожному з прийнятих управлінських рішень, а також реагування на зміну кон’юнктури.
Облік постійно розподілюваних витрат на виробництво є найбільш послідовним варіантом обліку витрат на виробництво. Він передбачає етапи розподілення витрат:
1. Включення в собівартість прямих змінних пропорційних витрат.
2. Віднесення на собівартість змінної частини загальних витрат.
3. Розподіл за різними видами готової продукції постійних загальних витрат.
При цьому застосовують два способи розподілу постійних загальних витрат: пропорційно загальній сумі змінних витрат і пропорційно брутто-прибутку.
Перший спосіб передбачає розрахунки загального коефіцієнту постійних витрат. > % нарахування = C/V.
Другий спосіб розподілення постійних загальних витрат відносно новий. Основною його перевагою є те, що він дозволяє приймати управлінські рішення, орієнтуючись на перспективну структуру виробництва. Практична реалізація цього способу приводить до такого розподілу витрат, при якому чим вище передбачена величина брутто-прибутку на виріб, тим більшу частку постійних витрат на нього потрібно відносити.
Розрізняють дво- і багатоступеневі процедури розподілу постійних витрат. При цьому з величини брутто-прибутку послідовно відраховують постійні витрати різних підрозділів підприємства або функцій, що ним виконуються.
Облік відносних індивідуальних витрат виник в надрах концепції повної собівартості. У відповідності з наданим варіантом обліку по місцю виникнення, центром відповідальності на готову продукцію відносять тільки ті витрати, які, безумовно, можна з ними ідентифікувати. У зв’язку з цим всі витрати трактуються як прямі.
Важливе значення мають такі поняття, як постійні і змінні витрати. Паралельно з обліком витрат організується облік відповідних прибутків, що дозволяє виявити ту частину прибутку, яка покриває витрати, і ту його частину, яка формує чистий прибуток.
Облік витрат за факторами виробництва внаслідок обмеженості ресурсів виставляє питання більш ефективного їх використання. Ні один із розглянутих варіантів обліку не передбачає наявність інформації, необхідної для рішення цього питання. Модель не передбачає поділ витрат на прямі і непрямі, а також трактування постійних витрат як функції часу.
В основу побудови обліку покладена передумова, відповідно з якою витрати ресурсів мають різну інтенсивність в залежності від фази господарського циклу. На кожний вид ресурсів заведений самостійний облік вартості.
Облік витрат за факторами виробництва дозволяє здійснювати багатоваріантне планування, регулярно здійснювати різносторонній аналіз витрат і формувати раціональну структуру собівартості готової продукції.