ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА КРИМІНОЛОГІЇ.

Кримінологія. (Загальна частина): Підручник / Кол. авторів Блага А.Б., Богатирьов І.Г., Давиденко Л.М. та ін.; за заг. ред. О.М. Бандурки. − Харків: Вид-во ХНУВС, 2010. − 280 с.

ISBN

У підручнику на основі сучасних до структури і змісту розглядаються предмет, система, методологія та історія кримінології, завдання і перспективи її розвитку. Аналіз злочинності, причин і умов здійснюється як у загальному плані, так і відносно конкретних видів та особливостей. З цих самих позицій розглядається і система протидії злочинності.

Для курсантів і студентів вищих навчальних закладів юридичного профілю, викладачів, аспірантів та ад’юнктів, науковців, практичних працівників, а також широкого кола читачів, які цікавляться проблематикою протидії злочинності.

Ó Видавництво ХНУВС, 2010

ЗМІСТ

Тема 1. Поняття, предмет, метод і система кримінології

1.1. Поняття, предмет, завдання і функції кримінології ........................................

1.2. Система кримінології .........................................................................................

1.3. Місце кримінології у системі наук ...................................................................

1.4. Історія розвитку кримінологічної думки .........................................................

1.5. Розвиток кримінології в Україні ......................................................................

Тема 2. Злочинність та її показники

2.1. Поняття та кримінологічні ознаки злочинності .............................................

2.2. Показники злочинності: загальна характеристика .........................................

2.3. Кількісні показники злочинності .....................................................................

2.4. Якісні показники злочинності ..........................................................................

2.5. Динаміка злочинності .......................................................................................

2.6. Латентна злочинність та її види ......................................................................

2.7. Стан та основні тенденції злочинності в Україні ..........................................

Тема 3. Детермінація злочинності

3.1. Поняття детермінації та види детермінаційних зв’язків. Особливості детермінації соціальних процесів і явищ .......................................................

3.2. Теоретичні підходи до розуміння детермінант злочинності .......................

3.3. Класифікація детермінант злочинності .........................................................

3.4. Криміногенні фактори сучасної злочинності в Україні ...............................

Тема 4. Кримінологічне вчення про особистість злочинця

4.1. Поняття особистості злочинця та особи, що вчинила злочин ....................

4.2. Структура особистості злочинця ...................................................................

4.3. Співвідношення соціального і біологічного в особі злочинця ...................

4.4. Класифікація осіб, що вчинили злочини ......................................................

4.5. Практичне значення кримінологічного вивчення особистості злочинця ..

Тема 5. Індивідуальна злочинна поведінка. Віктимологія

5.1. Причини та умови індивідуальної злочинної поведінки ............................

5.2. Механізм індивідуальної злочинної поведінки ...........................................

5.3. Поняття, види і форми віктимізації ..............................................................

5.4. Психологічні механізми віктимізації ...........................................................

Тема 6. Методика кримінологічних досліджень

6.1. Поняття методології та методики .................................................................

6.2. Види методів кримінологічних досліджень ................................................

6.3. Застосування в кримінології загальнонаукових методів пізнання ...........

6.4. Застосування в кримінології конкретно-соціологічних методів ..............

6.5. Застосування в кримінології психологічних методів ................................

6.6. Узагальнення та аналіз кримінологічної інформації .................................

6.7. Характеристика окремих кримінологічних досліджень та їх программ ..

Тема 7. Протидія злочинності

7.1. Поняття і форми протидії злочинності .......................................................

7.2. Рівні протидії злочинності ...........................................................................

7.3. Суб’єкти протидії злочинності ....................................................................

7.4. Заходи протидії злочинності .........................................................................

7.5. Нормативно-правове забезпечення протидії злочинності .........................

7.6. Координація протидії злочинності ...............................................................

7.7. Роль органів внутрішніх справ у протидії злочинності .............................

7.8. Методика профілактичної роботи в ОВС ....................................................

7.9. Взаємодія ОВС з громадськими формуваннями .........................................

Тема 8. Кримінологічне прогнозування та планування

8.1. Поняття, цілі, завдання кримінологічного прогнозування ........................

8.2. Класифікація кримінологічних прогнозів ...................................................

8.3. Методи кримінологічного прогнозування ..................................................

ПЕРЕДМОВА

В умовах побудови сучасної правової держави першочергового значення набувають проблеми захисту її громадян від злочинних посягань, а також протидії спробам криміналізації суспільства, нейтралізації негативних соціальних тенденцій. У цьому контексті особливої гостроти набувають питання протидії злочинності, запобігання злочинам та іншим правопорушенням, профілактичної роботи з населенням.

Ні для кого не секрет, що сьогодні ці системи переживають складний період організаційного реформування, переорієнтації й перепрофілювання. Тому забезпечення внутрішньої стабільності системи протидії злочинності, її відповідності принципам законності, гласності та гуманізму здобувають доленосне значення.

Для ефективної протидії потрібно, насамперед, знати якомога більше про супротивника. У даному випадку суспільству і державі протистоїть злочинність – соціальний феномен з досить активним біологічним і психологічним компонентами, що спричиняють вплив на продуценти і детермінанти вчинення злочинів.

Тривалий час ми вели мову про необхідність їх усунення. Однак із цим виникали проблеми. Тож варто відмовитися від утопізму і реально визнати той факт, що зараз завданням суспільства і держави є обмеження факторів, що продукують злочинні прояви. Ці фактори сконцентровані практично у всіх сферах життєдіяльності: в економіці, політиці, соціальній і правоохоронній сферах тощо. Існує і певний комплекс факторів нестабільності криміногенної ситуації, на який можна і потрібно активно впливати, тому що він прямо пов’язаний з державною системою і походить від державного механізму.

Динамічний процес розвитку наукових знань і кримінологічної практики у нових соціально-політичних, економічних і правових умовах сьогодення логічно приводить до якісних змін у сприйнятті та визначенні традиційних категорій і понять у сфері пізнання науки кримінології. При цьому необхідно звернути увагу на те, що теоретичні й методологічні основи окремих з них на сьогоднішній день перебувають ще на початку свого еволюційного шляху.

Для сучасного періоду розвитку кримінологічних знань характерним є те, що з одного боку триває активний пошук засобів і методів, які можуть бути включені в структуру системи протидії злочинності, а з іншого – визначення закономірної залежності між складовими елементами цієї діяльності. При цьому можна виділити декілька ключових положень:

– не бажаючи миритися із „залізним структуралізмом” юридичної науки дослідники все більше акцентують увагу на аналізові причинно-наслідкових зв’язків емпіричних фактів;

– дослідження діяльності з протидії злочинності, як правило, ведеться полідисциплінарно, тобто із застосуванням методів різних наук;

– встановлено приблизну сукупність складників названої діяльності, що обумовило можливість виділення та структурування зв’язків між окремими елементами та формування системи кримінологічних знань, що ґрунтується на пізнаних закономірностях соціальної дійсності.

Найбільш вагомі, яскраві, часто несподівані й сміливі результати сучасна наука, у тому числі й правознавство, може досягти тільки там, де відбувається синтез досягнень різних областей знання. Такою є перспектива вдосконалення, своєрідної „модернізації” кримінологічних знань за рахунок залучення в аналіз системних (синергетичних) підходів і уявлень. Запропонована і впроваджувана тут методика дослідження здатна активно стимулювати подальші наукові розробки всіх видів протидії злочинності, до певної міри спростить, уніфікує науковий пошук, сформує єдині підходи до формування кримінологічних знань залежно від характеру функціонуючого механізму впливу на злочинність. Адже на сучасному етапі розвитку наукових знань найважливішими їх якостями, разом з повнотою, є компактність і прикладний характер. Своїми розробками автори обґрунтовують необхідність активного впровадження алгоритмів і програм системних досліджень з метою забезпечення синтезу наукових знань і, зрештою, наближення їх до практики.

Оскільки питання, розглянуті в першій частині даного підручника, розглянуті комплексно з позицій різних галузей юридичного знання, вони, безумовно, становлять не лише науковий інтерес, але й практичний. Тим більше, що змінювані реалії протидії злочинності та правоохоронної практики вимагають проведення досліджень у режимі випередження.

Науковий редактор серії:

Ректор Харківського національного університету внутрішніх справ,

доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, голова науково-консультаційної ради

Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності,

генерал-полковник міліції

О.М. Бандурка

ТЕМА 1.

ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА КРИМІНОЛОГІЇ.

План:

1. Поняття, предмет, завдання і функції кримінології.

2. Система кримінології.

3. Місце кримінології у системі наук.

4. Історія розвитку кримінологічної думки.

5. Розвиток кримінології в Україні.

1.1. Поняття, предмет, завдання і функції кримінології.

Протягом всього часу існування людства, людина, як особистість, постійно знаходилась у певних відносинах з суспільством, які поряд з процесом розвитку цивілізації створювали відповідні протиріччя та конфлікти. При цьому, одним з найбільш небезпечним видом суспільного конфлікту виступає злочин, що вчинює особа в межах цих відносин. Тривалий час правові наук, такі як кримінальне право, досліджували процеси, пов’язані зі вчиненням особою злочинів, тільки як окремий прояв негативної діяльності людини.

За весь час розвитку людства правознавці озброїли свої суспільства розумінням злочину; сформулювали їх види; створили закони, що визначали які діяння є злочинами і які покарання треба застосувати до людина за те що вона вчинила; визначили форми і методи поведінки із злочинцями. Але в той же час, ні одна наука не охопила проблему злочинності в повному обсязі. Ніхто з правознавців не давав відповіді на головне питання – що робити, а саме: що робити суспільству для того щоб його члени не порушували тих правил співіснування, які воно напрацювало і встановило в своєму просторі. В той же час, розвиток суспільної думки та правових наук призвів до появи в науковому просторі спеціальної науки, яка поступово почала досліджувати злочинність як явище, що існує в суспільстві, яке тісно пов’язане з іншими суспільними процесами, яке має свої закономірності виникнення, яке потребує специфічних та багатогранних форм боротьби з ним. Такою наукою стала кримінологія.

Сама назва цієї науки свідчить про те, що вона досліджує злочинність, а саме вона, тобто назва, народилась внаслідок злиття двох слів – латинського «crimen» (злочин) та грецького «logos» (вчення, наука). Взагалі термін «кримінологія» ввійшов в науковий обіг з легкої руки італійських правознавців Р. Гарофало і П. Топінардо, які видали в 1885 р. свою книгу під такою назвою. Як видно, це доволі молода наука, яка отримала свій основний розвиток в XX ст.

У процесі розвитку кримінології було окреслено її предмет, тобто те, на що спрямоване її вивчення, та мета, яка притаманна цій науці. Через предмет науки визначається її основний зміст, систему і структуру, співвідношення з іншими науками, мету наукової діяльності.

Для глибшого усвідомлення цього питання доцільно зіставити предмет кримінології з її об’єктом. Об’єктом кримінології є специфічне явище – злочинність та особливі форми реакції на неї, які полягають в усуненні детермінант злочинності.

Предметом кримінології є конкретні сторони і прояви цього об’єкта.

До предмета кримінології відноситься певна низка проблем, які взаємопов’язані між собою. При цьому одні з них виступають як головні та центральні, а інші – допоміжні та похідні, але є такими, що мають істотне значення для глибокого і всебічного пізнання цієї науки.

До головних проблем, що утворюють основу предмету кримінології, належать:

1) злочинність як соціально-правове явище;

2) окремі злочини як конкретні прояви злочинності;

3) особа злочинця;

4) причини та умови злочинності;

5) попередження злочинності взагалі і окремих злочинів.

Розглянемо докладніше кожен з головних елементів предмету кримінології окремо.

Головним елементом предмета кримінології є сама злочинність як історично мінливе, соціальне історично мінливе, соціальне явище, яке являє собою систему передбачених кримінальними законами діянь, що вчиняються на певній території або серед членів певних соціальних груп упродовж певного проміжку часу.

Злочин – окремий акт злочинної поведінки, який розглядається в кримінології як форма прояву злочинності. Співвідношення між злочинністю та злочином можливо розглядати як співвідношення загального та окремого.

В свою чергу необхідно розмежовувати розуміння злочину в кримінально-правовому аспекті та розуміння злочину кримінологією. Кримінальне право вивчає злочин як явище об’єктивної дійсності в його юридичному розумінні. Між тим злочин як соціальне явище, а так його визначає кримінологія, набагато складніший, ніж його абстрактний вираз у законі. Тому кримінологія від юридико-догматичного уявлення про злочин, що міститься в статтях кримінального закону, переходить до вивчення реальної дійсності. Іншими словами, кримінологія вивчає певні негативні явища, які закріплені в юридичній нормі у вигляді сукупності окремих ознак. Звісно між кримінологією та кримінальним правом є відповідний зв’язок, але що стосується предмету дослідження цих наук він відрізняється. Тобто, ці науки вивчають один і той же предмет, а саме – злочин, з різних точок зору.

Іншою важливою складовою предмета кримінології є особа злочинця, яка з кримінологічної точки зору виступає як цілістна система своєрідних властивостей (демографічні, соціально-рольові, психологічні, кримінально-правові), якостей та станів особи, які в поєднанні з певними обставинами об’єктивної дійсності зумовлюють вибір нею, тобто особою, злочинного варіанту поведінки.

Причини та умови злочинності (детермінанти), є сукупністю економічних, соціальних, ідеологічних, політичних, психологічних, правових, організаційно-управлінських та інших чинників, які обумовлюють (детермінують) злочинність. Дані чинники покликані дати відповідь на питання про те, що породжує, обумовлює злочинність взагалі та її конкретні прояви, тобто злочини. Детермінанти вивчаються на різних рівнях: злочинності в цілому, окремих видів злочинів, конкретного злочину.

Протидія злочинності – це особлива галузь соціально-правового регулювання, специфічний вид управління суспільством, зорієтований прямо або побічно на подолання злочинності. Дане поняття охоплює певну систему державних і громадських форм та заходів, спрямованих вплинути як на злочинність так і на її елементи.

Компонентами предмета кримінології поряд із її головними є й такі похідні від них, як:

– “фонові” явища злочинності;

– віктимна поведінка громадян;

– прогнозування злочинності та планування заходів протидії злочинності;

– кримінально-правова статистика;

– методика вивчення злочинності.

До “фонових” явищ злочинності належать деякі форми дозлочинної антисуспільної поведінки (систематичне пияцтво, алкоголізм, наркоманія, проституція, відсутність певних занять, безпритульність тощо), які за своєю сутністю є поживними грунтом злочинності. Необхідно наголосити на тому, що під “фоновими” явищами рорзуміються не будь-які прояви антисуспільної поведінки а тільки ті, що наййбільш вірогідно можуть превести до вчинення злочину.

Під віктимною поведінкою особи кримінологія розуміє вірогідність стати жертвою злочину. Мається на увазі “здатність” особи стати жертвою злочину у обстановці, коли такий негативний наслідок міг бути реально відвернутий. Як правило, до такого стану речей призводить спосіб життя особи, її професійна діяльність, безпорадній стан особи тощо.

Прогнозування злочинності та планування заходів протидії злочинності. Застосування дієвих заходів боротьби зі злочинністю неможливе без відповідного прогнозування та планування цього процесу. Тому ця проблематика має бути включена в предмет кримінології.

Кримінально-правова статистика є основою аналізу стану злочинності, допомагає правоохоронним органам та суспільству правильно організувати роботу у справі боротьби зі злочинністю.

Методика вивчення злочинності. При проведенні кримінологічних досліджень використовують методи з інших наук – соціологічні, статистичні, математичні, психологічні, пристосовуючи їх до проблеми, що вивчається. Це дає змогу глибше проникнути у суть досліджуваних явищ та успішно вирішувати поставлені завдання.

Дослідити предмет будь-якої науки дозволяє відповідна сукупність способів та прийомів. Не відрізняється в цьому питанні від іншого наукового загалу і кримінологія. При цьому вона, тобто кримінологія, активно використовує в процесі своїх досліджень термінологію, що напрацьована іншими науками, а саме філософією. Під методом (від грецьк. methodos – шлях до чого-небудь) – розуміють прийом, шлях дослідження; під методикою – сукупність методів дослідження; а під методологією – учення про шляхи та методи дослідження чого не будь.

Центральне місце у будь-якій науковій методології, у тому числі методології кримінологічної науки, посідають методи наукового пізнання.

Історичний метод орієнтує дослідника на потребу розглядати злочинність та інші кримінологічні явища у порівняльно-історичному аспекті – у розвитку й зміні їх соціальних зв’язків та обумовленості, застерігає від суб’єктивізму і однобічного підходу, забезпечує системність дослідження.

Діалектичний метод лежить в основі методології будь-якої науки, оскільки становить засади теорії пізнання. Необхідно наголосити на тому, що наукове пізнання проходить три фази: від вивчення початкового цілого, тобто розвитку предмета у всій його складності, як безпосередньо даного, через розглядрізних аспектів предмета шляхом створення відповідної абстракції до їх зв’язку між собою для відтворення початкового предмета в його цілісності й конкретності. Неможливо пізнати ціле інакше, як спочатку розклавши його на окремі елементи, з’ясувати їх функції та взаємозв’язки, що в свою чергу обумовлені функціонуванням системи в цілому. В цьому суть діалектики, яка враховує суперечність пізнання і спирається на принцип розвитку, метод сходження від абстрактного до конкретного.

Філософське розуміння методології вказує на її нерозривний зв’язок з методами. На її основі розробляються загальнонаукові та спеціальні методи кримінології.

Загальнонаукові методи розуміються як загальні способи та шляхи дослідження процесів та явищ, визначення тенденцій їх змін, які використовуються в різних галузях наукового знання.

До загальнонаукових методів кримінологічних досліджень відносяться: аналіз і синтез, індукція та дедукція, узагальнення, абстракція тощо.

Спеціальні методи кримінологічного дослідження визначаються як способи та прийоми конкретного дослідження об’єкта чи процесу з метою його оптимального його регулювання. До них відносяться: опитування, інтерв’ювання, анкетування, документальний метод, статистичні методи, метод експертних оцінок, метод моделювання, метод експертних оцінок. Більш докладніше це питання розглянуто в Розділі 6 цього підручника.

Завдання кожної науки визначаються, по-перше, власною логікою розвитку, а по-друге, завдання тієї чи іншої науки в певній мірі залежать від сучасних потреб суспільства. Що стосується завдань кримінології на сучасному етапі розвитку українського суспільства, то можливо виділити наступні:

- забезпечення адекватного уявлення про сутність та розміри злочинності в Україні;

- визначення проблем причин і умов злочинності та окремих злочинних проявів;

- більш глибоке розроблення та сучасне осмислення проблеми особи злочинця, детермінації та механізму злочинної поведінки;

- розв’язання проблеми співвідношення та взаємозв’язок злочинних проявів і “фонових” явищ;

- створити надійну основу для сучасногонаукового розроблення проблеми протидії злочинам і злочинності;

- піднести роль, професійну можливість та предметність рекомендацій кримінологічної науки щодо визначення кримінальної політики в державі;

- висунення перед кримінологічною наукою проблеми самоудосконалення.

Кримінолоргія як теоретична наука реалізує чотири функції:

- описову (діагностичну) – кримінологія виявляє і фіксує певні факти соціальної дійсності, пов’язані зі злочинністю, відображає їх властивості і ознаки, дає їх науковий опис;

- пояснювальну (етіологічну) – розкриваючи на основі емпіричних даних і теоретичних положень суть досліджуваних об’єктів, кримінологія дає їм наукове пояснення;

- прогностичну (футурологічну) – вивчаючи закономірності розвитку кримінологічне значимих процесів та явищ, кримінологія прогнозує їх майбутній стан;

- практично-перетворювальну (прагматичну) – кримінологічні знання лише тоді мають цінність, коли вони слугують для суб’єктів профілактики злочинів керівництвом до дій.

Кримінологія як практична діяльність пов’язана зі здійсненням наступних функцій: аналітичної, проогностичної, нормотворчої, єкспертної, політичної, міжнародно-правової та правозастосовчої.

Підсумовуючи викладене, дамо наступне визначення кримінології.

Кримінологія – це соціолого-правова наука про злочинність, її детермінанти, стан, структуру і динаміку, особу злочинця і жертву злочинів, а також про засоби протидії злочинності та інших, тісно пов’язаних з нею, антисоціальних явищ.

1.2. Система кримінології.

Кримінологія, як і будь-яка наука, має свою систему, яка перебуває у прямій залежності від предмета науки і відображає його структуру. Особливістю наукових знань є їх логічно впорядкований і послідовний виклад.

Система кримінології базується на двох підставах:

– предметі дослідження;

– рівні узагальнення науково-практичної інформації.

За предметом дослідження кримінологія складається з чотирьох основних частин:

– вчення про злочинність;

– вчення про детермінацію злочинів;

– вчення про особу злочинця та жертву злочину;

– вчення про засоби протидії злочинності.

За рівнем узагальнення науково-практичної інформації кримінологія поділяється на Загальну і Особливу частини.

Загальна частина вивчає теоретичні проблеми злочинності як такої, дає поняття кримінологи як науки, її предмета, завдань, функцій, системи, методології і методики досліджень, історію розвитку кримінології та аналіз різних теорій. Центральне місце в Загальній частині посідають також проблеми особи злочинця, детермінант злочинності, віктимології, кримінологічного прогнозування та протидії злочинності.

Особлива частина досліджує окремі види злочинності, їх детермінанти та заходи протидії їм. Це, зокрема, такі види злочинності: організована, корупційна, рецидивна, професійна, економічна, насильницька, екологічна, необережна, пенітенціарна, жіноча, злочинність неповнолітніх, а також «фонові» явища, а саме: бродяжництво, пияцтво, наркоманія, проституція тощо.

Кримінологія має як теоретичний, так і прикладний аспекти.

Теоретичний аспект полягає у розробці наукової теорії злочинності як соціально-правового явища та шляхів його подолання.

Прикладний аспект має своїм завданням визначення конкретних заходів, спрямованих на протидію окремим видам злочинів. Водночас треба мати на увазі, що кримінологія не є чимось застиглим, раз і назавжди даним і закінченим знанням. У процесі постійного динамічного розвитку й удосконалення уточнюються і доповнюються її предмет та інші компоненти як науки і навчальної дисципліни, а також сфера і напрями, форми і методи кримінологічної практики.

1.3. Місце кримінології у системі наук.

Для розкриття суті кримінології важливо визначити не лише її предмет, методологію і методику, а й місце у системі наук. Кримінологія відрізняється від усіх інших юридичних наук тим, що більшість розроблюваних нею проблем має комплексний характер і перебуває на стику філософії, політології, соціології, правознавства, психології, педагогіки, демографії, економіки, статистики тощо. Безперечно одне – кримінологія належить до класу суспільних наук. Але яке її місце, чи становить вона самостійну галузь знань, чи це лише частина іншої науки, чи це комплексна наука?

Комплексний характер кримінології визначає і безліч її зв’язків з іншими як суспільними, так і природничими науками. Суспільні науки, з якими кримінологія безпосередньо пов’язана, можна класифікувати у такому порядку:

– філософсько-соціологічні;

– юридичні;

– психолого-педагогічні;

– економічні.

Філософсько-соціологічні науки. Зв’язок кримінології з філософією проявляється в тому, що закони і категорії останньої є обов’язковими для кримінологічних досліджень, дозволяють вірно розкрити суть і зміст злочинності, її зв’язки з іншими соціальними явищами. Соціологія збагачує кримінологію безліччю емпіричних даних про суспільні явища та їх розвиток (міграція, урбанізація, соціальна активність людей, умови й спосіб їх життя тощо). Крім того, кримінологія широко застосовує методи соціології при проведенні досліджень (опитування, тестування, спостереження). У свою чергу, кримінологічні висновки збагачують соціологію, роблять її більш всеохоплюючою.

Юридичні науки. Зв’язок кримінального права з кримінологією незаперечний, але він не виключає самостійності останньої. Кримінологія виникла як загальнополітична теорія і лише потім “з’єдналася” з юриспруденцією, точніше, з кримінальним правом.

Самостійність кримінології стосовно кримінального права пояснюється різними методами цих наук, специфічністю їх безпосередніх цілей і завдань. Якщо предметом кримінального права є окремий склад злочину, кримінальне покарання за нього, види злочинів тощо, то предметом кримінології – злочинність як соціальне явище, її детермінанти, особа злочинця, заходи попередження злочинів. Якщо завданням кримінального права є покарати винного за вчинений злочин, то кримінології – не допустити самого формування особи злочинця. Разом з тим зазначимо, що кримінологи користуються багатьма поняттями і положеннями науки кримінального права. І навпаки, кримінальне право широко використовує висновки кримінології, особливо з питань розробки карної політики, криміналізації чи декриміналізації діянь, пеналізації чи депеналізації відповідальності.

Кримінальне-правова статистика забезпечує кримінологію емпіричними даними про злочини і осіб, які їх вчинили, а також репрезентативність досліджень.

Зв’язок кримінально-процесуального права з кримінологією полягає у визначенні процесуальних вимог щодо виявлення причин та умов злочинів (статті 23 і 23¹ КПК України), а також форм реагування на них. Кримінологічні ж дослідження допомагають удосконалювати у цьому напрямі кримінально-процесуальне законодавство.

У різних аспектах можна простежити зв’язок кримінології з криміналістикою. З одного боку, теоретичні висновки про детермінанти злочинів, відпрацьовані кримінологією, мають визначальне значення для методики і тактики розслідування злочинів, з іншого – криміналістичні засоби розкриття злочинів застосовуються у кримінології при вивченні проблем їх профілактики.

Очевидним є взаємозв’язок кримінології і кримінально-виконавчого права, яке широко використовує висновки кримінології в процесі виправлення засуджених, попередження вчинення ними нових злочинів тощо. В свою чергу, кримінологія враховує пенітенціарний досвід для вирішення завдань протидії злочинності.

Розв’язання проблем протидії злочинності неможливе без використання комплексу знань зі сфери конституційного, адміністративного, цивільного, сімейного, трудового та інших галузей права. Правовідносини, що вивчають ці юридичні науки, теж є об’єктом злочинних посягань, а, отже, і предметом кримінологічних досліджень.

Психолого-педагогічні науки. Теоретичні положення й емпіричні дані загальної та соціальної психології потрібні для вивчення всіх особистісних властивостей, які визначають механізм індивідуальної злочинної поведінки. Встановлення морально-психологічних ознак особи злочинця як елемента її загальної кримінологічної характеристики неможливе без поглибленого аналізу емоційно-вольової сфери, особливостей темпераменту і характерологічних ознак осіб, які вчинили злочини, їх антисуспільної спрямованості. Ресоціалізація таких осіб, у свою чергу, вимагає знань педагогіки, її методів впливу.

Економічні науки. Зв’язок кримінології з економічними науками виявляється не лише при вивченні злочинності у сфері економіки, а й при оцінці ролі матеріальних факторів (чинників) у генезисі злочинності, розробці економічних заходів її подолання в окремих галузях народного господарства.

Останніми роками зміцнюється зв’язок кримінології з математикою і кібернетикою.

Математичні методи істотно підвищують точність кримінологічних досліджень та їх висновків (наприклад, при визначенні рівня латентності злочинності, її прогнозуванні).

Отже, соціально-правова природа кримінології припускає її унікальну для юриспруденції комплексність, тісну взаємодію з багатьма науковими й галузевими напрямками.